Українська література сьогодні — це голос, який не мовчить, пам’ять, яка не стирається, і правда, яка болить, але лікує. У цій добірці — сім книжок від українських авторів та авторок, що говорять про війну й любов, втрату й вибір, кар’єрні злети й особисті поразки, про музику, ідентичність і право бути собою. Ці тексти різні за жанром — від романів до культурологічних досліджень і глибоких репортажів, але їх об’єднує чесність і внутрішня сила. Вони допомагають краще зрозуміти себе, своє місто, свою історію та свій час.

Любця. Ми по тебе скоро приїдемо!

Навіть у найсильнішій темряві ми можемо бути світлом одне одному.

Чому варто прочитати книжку «Любця. Ми по тебе скоро приїдемо!»?

• Роман про силу маленьких вчинків, любов і турботу на тлі повномасштабної війни.
• Дебютна історія авторки, що переплітає теми дорослішання, втрати дому і родинних таємниць
• Для шанувальників «Там, де заходить сонце» Олени Пшеничної і «Жизнєнних історій» Софії Мокій.

Життя семидесятирічної Софії вже давно втратило барви. І здавалося, що цей ранок нічим не відрізнятиметься від решти, аж доки у двері не постукали. На порозі стояла незнайома жінка і маленька дівчинка Любця, яку Софія бачила лише на фотографіях. Дівчинка, яку мама відправила до неї в ніч, коли колони російської техніки рушили на Херсон.

І саме так жінка, яка вже давно перестала вірити у майбутнє, раптово отримала непросте завдання: зберегти дитину. А маленька розгублена Любця мусила подорослішати і триматися лише за мамину обіцянку «Ми по тебе скоро приїдемо!».

“Після початку повномасштабної війни я не могла поїхати додому, оскільки довга дорога з маленькою дитиною була справжнім випробовуванням. Тому моя мама здебільшого дивилася на онучку по відеозвʼязку. Я почала собі уявляти, як би склалися їхні відносини, якби вони бачилися в реалі, жили разом, які у них могли б бути відносини, пригоди. Так і народилося кілька сцен, я почала їх писати, щоб не загубити, і так сторінка за сторінкою написалася вся книга”, — розповідає Наталія Оздемір про книгу.

 Часи Задзеркалля.Вибір Бориса Лятошинського

«Нерадянська» історія української радянської музики 1920-х — початку 1930-х років.

Чому варто прочитати книжку «Часи Задзеркалля. Вибір Бориса Лятошинського»?

• Книга відкриває «нерадянську» історію української радянської музики, повертає Бориса Лятошинського в український культурний контекст і пропонує побачити у ньому не лише митця світового масштабу, а й людину, яка зробила свій вибір — бути українським композитором.
• Ця історія не лише для поціновувачів української класики, вона захопить навіть тих, хто ніколи раніше не цікавився українською музикою.
• Нове глибоке прочитання постаті одного з найвизначніших українських композиторів ХХ століття.

Перед вами книга про велику й водночас страшну епоху, що творила й ламала покоління митців, імена яких досі залишаються невідомими широкому загалу. Борис Лятошинський — постать світового масштабу й композитор, який обрав бути українським — один із них. Вплітаючи у розповідь документи, листи й живі голоси очевидців, музикознавиці Ірина Тукова та Олена Корчова створюють захопливу історію про життя і музику одного з найвидатніших українських композиторів ХХ століття. Це історія про вибір між свободою і виживанням, правдою і компромісом, мистецтвом і цензурою. І саме цей вибір Бориса Лятошинського робить його ближчим до нас сьогодні, ніж будь-коли раніше.

“Написати цю книгу мене надихнула робота у «Фундації Лятошинського». Мабуть, лише тоді я усвідомила всю непопулярність і маргінальність класичної музики в нашому суспільстві. Ми так цікавимося історією, стільки знаємо про літературу, кіно та живопис, а на місці класичної музики — порожнеча. Зрозуміло, що мені, з одного боку, професійно прикро. З іншого боку, ситуацію треба виправляти. Суто ж до написання книги підштовхнули декілька подій, що сталися одночасно: моя робота над дослідженням опери Бориса Лятошинського «Золотий обруч» (до речі, у режисурі Івана Уривського і під орудою Івана Чередниченка опера зараз йде у Львові, дуже рекомендую організувати вікенд у Львові і відвідати оперний театр); пропозиція від «Лабораторії» написати щось цікаве про класичну музику; згода Олени працювати зі мною над книгою разом. Так що зірки мені вказали: пиши книгу про Бориса Лятошинського”, — каже Ірина Тукова про книгу.

