Леся СайкоУ сучасному світі, де минуле переплітається із сьогоденням, а пошук ідентичності стає дедалі актуальнішим, постаті, що допомагають осмислити власне коріння, набувають особливого значення. Сьогодні ми знайомимося з Анною Ніколаєвою — етнологинею, кандидаткою історичних наук, а також співавторкою подкасту та ютуб-каналу “Пороблено”. Вона не просто досліджує українські традиції та вірування, а й активно допомагає іншим зануритися в історію власного роду, відкриваючи несподівані зв’язки між поколіннями.
Життєвий шлях Анни — це яскравий приклад стійкості та адаптації. Від активної участі в Революції Гідності до вимушеного переїзду з початком повномасштабного вторгнення, кожен виклик ставав для неї поштовхом до нових звершень. Саме у складні часи народилася ідея написання книги “А тепер і спитати немає в кого… Як дослідити історію свого роду?”, що стала справжнім путівником для тих, хто прагне віднайти своє минуле.
В інтерв’ю для Womo Анна Ніколаєва поділиться своїми думками про те, як війна вплинула на її діяльність та особисте життя, розкаже про значення генеалогії для сучасного українського суспільства та дасть цінні поради тим, хто лише починає свій шлях у дослідженні родоводу.
Де вас зустріла війна? Як вона вплинула на вас та ваше життя?
У 2014 році я мешкала у Києві, брала участь у протестах на Майдані та, як і багато інших українців, переживала події Революції Гідності. Ніколи не забуду той запах, що стояв у повітрі, коли відспівували Героїв Небесної Сотні. Ми з подругою волонтерили, фасували медикаменти у Михайлівському Золотоверхову, а потім спустилися вниз на Майдан. Для мене стала шоком анексія Криму і початок бойових дій на сході. Досі важко прийняти, що це сталося вже більш ніж 10 років тому і ціле покоління дітей виросло у російській окупації.
24 лютого 2022 року мене застало у Львові. 23 лютого я повернулася з Чернігова, де виступала на Всеукраїнському форумі гідів з надією на плідний туристичний сезон. Проте туризм і повномасшабна війна не поєднуються. Мої батьки мешкають на Харківщині, брат приблизно 20 років працював у Сибіру і на той момент теж був там.
Врахувавши всі обставини і те, що я маю подбати про себе і своїх батьків, я вирішила поїхати до Варшави. Переїзд не дався мені легко, проте завдяки допомозі друзів, моїх клієнтів (дякую роботі екскурсовода за контакти і знайомства з чудовими людьми) і психотерапії я змогла рухатися далі. Ще під час першого ковідного локдауну, коли я втратила роботу і можливість себе фінансово утримувати, я створила інтерактивну онлайн-лекцію “Культурна подорож Україною”, поєднавши у ній свої знання етнологині, кандидатки історичних наук і досвід роботи в туризмі.
У перший тиждень повномасштабної війни я почала отримувати прохання від іноземців розповісти про Україну та українську культуру. У людей в різних куточках земної кулі виникло шалене бажання дізнатися про нашу країну більше, ніж вони чули у новинах. І я сиділа й розповідала про нас через зум пів року майже щодня по 4-8 годин. Збирала донати й закуповувала здебільшого медикаменти та засоби гігієни для тих, хто цього потребує. Потім інтерес до України впав, і я почала думати, чим можу зайнятися далі.
Повномасшабка мені дала своєрідного ляпаса, спонукала до реалізації своїх давніх мрій, які постійно відкладалися на потім.
Я усвідомила, що потім може не бути, і я хочу зробити щось корисне для України. Так народилася ідея науково-популярного подкасту “Пороблено”, рішення опублікувати наукову монографію на основі моєї дисертаційної роботи, лекції про українську культуру і врешті книжка путівник з генеалогії “А тепер і спитати немає в кого… Як дослідити історію свого роду?”.
Хто або що надихнуло вас на написання книжки “А тепер і спитати немає в кого… Як дослідити історію свого роду?”. Скільки часу пішло на її написання, кому та чому її варто прочитати?
Дослідження сімейної історії — це моє велике захоплення, якому я присвячую вільний час. Цією темою почала цікавилася змалечку і постійно щось додаю до історії своєї родини. Серед тем лекцій, які читаю на замовлення, маю лекцію з генеалогії. Одна з редакторок видавництва написала до мене з пропозицією написати для них книгу, і серед запропонованих тем була й ця. Ця ідея відразу відгукнулася, швидко накидавши загальну канву книги я почала роботу. Від моменту підписання договору до передання рукопису видавництву минуло 8 місяців. До написання цієї книжки я поставилася як до повноцінної роботи і зробила пріоритетним для себе.
Цю книжку варто прочитати всім, хто бажає зрозуміти себе і свою рідню, хто на шляху віднайдення своєї ідентичності і рефлексії подій сьогодення, хто шукає відповіді на запитання, хто я і звідки моє коріння. У книжку-путівник я вплела різні життєві історії і мрію, щоб читачі знайшли у них щось корисне для себе.
Наскільки зараз популярна генеалогія в Україні?
Засновник найбільшої генеалогічної спільноти в Україні UAGenealogy Ігор Розкладай у розмові, яку я проводила з ним для цієї книжки, підтвердив мої спостереження щодо актуальності цієї теми під час активної фази російсько-української війни. Українці шукають відповіді на питання, які стали сьогодні як ніколи актуальними. Виникла також необхідність зафіксувати і зберегти те, що може бути знищене назавжди.
Чому варто досліджувати своє коріння, дізнаватися про своїх предків?
Крім нас самих ніхто не досліджуватиме історію нашої родини.
Дослідження родинної історії — це вивчення себе через призму своїх предків, які певним чином вплинули на те, ким ми є сьогодні.
