Оксана ХромоваОбраз жінки на війні став одним із центральних символів українського спротиву. Вона тримає зброю, керує підрозділами, рятує життя, волонтерить. Сьогодні разом із методисткою Центру ментального відновлення «Незламна» від «Фонду Маша» Оленою Запольською ми спробуємо зрозуміти, як говорити про жінок війни так, щоб не втратити головного — їх справжніх.
Війна — час, коли суспільство шукає образи, здатні утримати відчуття сенсу, віри й стійкості. Жінки, які долучилися до Збройних сил України, які тримають фронт, волонтерять, лікують, евакуюють, опинилися у фокусі уваги медіа та громадськості. Проте часто мова, якою ми про них говоримо, балансує між двома крайнощами — інфантилізацією та героїзацією. В обох випадках зникає головне — людина та її право бути собою без зобов’язання «втілювати символ» часу чи суспільства.
Чому героїзація часто віддаляє нас від реальності
“Героїзація здається природною реакцією на біль і втрати війни. Вона дозволяє побачити у воєнному досвіді силу, а не лише травму. Та коли військову або парамедикиню описують як «незламну», «залізну», «надлюдську», це насправді спосіб емоційно дистанціюватися від неї, — пояснює психологиня «Фонду Маша» Олена Запольська. — Такі наративи зручні для суспільства, бо не змушують бачити біль, вразливість і наслідки війни. Але вони водночас позбавляють героїню права на втому, сумніви чи безсилля”.
Медіа створюють образи наджінок: «амазонка», «берегиня з автоматом», «незламна волонтерка». Така риторика стирає справжні обличчя і підмінює їх міфом. Так реальна жінка з її тілом, страхами, проблемами у стосунках перетворюється на символ. Героїчний образ виглядає красиво, але насправді лише підкріплює очікування, що жінка завжди має бути сильною. Бо суспільство досі не готове приймати її слабкість.
Турбота чи знецінення?
Є й інший бік проблеми. У публічному просторі досі звучать звернення «наші дівчатка на фронті», «наші тендітні волонтерки». Ця лексика здається теплою, але насправді стверджує ієрархію — «ми» (громадськість, чоловіки, тил) захищаємо «їх», «слабших».
“Інфантилізація маскує недовіру до професійності та суб’єктності жінки, її здатності робити вибір, нести відповідальність і говорити від свого імені, — підкреслює Олена Запольська. — Такі мовні стереотипи формують світ, у якому жінка — об’єкт співчуття або натхнення, але не партнер у розмові. Втрачається рівність позицій і голос».
Як говорити про війну, не втрачаючи людяності
Отже, головне питання: жінки на війні: як говорити про них так, щоб не героїзувати й не применшувати їїзначущість?
“Гендерно чутлива комунікація не означає уникнення емоцій чи пафосу, вона про баланс і повагу. Замість того щоб говорити про «сильних жінок», варто давати слово самим жінкам: як вони переживають війну, що їм болить, що тримає, — говорить психологиня Олена Запольська. — Важливо показувати процес, не лише подвиг. Людяність повертає право бути одночасно сильною і втомленою, відважною і розгубленою”.
Мова — це не лише інструмент опису, а й простір безпеки. Коли ми вибираємо уважні формулювання, то не просто «правильно комунікуємо», а визнаємо рівність і гідність. Жінка з фронтовим досвідом не має бути ні символом, ні ідеалом. Їй достатньо бути людиною, яка пройшла війну і має право на власний голос.
Межа між героїзацією та людяністю проходить там, де ми перестаємо бачити людину як образ, як носія ролі. Говорити про жінок під час війни — це не лише питання стилю, а питання етики. Адже саме мова формує післявоєнну пам’ять і визначає, чи зможемо ми побудувати суспільство, в якому гідність не залежить від того, хто і як її назве.
Якщо ви чи ваші близькі чинні військовослужбовиці чи ветеранки і потребуєте/ють психологічної підтримки, звертайтеся до Центру ментального відновлення «Незламна» від «Фонду Маша». Тут можна відвідати заняття з арттерапії, йоги, групи підтримки. А також отримати індивідуальні консультації з фахівцями. І пам’ятайте: відновлення починається з турботи про себе.
Проєкт «Розширення доступу до психологічної підтримки жінок, постраждалих від війни» реалізується ГО «Фонд Маша» у межах проєкту GIZ Ukraine «Гендерно чутливі підходи до ментального здоров’я та психосоціальної підтримки в Україні», що фінансує уряд Німеччини.