Ми живемо в часи, коли діти знімають відео раніше, ніж пишуть перші диктанти. Їхній світ – це TikTok-стрічка, сторіз у дружніх чатах і YouTube-уроки, які замінили телевізор із нашого дитинства.

Це не добре й не погано, це просто реальність покоління, що мислить горизонтально, реагує швидко і сприймає світ через зображення. Сьогоднішній контент вимагає миттєвості: зняти, викласти, забути. Алгоритм не любить довгих думок, кадрів, які дихають, або історій, що розгортаються поступово. 

І все ж діти часто несвідомо прагнуть глибшого. Вони хочуть розказувати історії, а не просто повторювати тренди. Вони хочуть ділитися своїм світом, а не лише копіювати чужий. І їхні перші відео, навіть хаотичні й не надто змістовні, уже є спробою зрозуміти себе. 

Але в цій новій реальності є виклик, про який ми, дорослі, говоримо недостатньо: чи знають діти, що таке якісний контент? Чи розуміють вони відповідальність за те, що створюють?

Відео як нова грамотність

Колись ми вчили дітей писати й читати, щоб вони могли творити історії. Сьогодні новою формою письма стало відео. Воно вимагає структурування думок, вміння тримати увагу глядача, розуміння, як працюють світло і звук. 

Творення контенту – це не лише про лайки. Це про комунікацію, самовираження, постановку питань і пошук відповідей. І коли дитина вчиться знімати, вона водночас вчиться розуміти світ.

Проблема в тому, що дітей рідко вчать цьому саме так. Більшість дітей отримують перші знання про відео з випадкових роликів, які бачили у стрічці. Це хаотичний досвід, де немає структури, етики, критичного мислення чи розуміння впливу. Тобто діти створюють відео щодня, але їх не навчають робити це відповідально та якісно.

Структурність і свобода – дві опори для дитячої творчості

У роботі з дітьми я бачу просту закономірність: коли даєш їм базу – вони творять сміливіше. Коли пояснюєш, як працює кадр – вони починають його відчувати. Коли даєш можливість експериментувати – вони знаходять власний голос.

Саме тому в дитячих та підліткових програмах Української Кіношколи ми багато працюємо з тим, щоб поєднати дисципліну професії з неймовірною дитячою уявою. Без жорстких рамок, без «правильно/неправильно», але з розумінням, як створюється історія, що таке відповідальність автора, як побудувати відео, щоб воно несло сенс, а не шум.

Діти дивують нас щодня. Вони можуть у 10 років робити кадри, до яких дорослі доходять роками. Просто їм потрібно створити умови і дати інструменти.

Ми звикли казати: «Дитина талановита». Але талант — це лише іскра. Його потрібно роздмухувати. Професійні інструменти, такі як камера, світло, монтаж, акторські вправи, сценарна структура, дають дітям можливість творити не випадково, а усвідомлено. І коли дитина розуміє, як тримається сюжет, як працює темп чи чому важливо показати емоцію, а не проговорити її – вона починає створювати контент, який має вагу.

Зараз виростає покоління, яке формує візуальний простір України. Діти не просто знімають відео, вони творять нову культуру. Їхня творчість – це цеглинки в культурному фундаменті. Вони впливають на свою реальність, на уявлення однолітків, на атмосферу в школах і онлайн-спільнотах. Тому важливо не просто дозволити їм знімати, а навчити робити це якісно, відповідально й творчо.

Бо з авторів цих маленьких роликів виростуть режисери, документалісти, оператори, блогери, яких слухає вся країна. І, можливо, той самий короткий ролик, який дитина знімає сьогодні, стане першим кроком до майбутнього українського кіно.

Альона Тимошенко, засновниця і директорка Української Кіношколи