Оксана ХромоваДар’я Андрійченко не просто пережила важке випробування, вона відкрила для себе нове життя. Не дозволила ампутації відібрати найголовніше — любов до себе, жіночність, мрію та силу. Після протезування руки Даша стала однією з перших цивільних жінок в Україні, які отримали біонічний протез. З ним вона почала новий етап свого життя.
Дар’я завжди мріяла бути лікарем, дитячим ендокринологом. Її життя тісно пов’язане з медициною, і це було не просто професійним прагненням, а глибоким бажанням допомагати дітям, бути для них підтримкою у найважчі моменти. Адже вона сама понад 20 років живе з цукровим діабетом і добре знає, що таке лікарні, щоденна боротьба за здоров’я і сила волі.
Для Дар’ї завжди були важливі родина, друзі, справжні емоції та тепло близьких стосунків. Родинні цінності та щира підтримка близьких сформували її особистість, навчили бути сильною і люблячою. Особливу роль у житті Дар’ї завжди відігравала творчість: вона обожнює малювати, знаходячи у цьому спосіб висловити себе, заспокоїтися і відчути натхнення. Природа, подорожі, нові враження — усе це наповнювало її життя кольорами та змістом.
Коли світ перевернувся
Але життя змінилося кардинально. Внаслідок діабету відбулась операція, яка докорінно змінила її світ. Тоді вона вперше усвідомила, що життя вже ніколи не буде таким, як раніше. Перші дні були наповнені безумовною підтримкою родини, друзів і лікарів. Ця підтримка стала її головною опорою, завдяки якій вона зберегла відчуття стабільності і змогла зосередитись на адаптації до нового життя.
“Спершу я не відчувала великих змін. Але у певний момент мені захотілося закритися. Тепер я, навпаки, прагну яскравості в зовнішності й хочу показати, що моя ампутація та протез теж можуть бути жіночними та красивими. Це моє нове розуміння себе як жінки”.
Протезування для Дар’ї — це не фантастика, а реальність. Завдяки благодійному фонду “Допомогатор” дівчина отримала біонічний протез руки. Цей сучасний високотехнологічний пристрій реагує на сигнали м’язів і допомагає виконувати звичні повсякденні дії. Це дозволило їй повернутися до активного життя та виконувати такі звичні для нас прості дії: гуляти з донькою, готувати, малювати. Реабілітація та навчання користування протезом були складними, але з підтримкою лікарів Даша змогла впевнено адаптуватись. Звісно, головну роль відіграло і її бажання та наполеглевість.
“Коли я вперше поїхала на прогулянку з донькою, тримаючи візочок однією рукою, а каву — іншою, я відчула справжнє вау! Це було неймовірно — відчути таку свободу і можливість робити звичайні речі знову”.
Інше життя
Після протезування Дар’я почала заново вчитися повсякденних речей. Вона із задоволенням ділиться, як навчалася використовувати руку з протезом, вчилася робити те, що раніше здавалося звичним, але тепер потребувало терпіння і наполегливості: “Коли я вперше самостійно почистила картоплю, це було справжнє випробування, але я це зробила! Для мене це був доказ, що я можу жити повноцінно.”
Для неї біонічний протез — це не просто технічний пристрій, а символ нового етапу життя, який подарував їй нові можливості.
“Я підтримую інших, розповідаючи свою історію. Я не соромлюся свого тіла і показую, що можна жити повноцінно, навіть без руки. Кажу, що важливо прийняти себе і що позитивний погляд на все допомагає подолати будь-які труднощі. Мій приклад — це моє життя: попри проблеми зі здоров’ям, я вийшла заміж, побудувала сім’ю та народила донечку. Це доводить, що головне — вірити у себе”.
Прийняття себе
Дар’я каже, що її силою насамперед є родина. І найбільше — її донечка. Бути мамою та дружиною для неї — найважливіше джерело внутрішньої стійкості, яке дає найпотужніший ресурс. Вона відкрито говорить про свої переживання, розповідає про шлях прийняття нового тіла і вчиться любити себе такою, якою є.
«Спершу було бажання закритися і сховатися, але тепер прагну яскравості і хочу показати, що ампутація та протез теж можуть бути жіночними і красивими. Жіночність — це настрій, упевненість, радість від себе»
З новим протезом Дар’я почала жити по-новому: вона заново навчається користуватися двома руками, робить речі, про які раніше навіть не мріяла, і планує нові звершення.
«Мої мрії — катання на велосипеді, сісти за кермо авто, подорожі з родиною, показати доньці красу України, поїхати на Азовське море. І, звісно, щоб нарешті закінчилась війна», — каже Дар’я. Вона переконана: навіть якщо зараз складно, попереду буде світло і нові перемоги.
«Я хочу сказати кожній жінці, яка проходить через важкий період: ти сильна! Твоє тіло змінилося, але ти залишаєшся жінкою. Не соромся себе і свого тіла. Вір у себе і йди вперед».
Дар’я стала прикладом того, що життя після втрати частини себе можливе і воно може бути яскравим, повним любові і нових можливостей: «Життя триває. І воно цінне. Вір у себе, знайди опору в родині й кайфуй від кожного моменту!»