Оксана ХромоваУ червні на аукціоні Sotheby’s з-поміж інших лотів з’явиться одна картина, яка відразу впадає в око не лише естетикою, а й своєю історією. “Оголена Рафаела” 1927 року була написана польсько-французькою художницею. Тамара де Лемпіцька мала бездоганне чуття на провокацію, стиль і жіночу тілесність.
Це полотно оцінюють у £6–9 мільйонів. До самого моменту торгів воно з’явиться на виставках у Цюриху (13–15 червня) та Лондоні (18–24 червня). Але ще до того, як картина змінила кількох власників, вона встигла стати чимось значно більшим, ніж просто мистецьким твором.
“Оголена Рафаела”, що стала історією
На початку 1920-х Тамара де Лемпіцька вже здобула визнання у паризьких мистецьких колах. Її стиль — графічний, чіткий, сексуальний — вирізнявся серед м’яких мазків імпресіоністів. Але головне — її мистецтво завжди було глибоко особистим.
Одного дня вона прогулювалась Булонським лісом — парком, який у міжвоєнному Парижі був не тільки зоною відпочинку, а й місцем еротичних натяків, заборонених зустрічей, нічних побачень. Там вона побачила Рафаелу: коротке волосся, чорні очі, статура, що поєднувала мужність і жіночність. Це була жінка, яка не вписувалася у звичні образи тогочасної моди — і саме тому миттєво зачарувала Лемпіцьку.
Вона згадувала цю мить у своїх інтерв’ю:
«Вона мала величезні чорні очі, чуттєві губи, прекрасне тіло. Я зупинила її й сказала: “Мадемуазель, я художниця. Хочу, щоб ви мені позували. Ви згодні?” Вона відповіла: “Чому ні?”»
Рафаела погодилась, і це була не просто фотогенічна пригода. Вона стала музою й коханкою Тамари. У ті роки гомосексуальні стосунки жінок були табуйованими, хоча й не переслідувалися прямо. Але в мистецтві їх не визнавали серйозною темою. Лемпіцька ж не просто зображувала жіноче тіло — вона вкладала в нього особисте
Лемпіцька працювала в стилі ардеко. Але в “Рафаелі” чітко читається вплив старих майстрів — світло, що ллється на тіло жінки, відсилає до техніки Караваджо. Червона тканина на фоні й губи моделі створюють відчуття гармонії, що зачаровує з першого погляду. Це не просто ню, а скоріше жіноче бачення жіночої краси у світі, де довго домінував чоловічий погляд.
Як народилася “Оголена Рафаела”
Картина не була швидкою імпровізацією. Вона працювала з Рафаелою не один тиждень. Студія ставала полем гри світла й тіней. Лемпіцька хотіла, щоб кожна лінія тіла була не просто еротичною, а скульптурною — мов античні статуї, тільки в обрамленні сучасності.
Світло висвітлює одне плече, стегно, щоку. Поза — ніби випадкова, але побудована з точністю архітекторки. Рафаела ніби спить, але її тіло у напрузі, в очікуванні погляду глядача. Червона тканина — і не прикриття, і не прикраса, а щось середнє між театральною завісою і знаком “не наближайся”.
У тій епосі образ оголеної жінки був традиційно “чоловічим” жанром — малювати оголених дозволялося переважно чоловікам, з точки зору їхнього сприйняття жіночого тіла. Лемпіцька порушила цю монополію. Вона показала тіло так, як бачить його жінка — із симпатією, пристрастю, увагою до дрібниць, але без потреби домінувати чи контролювати.
Мистецтво, що знову на піку
Художниця народилася у Варшаві 1898 року, а після революції емігрувала до Парижу. Там вона стрімко зробила кар’єру, ставши улюбленицею аристократії та буржуазії, яку зображала з холодним блиском. Згодом вона вийшла заміж за барона Рауля Кюффнера й переїхала до Голлівуду. Але її слава згасла, коли мистецький світ захопився абстракцією. Лемпіцька пережила свій злет, падіння й забуття — закінчила життя у мексиканському Куернаваці у 1980 році.
Але XXI століття принесло їй друге дихання. Її твори з’явилися у приватних колекціях Мадонни, Барбри Стрейзанд, Джека Ніколсона. У 2024 році на Бродвеї показали мюзикл про її життя, а в США відкрилася її велика ретроспектива. Сьогодні її ім’я знову лунає в артпросторі, а ціни на полотна б’ють рекорди: у 2020 році її “Портрет Маржорі Феррі” пішов з молотка за £16,3 мільйона.
Що було далі з Рафаелою — невідомо
У документах, листах і спогадах Тамари немає чіткого фіналу цієї історії. Рафаела не зникла повністю, але й не залишила по собі мемуарів. Вона залишилася на полотні — як фіксований спогад. Як знак свободи. У пізніших інтерв’ю Лемпіцька згадувала її з теплою усмішкою, але без драматичних пауз. Можливо, тому, що пам’ять про ту зустріч і була її головним твором.
Ціна жіночого погляду
“Оголена Рафаела” вже з’являлась на торгах у 1985 році. Нинішній власник придбав її у 1990-х. І от новий виток історії. Сьогодні картина знову виринає на світло. Чи стане вона найдорожчою роботою Лемпіцької? Побачимо. Але незалежно від ціни, це полотно розповідає про щось глибше. Про свободу жінки бачити й зображати по-своєму, любити відверто, творити без страху і зберігати історії, навіть якщо світ на деякий час про них забуває.