“Назва книги відбиває два її універсальні концепти: незасвоєність нами  власної найближчої історії, її викривленість у радянському дискурсі, що ми позначили як Задзеркалля, і сила особистісного вибору, котрий на цю історію принаймні впливає, якщо не формує її. Сама конструкція назви віднайшлася не одразу і вийшла не надто простою, однак для себе ми від початку сформулювали доволі просте завдання:  “перевідкрити” Лятошинського для фахівців і “відкрити” його для широкого читацького загалу”, — розповідає Олена Корчова про назву книги.

Планктон

Він отримує все, що хотів, і втрачає те, що було справді важливим.

Чому варто прочитати книжку «Планктон»?

• Історія про злети та падіння, переоцінку цінностей, справжню дружбу та любов й офісне життя початку 2010-х років.
• Сатирична офісна драма, в якій кожний молодий фахівець впізнає себе. Можна вчитись на власних помилках, але краще отримувати досвід через художню літературу.
• Токсичний бос, хитрі колеги, кар’єристи без гальм — кожен, хто працював в офісі, знайде тут знайомі обличчя.

Максим Єфіменко завжди програє. Друг кидає на гроші, дівчина йде до іншого, а старенький “ланос” от-от доведеться продати, щоб позбутись боргів. Здавалося б, нова престижна робота має стати його щасливим квитком, от тільки за дверима омріяного офісу життя Макса стискається до розміру акваріума, де на нього чекають численні невдачі, таємниці, боротьба з токсичним босом, а подекуди і з самим собою.

“Чомусь коли згадую текст, то в голові одразу грає “The Adults are Talking” The Strokes. Мелодією, ритмікою вона прекрасно лягає на загальну атмосферу книги. По тексту можна теж притягнути за вуха: “успішний успіх” виглядає солодко, поки ти сам не занурюєшся в процес його створення. До речі, Lisie “Go Your Own Way”: почув її в трейлері якогось фільму; це був період, коли я вже вигорів та планував звільнятись, тому цей трек прекрасно лягає на фінальний акт «Планктону». У нас є плейліст з музикою, яку ми рекомендуємо слухати при читанні «Планктону». Дві третини в ньому — те, що я слухав дорогою на роботу. BMTH “Sleepwalking” (не увійшла до плейліста) якраз асоціюється з 8 березня, коли дівчата відірвали чайнику кришку”, — ділиться Кирило Половінко про те, як звучить для нього книга.

Летиція Кур’ята та всі її вигадані коханці, яким вона збрехала про свого батька

Кожен із чоловіків вважав, що знав Летицію вельми добре. Кожному з них вона збрехала про те, ким була, як і про те, ким і яким був її батько.

Чому варто прочитати книжку «Летиція Кур’ята та всі її вигадані коханці, яким вона збрехала про свого батька»?

• Багатогранний і суперечливий роман про спробу втекти від травм і знайти себе серед вигадок, в яких заплутуються не лише герої, а й читачі.
• Показує, як у сучасному українському суспільстві змішуються війна, любов і буденність.
• Авторка влучно поєднує серйозне і комічне, що вдало відображає атмосферу нашого часу: війна, пошук ідентичності, жіноче самовираження, проблеми батьків і дітей, а також життя села і міста.

У світі, де війна стала буденністю, Летиція веде власну боротьбу з найстрашнішим демоном — самотністю. І щоразу, переплітаючи реальність і вигадку, вона стає на крок ближчою до правди. Бо чи не вона — єдина зброя проти того, що нас руйнує?

«Летиція Кур’ята та всі її вигадані коханці, яким вона збрехала про свого батька» — це суміш гумору, сарказму, поетичних алюзій, магічного реалізму і автобіографічної історії з елементами репортажу. І спроба описати вразливість у світі, де війна стає буденністю, а любов — рятівною ілюзією.

“Назва — це мій помах у минуле й подяка Майкові Йогансену та його «Подорожі ученого доктора Леонардо і його майбутньої коханки прекрасної Альчести у Слобожанську Швайцарію». Цей текст уже десять років веде мене крізь мої власні тексти. Я — і як авторка, і як редакторка — люблю заголовки, які відразу все пояснюють. А вже сам текст має підсилити кожне слово в назві. Героїню звати Летиція — рідкісне ім’я, щоби вона стояла якнайдалі від мене. Кур’ята — це прізвище, витягнуте з гри з моїм власним. Хоч, здається, в Україні справді є одна справжня Летиція Курята. Просто без апострофа”, — розповідає Віра Курико про назву книгу.

Як вдихнути вільно? Посібник з деколонізації

“Звернення цікавості до себе є початком визначення та розуміння себе”

Чому варто прочитати книжку «Як вдихнути вільно? Посібник з деколонізації»?

