Леся СайкоБайопік Дар’ї Онищенко «Малевич» виходить у широкий український прокат з 11 вересня 2025 року. Це не тільки історія про генія авангарду — це історія про людей, які подарували йому голос, погляд і сенси на великому екрані. Актори стали тут не просто виконавцями ролей, а співавторами, які зробили Малевича ближчим і зрозумілішим.
Віталій Ажнов
Головну роль отримав актор Національного драмтеатру ім. Франка Віталій Ажнов. Його завдання було надскладним: показати Малевича не як абстрактний «чорний квадрат», а як людину з сумнівами, пристрастями і болем. Критики відзначають, що саме він дав митцю нове дихання: строгість у погляді й водночас чуттєвість у внутрішньому монолозі. Ажнов не намагався «зіграти легенду» — він створив живий образ чоловіка, що балансував між мистецтвом і тиском епохи.
«Я хотів, щоб у глядача виникло відчуття: Малевич — це не образ, а жива людина, яка шукала свободу так само, як шукаємо її ми сьогодні. Для мене було важливо показати його не лише генієм, а й чоловіком, який постійно перебував у боротьбі — із владою, із суспільством, із самим собою. Ця боротьба робить його близьким і зрозумілим кожному з нас», — розповідає Ажнов.
Ірма Вітовська
Ірма Вітовська давно відома як актриса, здатна одним жестом передати цілий спектр емоцій. У «Малевичі» вона стала тією силою, яка допомагає тримати драматичну напругу. Її роль — це своєрідний моральний компас історії: голос, який нагадує, що навіть у світі абстракції важливими залишаються людські стосунки.
«Для мене роль у цьому фільмі — це не лише про персонажа, а про моральний акцент, що допомагає глядачеві побачити Малевича живим і багатогранним. Я хотіла донести: історія митця завжди є і історією його близьких», — каже Вітовська.
Христина Корчинська
У ролі Софії ми бачимо Христину Корчинаську. Вона — одна з тих, хто додає фільму інтимності та ніжності. Через її героїню історія стає більш особистою: у ній є відлуння любові, турботи, і водночас болю. Софія у виконанні Корчинської — це місток між глядачем і світом Малевича, де поруч із геометрією завжди є людське серце.
«Софія для мене — це втілення жіночої присутності у світі, де домінують великі ідеї та мистецькі пошуки. Вона нагадує, що поряд із революційними концепціями завжди є просте людське життя. Я відчувала, що її голос має збалансувати масштаб генія і дати йому людський вимір», — розмірковує Корчинська.
Марина Кошкіна, Олексій Горбунов, Олександр Рудинський, Олександр Новіков – ці актори формують атмосферу навколо головного героя. Вони показують інтелектуальне коло Києва й Москви 1920–30-х років, додають історії гумору, іронії й драми. Особливо влучною критики називають гру Горбунова: його персонаж — це і скептик, і співрозмовник, який змушує Малевича озвучувати свої найсильніші ідеї.
Більшість акторів — із трупи Національного академічного драмтеатру ім. Івана Франка. Цей факт додає фільму унікальної якості: вони працюють із текстом і роллю так, як на сцені — через глибоке проживання. Завдяки цьому «Малевич» отримав особливу театральну виразність, де навіть коротка поява персонажа виглядає вагомою.
«Для мене найбільше відкриття цього фільму — актори. Вони не просто виконували ролі, а проживали їх так, ніби це їхня особиста історія. Завдяки цьому Малевич на екрані став не символом чи міфом, а людиною, яку можна відчути. Я щиро пишаюся командою, бо саме вони зробили це кіно живим і справжнім», — ділиться продюсерка фільму Марі Каель.
Чому цей фільм важливий?
Стрічка показує Малевича не лише як автора «Чорного квадрата», а як людину, що виросла в Україні, викладала у Києві, мислила українським контекстом. І актори допомогли підкреслити цю ідентичність. Через їхню гру стає очевидно: ми повертаємо собі художника, якого довго привласнювала чужа культура.
“Цей фільм не є класичним байопіком. Це було б несправедливо робити класичне кіно про митця, який все життя боровся з класицизмом. Цей фільм — моє власне бачення Малевича вже зараз під час повномасштабного вторгнення. Я завжди наголошую, що Малевич — один з нас. Зараз так багато моїх колег, митців виборюють нашу з вами свободу на фронті. Для Малевича свобода була дуже важливою категорією не тільки у творчості, але і в житті. Тому наше кіно — це перш за все фільм про свободу.” – коментує режисерка Дар’я Онищенко
