Леся СайкоКиїв сьогодні переживає одночасно кілька складних процесів: постійні відновлення після обстрілів, адаптація під воєнні реалії, потреба в безбарʼєрних публічних просторах, а також пошук нової міської ідентичності. Водночас столиця щоденно стикається з надмірною забудовою, транспортними колапсами та відсутністю прозорого просторового планування. Саме тому питання урбанізму зараз набуває не лише професійного, а й стратегічного значення — від рішень щодо парків й мобільності до формування бачення розвитку міста на десятиліття вперед.
У провідних країнах світу урбаністи та спеціалісти з просторового планування — ключові учасники міського розвитку. Вони досліджують громади й відповідають за їхній всебічний розвиток: формують стратегії, створюють та розвивають інфраструктуру, облаштують парки, сквери та, якісні громадські простори.
У більшості людей урбаністи асоціюються з вузькими конкретними діями — відновленням історичних будівель, оновленням громадських просторів чи озелененням бульварів і скверів. Та це лише частина роботи. Урбанізм — це міждисциплінарна сфера, яка охоплює планування та фізичний розвиток, транспорт і мобільність, соціальну поведінку людей, політику та економіку. У результаті йдеться про системне бачення: куди і як розвиваються міста, громади та території.
Урбанізм у широкому розумінні дозволяє побачити місто як систему зв’язків. Тому до нього долучені не лише архітектори чи інженери, а й соціологи, економісти, географи, фахівці з поведінкових наук, ландшафтні архітектори та менеджери.
Як формувався урбанізм в Україні
В Україні урбанізм виріс не стільки з академічних чи професійних кіл, як значною мірою з громадянського активізму. Цей процес почався із запізненням на півстоліття порівняно з європейськими країнами. Це призвело до змішування понять: урбаністами себе часто називають активісти без профільних знань, тоді як спеціалісти-планувальники, не завжди поділяють підхід активістів.
Однак саме поєднання активізму й професіоналізму згодом стало поштовхом до появи нових освітніх програм, міждисциплінарних досліджень і формування критичної маси спеціалістів. Сьогодні такі спільноти стають платформами для розвитку професійної освіти. Один із прикладів — Urban Reform School, школа неформальної освіти у сфері просторового планування та міського розвитку. Вона зʼявилась як відповідь на потребу поєднати професіоналізм й активізм, навчати сучасних підходів до планування громад на прикладі реальних кейсів та допомагати фахівцям ефективно комунікувати з владою.
Чому урбарнізм — це завжди колективна робота
У поняття «урбанізм» входить низка освітніх практик, дисциплін та напрямів: urban studies (дослідження міських процесів), міське планування, дизайн, економіка, управління, ландшафтна архітектура, мобільність й транспорт. До цього переліку також належать житлова політика, екологія, робота зі спадщиною та з колективною пам’яттю.
Командна робота — ключова. Урбаністи працюють у муніципалітетах, проєктних бюро, аналітичних центрах, дослідницьких інститутах, громадських організаціях та професійних асоціаціях.
Робочі процеси починаються з досліджень, потім формується стратегія, а лише після цього реалізуються просторові рішення.
Яскравий приклад такої моделі — муніципалітет Роттердама, нідерландського міста з населенням близько 700 000 людей. Тут працює понад 150 планувальників і архітекторів, які працюють над стратегіями, громадськими просторами та масштабними проєктами.
Результатом таких команд стають стратегії та концепції розвитку, закріплені у документах, так і реальні фізичні простори. Коли люди бачать відремонтовану площу чи парк, вони сприймають це як фінальний результат. Але за кожним таким проєктом часто стоять дослідження економіки, мобільності, політики, соціальних зв’язків.
Масштаб проєктів теж різний. Яскравий приклад — парк у руслі річки Турія у Валенсії. У 1980-х роках місто постало перед вибором: побудувати магістраль чи перетворити висохле русло на громадський простір. Переміг парк — і тепер це «зелені легені» міста. Тобто, фактично багатопрофільна команда урбаністів визначила весь майбутній розвиток міста.
В Україні показовим став «Простір Синагог» у Львові — проєкт, що поєднав роботу з простором, памʼяттю та участю громади. Завдання було не зробити застиглий монумент, а створити живий простір, де можна пам’ятати трагедію і водночас проживати власні історії.
Агенти змін
Повномасштабна війна підкреслила слабкі місця українських міст і прискорила дискусію про майбутнє: як планувати в умовах невизначеності, як ухвалювати прозорі рішення разом із громадами, як працювати не «за нормами мирного часу», а під реальні виклики. Сьогодні урбанізм для України — це не про «зробити красиво», а про стійкість, безпечність, справедливість середовища.
Проте в країні бракує фахівців, здатних поєднувати гуманітарні, інженерні та соціальні підходи та працювати з досвідом кризових територій в нових реаліях». Без професійної підготовки урбаністів, які можуть мислити системно й працювати в командах, відновлення міст ризикує залишитися фрагментарним.
Тому у нас зʼявляються нові освітні та дослідницькі ініціативи — як у професійному середовищі, так і на межі з громадським сектором. Однією з таким стала Urban Reform School, яку ми запустили в Києві восени, як платформу для обʼєднання спеціалістів і практиків міського розвитку. Її мета — підготувати агентів змін, здатних працювати незалежно, експериментувати, впроваджувати нові підходи й формувати нову культуру розвитку міст.
У багатьох країнах світу урбаністи є повноцінними учасниками розвитку міст: вони створюють політики, координують роботу різних служб, впливають на формування простору, в якому живуть люди.
Для України, і зокрема для Києва, ця роль сьогодні набуває критичного значення. Повномасштабна війна ставить нові виклики: як відновлювати пошкоджену інфраструктуру, не втрачаючи можливості покращувати її; як створювати міста, стійкі до криз і водночас людяні.
Тому розвиток урбаністики, сучасної освіти і професійних спільнот може стати одним із фундаментів для відбудови міст, в яких хочеться залишатися, повертатися й будувати майбутнє.