Оксана ХромоваУ кіноіндустрії, де жінкам часто пропонують грати прикраси до чоловічих сюжетів, вона від початку мала інший план. Непоступливий, незручний, невигідний для продюсерів. Шарліз Терон з’явилася у Голлівуді в епоху, коли зовнішність відкривала двері швидше, ніж талант. І, здавалося, мала стати черговою зіркою рекламних кампаній. Але її кар’єра розгорталась інакше — від безмовної ролі в “Адвокаті диявола” до Ейлін Ворнос у “Монстрі”, де вона вперше дозволила собі зникнути в образі повністю. І це не був природний хід подій, це був вибір.
Дівчина з Беноні
Терон народилася у Південній Африці, яка довго жила під апартеїдом і де мовчання про домашнє насильство було частиною культури. У 15 років вона пережила трагедію: її мати застрелила батька, який перебував у стані алкогольного сп’яніння та погрожував обом. Справу визнали самозахистом. Ця трагічна історія довгі роки переслідувала дівчину, проте вона знала, що це була спроба вижити.
Шарліз навчалася балету і мріяла про сцену, а не про кіно. І лише після травми коліна, яка перекреслила танцювальну кар’єру, поїхала до США. Та навіть тоді це були не акторські амбіції, а черговий пошук можливості. Перші місяці у Лос-Анджелесі були важкими: вона не знала нікого, не говорила англійською достатньо добре, жила в мотелі та чекала, поки щось зміниться. І незабаром стався випадок, на який вона чекала. Її перший агент з’явився випадково: просто побачив, як вона емоційно сварилася з банківським працівником. Саме тоді розпочалася її майбутня кар’єра.
Без жодних очікувань
Її краса завжди була предметом уваги і водночас тягарем. У перших ролях вона майже не говорила. У стрічках “Два дні в долині” чи “Дружина астронавта” камери просто ковзали по її обличчю. Терон розуміла: якщо нічого не змінити, їй доведеться бути всю кар’єру лише обличчям, а не голосом і не характером.
2003 рік став поворотним. Вона погодилася на роль серійної вбивці у фільмі “Монстр” — історії жінки, яка була жертвою сексуального насильства, безпритульності й зневіри. Вона набрала вагу, відмовилась від макіяжу, дозволила собі виглядати негарно у кадрі. Але результат був того вартий. Це була не “страшна Шарліз”, а складний, трагічний, глибоко людяний персонаж. Саме тоді на неї очікував перший “Оскар”, який вона отримала зовсім не за красу, а лише за гру.
Це був доказ і для неї, і для всієї галузі: вона не тільки може грати складні ролі, а й здатна їх вимагати.
Акторка і продюсерка
Після “Монстра” її кар’єра не стала серіалом з перемог. Вона свідомо обирала незручні, контроверсійні історії. “Північна країна” — про сексуальні домагання на виробництві. “Скандал” — про медіакорпорацію Fox News і систему залякувань. Вона не просто знімалася, а вже створювала фільми, які б інакше не відбулися.
У 2003-му вона заснувала власну продюсерську компанію Denver and Delilah. До речі, вона назвала її іменами своїх собак, яких взяла з притулку. І почала виробляти фільми, у яких головна роль належала не чоловікам, не студіям, не інвесторам, а акторкам, які мали що сказати. У “Атомній блондинці” вона сама виконувала більшість трюків. У “Таллі” — грала виснажену матір трьох дітей, далеку від глянцевого образу. Ці проєкти не були протестом проти індустрії, вони стали альтернативою.
Поза кадром
Шарліз Терон ніколи не була активісткою у класичному розумінні. Вона не влаштовує гучних заяв, проте має чітку позицію. Вона всиновила двох дітей, і говорить про це спокійно, без потреби пояснювати або виправдовуватися. В її розумінні це не винятковість, а буденність.
Вона не виходила заміж і не боїться про це говорити. В одному з інтерв’ю акторка казала: “Я ніколи не мріяла про весілля. Але я мріяла про родину”. І її родина стала реальністю.
За своїм сценарієм
Сьогодні Шарліз Терон п’ятдесят. Але в жодному інтерв’ю вона не робить із цього сенсації. Адже вік — це взагалі не те, що треба приховувати. Вона не хоче бути “вічною дівчиною”, натомість прагне й надалі бути актрисою, режисеркою, продюсеркою, матір’ю. І все це — без потреби вибачатись чи комусь пояснювати.
“Колись жінки завоюють цей світ. Ми пройшли через таку кількість випробувань, що, думаю, нам залишилося зовсім недовго до того, щоб наступним президентом США стала жінка”, — вважає Шарліз.
Вона не рятує світ у реальному житті, але знімає фільми, які допомагають краще зрозуміти, яким є цей справжній світ. Іноді жорстоким, часто несправедливим, але завжди таким, у якому жінки можуть говорити про найважливіше.