Щороку в листопаді у світі проводять 16 днів проти насильства, щоб привернути увагу до теми, яка досі забирає здоров’я, безпеку й голос мільйонів людей. Однією з причин, чому постраждалі від різних видів насильства бояться звертатися по допомогу, є віктімблеймінг — коли відповідальність перекладають з кривдника на саму людину, яка постраждала.

Психологиня Центру ментального відновлення «Незламна» від «Фонду Маша» Ірина Лябах пояснює, чому це відбувається, чим віктімблеймінг шкодить та як ми можемо підтримати людину, замість того щоб ранити її.

Що таке віктімблеймінг

Віктімблеймінг виникає тоді, коли фокус зміщується з того, хто вчинив насильство, на того, хто його пережив. Людині ставлять запитання або висловлюють припущення, які натякають: вона сама щось зробила неправильно. Наприклад, у бік жінок, які постраждали від сексуального насильства, віктімблеймінг проявляється у фразах на кшталт: «ти була не так одягнена», «чому не пішла раніше», «чому не захищалася». Підміна відповідального створює ілюзію, що ситуацією можна було повністю керувати. Але відповідальний завжди кривдник, а не постраждалий, – пояснює психологиня «Фонду Маша» Ірина Лябах.

Чому суспільству простіше звинувачувати постраждалого?

Причин кілька, і всі вони пов’язані з психологічними захисними реакціями.

“Людям страшно приймати думку, що насильство може трапитися з будь-ким і будь-коли. Це руйнує ілюзію контролю над світом. Тому простіше вигадати правило, яке нібито убезпечує: якби ти поводилась інакше, цього б не сталося”, — говорить психологиня Центру «Незламна».

До цього додаються стереотипи, упередження та низька культура особистої відповідальності. А також віра в те, що світ справедливий і люди отримують те, що «заслужили». Людям страшно визнати, що кривдником може бути будь-хто, навіть «звичайна» людина, тому легше сказати «сама винна». Такі переконання дозволяють зменшити власний страх, але роблять боляче тому, хто постраждав.

Як віктімблеймінг ранить постраждалих

Наслідки для психіки тяжкі й довготривалі.

Людина переживає подвійну травму. Спочатку від самого насильства, а потім від звинувачень. Її біль знецінюють, досвід ставлять під сумнів, а це руйнує здатність довіряти іншим і собі, каже Ірина Лябах.

Віктімблеймінг також спричиняє:

• зниження самооцінки й відчуття провини

Людина відчуває постійний сором і провину, тобто постраждалі часто починають вірити у ті звинувачення, що чують від інших. Вони можуть відчувати сором, провину, що «не зробили достатньо», «самі спровокували» або «не захистили себе». Це суттєво знижує самооцінку та посилює почуття власної неповноцінності.

• ізоляцію та страх звертатися по допомогу

Коли людину звинувачують або не підтримують, вона може відчувати себе самотньою. Недовіра до оточення та страх нового осуду роблять людину замкнутою, їй складно ділитися емоціями та просити допомоги.

• підвищення тривожності та появу посттравматичних симптомів

Віктімблеймінг посилює тривожність, страхи, відчуття небезпеки навіть у звичайних ситуаціях. У деяких випадках це може провокувати посттравматичний стрес або депресивні стани.

Це руйнівно і для суспільства, тому що в такій моделі увага зміщується з кривдника. Він може продовжувати насильство безкарно.

Чому постраждалі перестають просити допомогу

Люди бояться, що їм не повірять або засудять. Вони вже відчувають провину, яку їм приписали інші, і соромляться говорити про свій досвід. У результаті вони залишаються сам на сам зі своєю травмою, пояснює психологиня Ірина Лябах.

Це означає, що кожен випадок віктімблеймінгу робить насильство менш видимим і менш покараним.

Як підтримувати правильно

Ірина Лябах радить починати з базових, але важливих речей:

– Найперше — поставити себе на місце людини й запитати себе: як би я почувався у такій ситуації? Це просте запитання повертає нам емпатію і людяність.

Важливо:

• слухати й вірити словам людини;
• не ставити запитань «чому ти не…»;
• нагадувати: відповідальний завжди кривдник;
• говорити підтримувальні фрази: «ти не винна», «ти не сама», «я тобі вірю».

Що робити тим, хто стикається з віктімблеймінгом

Пам’ятайте: ви не винні в тому, що з вами сталося. Шукайте середовище, де є підтримка (це можуть бути друзі, психолог, групи взаємодопомоги) і не залишайтеся наодинці. Якщо є можливість, зверніться до фахівців, які працюють із травмою. І пам’ятайте: віктімблеймінг говорить не про вас, а про страхи й упередження тих, хто це робить, підкреслює психологиня «Фонду Маша» Ірина Лябах.