Крім практичних знань про наше етнічне походження, традиції та рідню, вивчення родинної історії може допомогти нам пізнати себе. Бо саме ці люди часто були причетні до нашого виховання, а отже, і вплинули на нас.
Для багатьох генеалогія — це самотерапія та рефлексія, і для мене теж.
Дослідження сімейної історії допомогло мені краще зрозуміти себе, зрозуміти чому мої батькі та родичі саме такі, які є.
Що б ви порадили тим, хто тільки починає досліджувати свій рід?
Бути відкритими до знахідок, цікавитися, запитувати і не боятися знайти, а якщо знайшли те, що не подобається, приймайте історію своєї родини такою, якою вона є. Адже всі ці люди зробили можливим ваш прихід у цей світ, тому потрібно подякувати їм за своє життя.
Дослідження — це своєрідна подяка, бо завдяки вивченню і збереженню сімейної історії пам’ять про наших предків жива.
Як досліджувати свій родовід, якщо предки з росії чи інших країн?
Мій прадід Данило познайомився з прабабусею Зінаїдою і привіз її з Петербургу, а дві інші гілки по татовій лінії і одна по лінії мамі походять з Білорусі. На жаль, до сьогодні мені не вдалося знайти інформацію про деяких моїх предків саме через те, що вони походять з цих територій. Усе, що можна знайти онлайн, рекомендую відшукати і зберегти, бо невідомо, якою буде подальша доля цих документів і чи збережуться вони потім.
Що робити тим, хто не зміг дізнатися про своє коріння з архівів на окупованих територіях? Як знайти потрібні документи?
Багато документів було оцифровано до 2014 року, тому окупація — це ще не вирок. Шукайте. На жаль, через війни, пожежі та інші буремні події багато архівних документів не дійшло до нашого часу, і це не стосується окупованих росією земель. У книзі я детально описую, які кроки допоможуть у пошуках, однак кожна історія окремої родини є унікальною, тому потрібно буде, спираючись на мої інструкції, розробити свій план пошуків.
Це вже не перша ваша книжка, розкажіть, будь ласка, про попередні.
Свою першу книжку “Вірування у повсякденному житті українців (кінець ХХ – початок ХХІ століття)” я опублікувала у 2009 році. Це було моє бакалаврське дослідження. Тоді я була студенткою історичного факультету КНУ імені Тараса Шевченка, отримувала ректорську стипендію, яку вирішила витратити на книжку. Самостійно знайшла видавця, узгодила вартість і отримала книжку, яку дарувала друзям і продавала серед знайомих. Видавець виявився не надто порядним і ще кілька років продавав мою книжку, тираж якої додрукував без моєї згоди, на різних книжкових ярмарках. Про це я дізнавалася з соцмереж, коли отримала повідомлення від читачів, які придбали книжку на книжкових виставках у видавця і вирішили познайомитися з авторкою. До речі, з деякими з них ми підтримуємо зв’язок досі.
Свою другу книжку, вже наукову монографію “Система символічного захисту у повсякденному житті українців Полісся (кінець XIX – початок XXI ст.)”, я видала у 2023 році. Це продовження першої книжки, бо це моє кандидатське дисертаційне дослідження. Ще студенткою я почала працювати у Державному науковому центрі захисту культурної спадщини від техногенних катастроф і мала щастя їздити в справжні етнографічні експедиції, працювати і вчитися у справжніх дослідників й досліджувати духовну культуру Полісся. На Поліссі народилася я і частина моїх предків.
Полісся найбільше постраждало від Чорнобильської катастрофи, тому для мене було важливо видати своє дослідження. Я хотіла переробити, переписати його з наукової мови на науково-популярну, але зрозуміла, що мені для цього потрібен мінімум рік роботи, а дозволити собі так довго працювати лише над цим виданням я не могла, тому вирішила відредагувати і видати все ж наукову монографію. Самостійне видання книжки — це кропітка робота, але я тішуся, що мені вдалося реалізувати такий формат.
На жаль, наукові книжки в Україні дослідники часто видають власним коштом мінімальними тиражами, тому їх так важко знайти. Мені хотілося не лише видати книжку, а й поширити її серед тих, кому вона буде потрібною і цікавою. Для мене важливо, щоб книжка знайшла свого читача. Звернувшись за грантовою підтримкою та стипендіальною підтримкою до кількох грантодавців і отримавши всюди відмови, я зрозуміла, що потрібно шукати підтримки в іншому місці. Видала книжку власним коштом і звернулася до своїх клієнтів, для яких проводила екскурсії по Львову або лекції про українську культуру онлайн, і запропонувала купити мою книжку або кілька книжок для бібліотек. Після того, як я стільки разів чула ні, було страшно наважитися, але, поборовши свій страх, все ж запропонувала, і майже 100 книг для українських бібліотек купили небайдужі люди, більшість з яких навіть не говорить українською. Так моя монографія і зібрані та проаналізовані в експедиціях матеріали стали доступними для інших.
Уклінно дякую кожному, хто підтримував мене на цьому шляху, і кожному, хто повірив у мою ідею та купив монографію для бібліотеки. А ще дякую видавництву “Лабораторія” за неймовірну нагоду написати книжку про дослідження сімейної історії.
Які у вас творчі плани на майбутнє? Можливо, щось хочете анонсувати?
Маю в планах реалізувати одне неймовірно цікаве і важливе дослідження, але хочу зберегти тему у таємниці, бо попереду дуже багато роботи. Нехай буде сюрпризом. А ще я не покидаю ідею, щоб написати книжку про українські обереги (тема мого дисертаційного дослідження) простою мовою.
Усі фото з власного архіву Анни Ніколаєвої