На перший погляд усе логічно: бути відповідальною, чемною, старанною, завжди ввічливою й готовою допомогти — хіба це не ідеальний набір для того, щоб побудувати успішну кар’єру? Та от парадокс: «хороша дівчинка», як з дитинства таких називали, часто виявляється у глухому куті. Вона ніби все робить правильно. Але підвищення проходить повз, цікаві проєкти віддають менш кваліфікованим, а емоційне вигорання накриває дедалі швидше.

Чому так відбувається і як вийти з цієї гри, правила якої вигідні всім, крім самої «хорошої дівчинки»? Розбираємося.

“Хороша дівчинка” живе за оцінками

Ще зі школи їй пояснювали, що головне — не вміння чи інтерес, а гарна оцінка. Тобто зовнішнє підтвердження того, що вона «молодець». На роботі це продовжується: вона шукає схвалення керівника, чекає похвали, без якої не може зрозуміти — добре вона впоралась чи ні. І найгірше — без цієї зовнішньої оцінки вона втрачає впевненість і мотивацію.

Але корпоративний світ — це не школа. Тут не ставлять оцінок щодня, тут треба вміти говорити про свої успіхи, обґрунтовувати свої рішення й триматися впевнено навіть у тиші. А «хороша дівчинка» у цей момент панікує: «Чому мене не хвалять? Напевно, щось не так».

Що допомагає: розвиток саморефлексії. Замість запитання «чи це було добре?», запитувати себе: «Я вважаю, що це було ефективно? Чи я задоволена своїм підходом?».

Нездатність сказати “ні” вбиває кар’єру

«Можеш затриматись на годину-другу?», «Допоможеш підготувати презентацію для мого відділу?», «Ти така відповідальна, можеш взяти цей проєкт — ми знаємо, що на тебе можна покластися». І щоразу вона каже: «Звісно!»

Результат? Її календар роздутий, час на власні проєкти й навчання зникає, сили вичерпуються, а кар’єра стоїть на місці. Всі знають, що вона — «молодець», але ніхто не думає просувати її вперед. Бо вона зручна. Бо завжди підставить плече. А отже, хай лишається на місці.

До того ж безвідмовність — це не про доброту, а про страх. Страх втратити схвалення, виглядати егоїстично, бути “нехорошою”.

Що допомагає: практика екологічного відмовляння. Наприклад: «Я б хотіла допомогти, але у мене зараз інші пріоритети». І це нормально.

Вона чекає, що її помітять

«Я ж добре працюю, це ж видно. Мене точно помітять. Колись». Так думає вона — і мовчить. У цей час хтось інший, можливо, менш компетентний, виходить на сцену, презентує свої досягнення, запитує про підвищення й отримує нову посаду.

Очікування, що хтось зверне увагу й скаже: «Ми оцінили твої зусилля, тримай нагороду» — це стратегія дитини в пошуку схвалення дорослих. Але у світі дорослих потрібно самому вчитися говорити: «Я досягла ось таких результатів», «Я бачу себе на цій посаді», «Я заслуговую підвищення».

Що допомагає: тренування самопрезентації. Розробити «портфель досягнень», навчитися коротко розповідати про свій внесок у результати команди, говорити впевнено — і без вибачень.

Низька самооцінка у гарній обгортці

Зовні вона може виглядати професійною, усміхненою, чіткою. Але всередині — повна невпевненість: «Я недостатньо знаю», «Мене можуть викрити», «Інші краще». Це класичний синдром самозванця, підсилений вихованням у стилі «будь скромною, не висовуйся».

Такі жінки бояться брати на себе ризики, подаватись на амбітні вакансії, йти на переговори про вищу зарплату. І в результаті залишаються поза грою, хоча мають усі дані для прориву.

Що допомагає: робота з ментальними установками. Замість: «Мені ще рано» — «Я маю достатньо, щоб спробувати. І ще більше — щоб навчитись у процесі».

Що з цим робити?

Почати з головного — змінити мислення. Усвідомити, що «хороша дівчинка» — це не особливість характеру, а патерн, що став зручним для інших і токсичним для тебе. І тільки ти можеш його переписати.

Кроки:

• Прокачати впевненість у собі не як маску, а як внутрішню опору.
• Навчитися говорити «ні» без сорому.
• Розвивати навички самопрезентації.
• І головне — дозволити собі бути «незручною», але цілісною.