Знайди свій маніфест: уривок з книги Тетяни Висоцької «Увага, ти в ефірі!»

«Увага, ти в ефірі!» — книга не лише про телебачення, а про силу голосу. Про те, як знаходити власні слова у важливі моменти. Її авторка, Тетяна Висоцька, багато років працює на телебаченні, веде програми «Вікна-новини» та «Таємниці ДНК», а ще — готує спікерів до ефірів і важливих виступів. 

У цьому ексклюзивному уривку від Yakaboo Publishing — розділ про те, що таке особистий маніфест. Як його сформулювати? Чим він відрізняється від гасла, біографії чи «сильного меседжу»? І чому він потрібен кожному, хто говорить публічно?

Ну що ж, ми чимало приділили уваги емпатії та етиці. А що в нас із сигналом? Адже є ще він — посил, з яким ми йдемо до людей і публіки. Тож нам треба сформулювати, який він, наш посил, його ще називають маніфестом.

Якщо коротко, то це майже як внутрішня мотивація і мета — наприклад, я ведуча новин, представляю матеріали колег, щоб проінформувати глядачів і суспільство, бо мені важливо доносити новини і емоції. Я пишу цю книгу, щоб поділитися своїм медіадосвідом і бути корисною читачеві, бо люблю ділитися цимдосвідом, таким чином ніби переусвідомлюю його. Оцей маніфестний посил — мікс мети, ідеї та мотивації. Він і про емоції і відчуття, з якими я виконую цю мету. Він і про почерк, і про стиль. Це і про жарти, і про емоцію, і про предметність розмови, які міститиме стиль, що буде закладений у посил. Уявили, наскільки складний цей мікс? Але пам’ятаємо, що будь-яку складність можна осягнути, якщо розбити на прості кроки і пункти.

Коли я сама запорпуюсь у текстах або починається якась метушня в ньюзрумі, хтось не встигає зі своїм матеріалом на випуск, всі навколо починають продукувати хаос, — патетично і гучно над всім цим постає мій маніфест. Ми тут для того, щоб розповідати новини. Я особисто тут для того, щоб вести матеріали колег по ефіру, ніби беручи їх за руку. Я є той провідник, який передає і має це зробити вчасно і якісно. І тоді, як червона кнопка, вмикається лідерська функція, бо є щось важливіше за інтровертну шкаралупу, всю ту метушню навколо. Є мета. І ця мета — ефір.

Турбота як стратегія зростання: як нова HR-культура формує сильні команди

Чому жіноче лідерство сьогодні — це супер-сила, побудована на турботі та гнучкості рішень? Цьогоріч на HR Wisdom Summit ми поговоримо про психологічну безпеку, реінтеграцію після фронту, L&D з реальним результатом і AI в HR. І все — через призму людяності.

Забронювати участь

Так само і під час запису токшоу. Можна співпереживати, обіймати героїв, утирати разом з ними сльози — але це лише частина маніфесту. Я тут не лише для того, щоб провести героя і його історію через студію і запис програми. Я тут для того, щоб склалася цілісна картинка, склався пазл. Щоб глядачеві була зрозуміла місія програми, щоб була допомога героям, ширше висвітлено проблему і показано глядачеві, як можна допомогти тим, хто по той бік екрана опинився у схожій ситуації.

Зараз буде секретний лайфхак.

ДУМАЙ КАРТИНКАМИ!

Якщо тобі простіше назвати це візуалізацією — теж можна. Я набула цю навичку, коли навчалася на курсах «Інтерньюз», які проводили британські тренери. Колишні журналісти з британського каналу ВВС не лише намагалися перевернути в нашому сприйнятті все з ніг на голову. А й заклали оцей принцип телевізійного журналіста — думай картинками.

Наші телемедіа спочатку пишуть текст, спираючись на відео та інтерв’ю для матеріалу, а британці одразу на місці події починають знімати репортажно і тому монтують спочатку відео, а потім накладають текст. Це дійсно для нас з ніг на голову у виробництві новин. Але це так логічно, коли думаєш — картинками! Наприклад, якщо це репортаж із книжкової презентації, «заходиш» у матеріал з кадрів навколо, потім глядач бачить автора, його книгу, руки, очі, люди читають, гортають цю книгу і так далі.

Так от це «бачення картинок» я використовую у своїй інтерпретації. Коли я розповідаю у студії про подію, виставку, презентацію, протести, я уявляю їх. Це той самий принцип «бачення», коли ми читаємо книгу. Ми бачимо її героїв, пейзажі, побут.

Я усвідомлено «заклала» у свої навички візуалізувати, бачити те, про що розповідаю, і, певна, це дуже опуклює і увиразнює мою роботу. Тепер ти знаєш. Я певна, що це частина мого маніфесту. І все це можливо зробити, якщо до цього внутрішнього маніфестного міксу ми додаємо змістовне наповнення. І тут уже йдеться про інший маніфест — маніфест самого тексту.

Зміст будь-якої промови, виступу або тексту набуває сили завдяки власним історіям, а це вже сторітелінг — вміння розповідати. Адже саме завдяки історіям оприявнюється наш маніфест. А якщо їх два? А якщо ще існує маніфест промови?

Тож умовно назвемо його «маніфест номер два». Історії передають досвід, навчають, переконують, надихають, вражають.

Аби досягти мети виступу текстом, ми маємо пам’ятати правила побудови історій, а це вже драматургія. Як відомо, кожна новина побудована за принципом трьох питань — що, де і коли — це і є вступ, який містить кожен текст. І це є початком його маніфесту. Основна частина — найбільша, вона розповідає обставини і події, які сталися з героєм нашої історії. Наприкінці цієї основної частини обов’язково трапляється те, що змінює нашого героя чи ситуацію — кульмінація. Власне, заради цього ми і розповідаємо історію. Закінчення оповіді вже показує ті зміни, які відбулися, і — підбиваємо підсумки. Саме за цими змінами любить стежити аудиторія: як герой проходить випробування, як він перероджується, яких змін набуває. І що щирішою буде оповідь, то більше довіри та долученості виявить глядач. То до чого тут маніфест, спитаєш ти? А до того, що виголосивши його на початку промови як ідею, ти безпомильно привернеш увагу до неї.

А вже потім розповідай і про що, де, коли, і про обставини та розвиток історії з її кульмінацією і висновками. Не думала, що про сторітелінг можна розповісти двома абзацами, але, сподіваюсь, суть зрозуміла.

Для кращого засвоєння згадай, як з історіями працюють у медіа: спочатку заголовок, навіть якщо це випуск новин, принаймні мені такий підхід найближчий. Наприклад, «Він пробув у ворожому оточенні з турнікетом на пораненій руці кілька тижнів, втратив кінцівку, але — вижив». Потім ми розповідаємо, хто, де і коли. Про те, що у світовій медицині не існує таких описаних випадків. І далі йде розповідь, основна  частина з кульмінацією наприкінці, де герой матеріалу розповідає, як він нарешті потрапив до своїх, як радів цьому. І вже потому — як проходить відновлення і що планує робити далі. Окрім унікальності випадку, героїчності цієї людини, ця історія про витримку духу і можливості людського організму. І це було в маніфесті історії, у першій фразі, яка стала гачком для аудиторії.

І от, коли поєднати ці два маніфести — «я хочу розповісти тобі цю унікальну історію» та «він вижив попри всі прогнози», — ми і створюємо цей магічний мікс.