Оксана Хромова
У ході панельної дискусії She in military, яка пройшла в рамках She Congress 2025, представниці сил оборони обговорили питання, пов’язані із забезпеченням, ментальним здоров’ям, репутацією та майбутнім жінок у Збройних силах України. Про це розповідає видання Delo.ua.
У заході взяли участь Лідія «Пілюля» Мудраченко, військова медикиня бригади «Лицарі Степу», Надія «Тора» Самойлова, стрільчиня-санітарка та Дар’я «Гілка» Борисенко, командирка першого жіночого екіпажу в загоні безпілотних систем спеціального призначення «Тайфун». У ролі модераторки виступила Ксенія Драганюк, співзасновниця ГО «Землячки» та Інституту психології війни WISPR.
За словами Ксенії Драганюк, на сьогодні у силах оборони служить близько 70 тис жінок, з яких за різними оцінками близько 10 тис працюють в зоні бойових дій. «Зона бойових дій зараз змінилася, вона розширилася. Якщо ми говоримо про обстріли, про роботу ППО, то ми говоримо про дівчат, які працюють у майже всіх областях України, можуть отримати поранення і потребують якісного забезпечення», – зазначила Ксенія Драганюк. При цьому модераторка додала, що питання забезпечення жінок у війську на державному рівні на сьогоднішній день ще не вирішено і це питання потребує уваги. «Всі жінки, які долучилися до війська, мали отримати якісне забезпечення з урахуванням анатомії тіла, в день, коли вони добровільно долучилися до війська», – каже Ксенія Драганюк.
Важливо бути почутими
Одне з головних питань, яких торкнулися учасниці панельної дискусії — це зміна ролі і ставлення до жінки у війську, чи почали жінок розглядати як фахівців своєї справи, професіоналок, до яких треба прислухатися. «Жінка стає більш почутою, коли вона верещить», – жартує Лідія «Пілюля» Мудраченко, та одразу зазначає, що ставлення до неї як до фахівчині змінилося.
«Ми опановуємо нові професії, саме бойові посади, такі як і пілотеси та інші. Ми почуті, нас чують. Я останнім часом це помічаю все більше. Я йшла до цього три роки, щоб зараз, майже наприкінці четвертого року моєї служби, про мене говорили з позиції, що вона не жінка і не дівчина, що вона медикиня, боєць, вона знає, як організувати евакуацію, як викликати допомогу, як сховатись від дронів тощо», – ділиться досвідом Лідія «Пілюля» Мудраченко.
Учасниці дискусії погоджуються що у війську досі побутує багато стереотипів щодо жінок. До їх думки все ще можуть не прислухатися, їх можуть не допускати до бойової роботи безпосередньо на лінії зіткнення. Цьому, на думку пані Мудраченко, є й психологічні причини: «Насправді загибель жінки більше травмує колектив, аніж загибель побратима чоловіка. Тому бояться, що інші військовослужбовці падуть духом, чи почнуть безмежно мститись, вчиняти якісь незрозумілі дії, які можуть привести до інших втрат».
Тим не менш, досвід учасниць доводить, що чоловіки у війську готові змінювати ставлення до жінок. «Я з тих дітей, в яких дитячий садочок проходив на різних полігонах, лазила на різних БТРах, БМП. Моя нянечка, це був цілий розвідкорпус», – каже Надія «Тора» Самойлова, яка зростала у родині військових, – Моя сім’я воювала ще до того, як це, можливо, стало модно. В силу мого характеру, мого дитячого бекграунду, зі мною не було такого поводження, як і з дівчатами». Втім, вона також визнає, що спершу її зустрічають як молоду, гарну дівчину, а вже потім, в процесі, змінюють свою думку і ставлення.
«Я свій авторитет завойовую своєю працею, – каже Надія «Тора» Самойлова, – Я чітко вмію розставляти свої кордони і чітко вмію про себе заявляти. Мені не страшно проявляти себе, мені не страшно проявляти характер. Мені не страшно показувати те, що я можу бути сильна, незалежна».
Право на шанс
За словами Дар’ї «Гілки» Борисенко, командування часто не хоче працювати з жінками у професіях, які вважаються суто чоловічими. При чому, на її переконання, об’єктивних причин для відмови немає.
