Леся СайкоОлена Пчілка, або Ольга Петрівна Косач-Драгоманова, була не просто матір’ю видатної Лесі Українки. Вона сама була потужною постаттю української культури, літератури та громадської думки кінця XIX – початку XX століття. Її невтомна діяльність у сферах освіти, літератури, етнографії та її непримиренна позиція щодо русифікації роблять її справжньою інфлюенсеркою свого часу, чий вплив відчувається й донині.
Освічена подвижниця та літераторка
Олена Пчілка народилася у дворянській родині, що дозволило їй отримати ґрунтовну освіту. Вона вільно володіла кількома мовами, мала глибокі знання з історії та культури. Ця ерудиція стала фундаментом її багатогранної діяльності. Вона активно займалася літературною творчістю, писала вірші, оповідання, п’єси, перекладала твори світової літератури, зокрема Адама Міцкевича та Олександра Пушкіна. Її твори, написані переважно українською мовою, сприяли розвитку української літератури та формуванню національної свідомості.
Окрім власної творчості, Олена Пчілка була редакторкою і видавчинею. Вона співпрацювала з багатьма українськими виданнями, а у 1905 році разом із чоловіком Петром Косачем заснувала журнал “Рідний край”, який став важливим майданчиком для обговорення нагальних національних питань та публікації нових творів. Це свідчить про її організаторський талант та прагнення поширювати українське слово.
Непримиренний ворог русифікації
Одним з найважливіших аспектів діяльності Олени Пчілки була її боротьба проти русифікації. У часи, коли українська мова та культура зазнавали жорстоких утисків з боку Російської імперії (чого варті лише Валуєвський циркуляр 1863 року та Емський указ 1876 року, що забороняли друк та використання української мови), Олена Пчілка стала на захист національної ідентичності.
Вона свідомо виховувала своїх дітей, зокрема Лесю Українку, у дусі патріотизму та любові до української мови. У її домі говорили українською, вивчали українську історію та культуру. Вона сама була прикладом для наслідування, демонструючи непохитну вірність українським традиціям та цінностям. Її публіцистичні статті були наповнені гострою критикою політики русифікації, вона відстоювала право українців на власну мову, освіту та культуру.
Етнографка та збирачка народної мудрості
Олена Пчілка зробила значний внесок у збереження української етнографії. Вона збирала народні пісні, звичаї, обряди, вишивки, що згодом лягли в основу її наукових праць та збірок. Її етнографічні дослідження були важливими для розуміння та збереження унікальності української культури, яка перебувала під загрозою асиміляції. Вона не лише фіксувала, а й активно пропагувала українське народне мистецтво, організовуючи виставки та публікуючи матеріали про українську вишивку та орнаменти.
Справжня інфлюенсерка XIX століття
Термін “інфлюенсер” сьогодні асоціюється з соціальними мережами, проте Олена Пчілка була ним у повному сенсі цього слова ще задовго до появи інтернету. Вона впливала на уми і серця людей через свою літературну творчість, публіцистику, громадську діяльність та особистий приклад. Її авторитет був незаперечним, а її позиція – завжди чіткою та непохитною.
Вона надихала інших інтелектуалів та митців, формувала українську культурну еліту, виховувала молоде покоління у дусі національної свідомості. Її дім був осередком інтелектуального життя, де збиралися найвідоміші українські діячі того часу. Вона не боялася відкрито висловлювати свої погляди, попри ризик переслідувань з боку імперської влади.
Олена Пчілка – це яскравий приклад жінки, яка поєднала в собі талант літераторки, невтомну працю етнографки, безкомпромісну позицію громадської діячки та мудрість матері. Її спадщина є невід’ємною частиною української культури та національної пам’яті. Вона була і залишається джерелом натхнення для всіх, хто прагне зберегти та розвивати українську ідентичність.