Оксана Хромова
Сучасна жінка давно не виконує лише одну роль. Адже вона може бути мамою, дружиною, власницею бізнесу, громадською діячкою, волонтеркою й подругою — і все це одночасно. Як у цьому колі різних ролей не втратити саму себе, коли здається, що розчинилася в турботах про інших, а на власні потреби вже не вистачає ні сил, ні часу? Про це нам розповіла власниця Gostomel Shelter Марія Вронська — дружина, мама й відома волонтерка.
Як ви для себе визначаєте поняття “сучасна жінка”?
Для мене сучасна жінка — це та, яка дозволяє собі бути різною. Вона не заганяє себе у рамки й не боїться змін. Вона може бути сильною: ухвалювати рішення, нести відповідальність і діяти. Але при цьому залишатися ніжною й чутливою та вміти співпереживати.
Сучасна жінка сама обирає, як жити, чим займатись і що для неї важливо. Вона має внутрішню опору, яка не залежить від чужої думки. Їй не треба нічого доводити: вона просто живе так, як відчуває. Це і є її сила та свобода бути собою — різною, не ідеальною, але справжньою.
Ви мама, дружина та власниця притулку. Як вдається поєднувати ці ролі та яка з них найскладніша?
Насправді ідеального рецепта немає, оскільки це постійний процес пошуку балансу. Усі ролі для мене важливі по-своєму, адже у кожній з них я щось віддаю і щось отримую. Найближча до серця та найважливіша зараз — це бути мамою. Материнство дає мені найбільше тепла й сили, наповнює та нагадує про головне. Сім’я і притулок є дуже важливими частинами мого життя. Мій чоловік — моя опора в усьому, а притулок — моя улюблена справа, яку я роблю з душею. Але саме роль мами для мене особлива і найбільше мене наповнює.
А як ви повертаєте внутрішній баланс, коли одна з ролей переважає?
Я вчуся слухати себе. Якщо відчуваю перенавантаження, втому чи що все навалюється, то просто роблю паузу. Нагадую собі, що не потрібно бути всюди та у всьому ідеальною. Баланс для мене — це не статика, це радше постійне налаштування, мікрокорекції протягом дня чи тижня. Сьогодні більше часу дітині, завтра — роботі, післязавтра — собі. І це цілком нормально.
Мені допомагає трохи тиші: медитації або просто побути наодинці. Це повертає в точку спокою.
Притулок для мене немов ще одна дитина: велика, галаслива, але своя. Йому теж потрібна моя увага, турбота, і часом він забирає більше, ніж я планувала. Але я сприймаю це як частину мого повноцінного життя.
Як ви справляєтеся з почуттям провини, коли не встигаєте бути “достатньо хорошою” у всьому?
Це почуття мені добре знайоме. І я потроху вчуся з ним жити — не тікати від нього, а приймати. Нагадую собі, що я жива людина, а не робот. Я маю право втомлюватись, не встигати і не бути “супержінкою” щодня. Ще допомагає думка, що мої близькі — дитина, чоловік, підопічні у притулку — потребують не ідеальної мене, а справжньої. З теплом, турботою і навіть із моїми слабкими моментами.
Іноді я просто беру аркуш паперу й записую: що встигла і чим можу пишатися — як мама, як дружина, як людина, що розвиває притулок. Це ніби повертає фокус з “не встигаю” на “дивись, скільки вже зроблено”.
Чи важливо сучасній жінці мати власну справу? Чому?
Не вважаю, що це необхідно кожній, але якщо є поклик і бажання, то чому б і ні, це чудово. Власна справа може стати справжнім джерелом натхнення, і це дає відчуття свободи. Вона дозволяє реалізувати себе, розвиватися й бути незалежною від зовнішніх обставин.
Для мене моя справа — це не просто робота, а спосіб виразити своє призначення. Це можливість зробити хоч трішки краще світ навколо, внести в нього свою частинку позитиву, допомогти людям. Якщо жінка відчуває, що це її поклик, це може стати не просто роботою, а справжнім сенсом життя. Але головне для кожної — робити те, що її надихає і що дає їй радість, незалежно від того, це власний бізнес чи будь-яка інша діяльність, що приносить задоволення.
Що вам допомагає не втратити себе у щоденній рутині?
Щоб не загубити себе, мені дуже важливо мати бодай трохи особистого часу. І це не обов’язково має бути щось велике — іноді достатньо 10 хвилин тиші з кавою або прогулянки. Люблю просто роздивлятись людей. У ці моменти мій мозок ніби перемикається, а я знову відчуваю себе не лише мамою чи “тією, що всіх рятує”, а просто людиною.
Ще дуже допомагає практика медитацій. Я б навіть сказала — справжнє відкриття для мене. Особливо мовчазні ретрити — коли хоча б один день без телефону, без розмов, без фільмів чи музики. Просто ти, тиша, світ навколо і свій внутрішній голос. Це така тиша, яка не лякає, а, навпаки, заряджає. Дуже рекомендую кожному спробувати бодай раз, це дієвий спосіб повернутися до себе.
Що б ви порадили жінці, яка відчуває, що загубилась у потоці справ?
Зупинитись. Усім знайомий момент, коли здається, що загубилась у потоці турбот і очікувань. Не тікайте від цього стану, не намагайтесь його “перетерпіти”, а просту візьміть паузу. І чесно запитайте себе: “А чого хочу я?”. Не тому, що треба, не тому, що хтось чекає, а саме “Я — для себе”.
Починайте з маленьких кроків: зробити щось приємне лише для себе або сходити на прогулянку. Зустрітись із подругою, подивитись улюблений фільм чи просто виспатись. Потроху, крок за кроком, ти ніби повертаєшся до свого внутрішнього центру. Турбота про себе — це не егоїзм, це основа, на якій тримається усе інше.