«Я була першим пілотом важкого бомбера в тодішньому своєму підрозділі. Коли перейшла в «Тайфун», то стала першим пілотом, жінкою в «Тайфуні» і згодом стала першим командиром жіночого екіпажу. Я постійно стикаюсь зі страхом працювати з жінками. Цей страх сковує командування, яке не хоче брати жінок, не хоче працювати з жінками», – каже Дар’я «Гілка» Борисенко. При цьому вона підкреслює, що жінки є неймовірним мобілізаційним ресурсом, адже у війську немає насильно мобілізованих жінок, а кожна жінка є мотивованою, бо прийшла добровільно і хоче робити свою роботу якісно.
«Я закликаю людей, які досі бояться працювати з жінками в тих спеціальностях, які вважаються суто чоловічими, не боятися і дати нам шанс. Ми можемо все змінити на краще», – каже Дар’я «Гілка» Борисенко.
На думку Лідії «Пілюлі» Мудраченко, армія може бути гендерно нейтральною, але для цього треба докладати зусиль. На її переконання, чоловіки мають нарешті поступитись, «дати трошки задню»: «Давайте говорити відверто, ми робимо багато роботи, яку не роблять, не хочуть, не можуть, бояться робити чоловіки. Реально такої роботи багато».
Проблеми забезпечення
Нажаль, досі багато питань матеріального забезпечення жінок у війську залишаються не вирішеними. Це досі стосується бронежилетів, форми, взуття, білизни, а саме наявності необхідних моделей з урахуванням жіночої анатомії та навіть просто необхідних розмірів.
За словами учасниць, якість базового забезпечення досі викликає питання, бо форма може виглядати гарно, якщо працюєш у штабі, але не витримувати реальної бойової роботи. Окреме питання — бронежилети для жінок.
«Корсар, який видається, важить 18 кг. В ньому важко сидіти, стояти, дихати, лежати, рухатись, існувати, – розповідає Дар’я «Гілка» Борисенко, – В принципі, я не знаю чоловіків, які його носять, а про жінок мова навіть не йде. Я його ледь піднімаю». За її словами, наразі мають вестися певні розробки жіночого бронежилету і таку модель навіть анонсували. «Ці бронежилети, що мають за статутом видаватися жінкам, вже є, але вага 12 кг. Тобто, це не надто покращує ситуацію. Можливо, там будуть якісь демпфери під жіночу анатомію, але з вагою все ще треба працювати», – каже Дар’я «Гілка» Борисенко.
Нагальні зміни — рівність, можливості, забезпечення
Учасниці панелі сходяться на думці, що зміни відбуваються, втім від багатьох застарілих практик та спадку «радянщини» потрібно швидко позбуватися.
«Дайте нам базовий мінімум, про який ми не будемо думати. Тільки ти підписуєш контракт, ти стикаєшся з тим, що в тебе рівно нічого немає. Тобі щось дали, але ти розумієш в процесі роботи, що це не те, що тобі потрібно. І тобі треба новий список, який ти формуєш на власному досвіді, б’єш власні шишки об ті самі граблі. А чому я маю турбуватися про базовий мінімум, коли я прийшла захищати Україну? Чому я маю себе забезпечувати, коли я прийшла просто захищати Україну, а не боротися з системою?», – запитує аудиторію Надія «Тора» Самойлова.
З нею погоджується, Лідія «Пілюля» Мудраченко, додаючи, що треба якомога швидше позбавлятися «радянських» наративів в армії, бо це вбиває мотивацію молодих людей, які йдуть до збройних сил. І в першу чергу, на її думку, тут треба змінювати позицію людей старшого віку.
На думку Дар’ї «Гілки» Борисенко, у силах оборони має бути рівність чоловіків та жінок. «Нас, жінок, багато, але буде більше. Ми маємо бути почутими, ми маємо бути забезпеченими і до нас має бути рівно таке саме ставлення як і до військових чоловіків. Самі військові кажуть що у війську немає чоловіків та жінок — є тільки військовослужбовці. Будь ласка, доведіть це на практиці», – резюмує Дар’я «Гілка» Борисенко.