• Розкриває тему деколонізації не як складну політичну концепцію, а як глибоко особистий і емоційний процес — крізь емоції, відчуття, сумніви, страхи, пам’ять і любов.
• Кожен розділ — окремий етап деколонізації, а послідовність їх читання може бути індивідуальною: починайте з будь-якого розділу, який резонує з вашим поточним станом.
• Наповнена особистими історіями, цитатами людей, які намагаються осмислити свій шлях у постколоніальному світі, і глибокими роздумами над роллю емоцій і почуттів у процесі змін.

Хто ж ми насправді і що означає бути українкою/українцем? Чи маємо ми право на злість, коли треба відмовитися від власних спогадів? Чи можемо ми дозволити собі не знати, що робити далі? І як нарешті знову вдихнути вільно? Культурологиня Маріам Найем пропонує нам навчитися не боятися власної правди і повернути здатність відчувати, говорити, належати і любити. Кожен розділ книги «Як вдихнути вільно?» представляє окремий етап деколонізації: перші три — злість, сором, розгубленість — описують психологічні пастки, в яких ми можемо перебувати десятиліттями, не знаходячи виходу; наступні — допитливість, горювання, створення, прощення — пропонують інструменти і практики для виходу з цих пасток.

Це довгий шлях. Але ви не самотні. Ваша історія важлива. І кожен новий крок — це вже великий акт свободи.

“Я шукала відповіді, але ніяк не могла знайти простого, послідовного прикладу процесу деколонізації. Мені хотілося, щоб хтось поділився своїми почуттями та думками про цей шлях, можливо, пояснив, що є спільного у різних культур, які мали схожий досвід. Не знайшовши потрібної інформації, я вирішила створити цю книгу, бо “нарікати може кожен, а ти зроби” (подумала тоді я). Мені хотілося чогось простого, як підручник, який ми мали в школі, де після параграфа є завдання, щоб закріпити те, що пройшли. І саме через це я вирішила зробити стільки ілюстрацій самостійно — мені хотілося доповнити все візуальними поясненнями, щоб зробити цю емоційно та історично складну тему доступнішою”, — розповідає Маріам Найем про книгу.

І тоді наш будинок став кораблем. Історії про емоційний спадок війни

Якщо ти людина, то ти за будь-яких обставин лишаєшся людиною

Чому варто прочитати книжку «І тоді наш будинок став кораблем. Історії про емоційний спадок війни»?

• Це не швидка рефлексія, а тривале і вдумливе опрацювання великого масиву унікальних свідчень українців про їхній досвід війни.
• Ця книга допоможе зазирнути вглиб людських історій, побачити цінності і сенси, які рухають людьми у складних обставинах.
• Особливу увагу авторка приділяє темам дому, культури і батьківства під час війни, а також свідченням дітей і підлітків, котрі формуватимуть наше майбутнє.
• Послідовність художніх репортажів, есеїв і щоденникових записів вибудувана таким чином, щоб з уламків постала цілісна оповідь і читачі змогли витримати емоційну напругу.

Багато хто з нас тепер не може передати нащадкам свої будинки чи сімейні реліквії, однак ми можемо залишити історії, які формують емоційний спадок цієї війни. А разом з історіями — особисті цінності, сенси і опори, що допомогли вистояти. Такий усвідомлений спадок стає ресурсом, допомагає зростати по-справжньому вільними і діяти відповідно до власних цінностей, а не обмежень міжпоколіннєвих травм.

Письменниця Катерина Єгорушкіна упродовж трьох років збирала унікальні свідчення українців про війну, осмислювала їх і створила книгу, де переплітаються між собою художні репортажі, есеї і щоденникові записи. Діти і дорослі, цивільні й військові — голоси сотень людей з різних куточків України перетворюються на глибоку, пронизливу оповідь, передаючи нам у спадок не лише пам’ять, а й надію.

“У книжки є дві назви: основна і підзаголовок. Основна — «І тоді наш будинок став кораблем» — цитата з однієї з історій. Вона про будинок, який мав ім’я, про захитування від обстрілів і невідомості, про те, як ім’я будинка змінюється разом із тими, хто дбає про нього в часи найбільших випробувань. Для мене ця метафора будинка-корабля стала об’єднавчою для всіх історій. Хтось втратив дім фізично, але розширив відчуття дому до всієї країни; хтось побудував омріяний будинок на Прикарпатті і вирушив захищати його на передову; у когось будинок вцілів, але людина вже не вважає його своїм домом через небезпеку або ж сліди проживання окупантів; хтось відновив свій дім і тепер відчуває себе його частиною…” — каже Катерина Єгорушкіна про назву книги.