Лондон, 1848 рік — світ, де магія й жорстока реальність переплітаються так само невіддільно, як бажання і ціна за нього. Нову книгу «Трояндова угода», яка незабаром виходить у видавництві READBERRY, вже називають одним із найочікуваніших фентезійних романів у жанрі Young Adult.

Авторка Саша Пейтон Сміт, «New York Times» bestseller, відома своїм талантом поєднувати магічні світи з глибокими людськими переживаннями. Її попередні роботи — серед найпопулярніших у сучасній YA‑літературі, а роман The Rose Bargain зібрав численні схвальні відгуки критиків і читачів та був номінований на Goodreads Choice Awards у категорії Young Adult Fantasy & Sci‑Fi.

У центрі сюжету Айві Бентон, дівчина, чия сім’я опинилася на межі соціального краху. Коли оголошується конкурс на руку принца Брама, спадкоємця безсмертної королеви‑феї Мор, Айві, відчайдушно бажаючи врятувати своє майбутнє, підписує угоду… своєю кров’ю. Попереду у неї світські бали, інтриги, небезпеки і складний вибір між коханням, честю та жорстокою магією.

Нижче — фрагмент із книги, який відкриває читачеві найінтимніший і найболючіший момент — угоду, що змінює життя героїні.

УРИВОК З РОМАНУ

Бачу себе ніби крізь підзорну трубу, товщу часу — і розумію: колись у майбутньому я озирнуся на цю мить і побачу, як моє життя розділилося на «до» та «після». 

Розправляю плечі. 

— Я висуваю себе як претендентку на руку принца. 

— Чудово, — мовить королева й жестом кличе лакея. Той бере срібний кинджал у рукавичці й передає його мені. Руків’я холодне в моїй долоні. — Тепер підпиши договір, — вона робить паузу, оцінюючи мене поглядом. Я дивлюсь на порожню чорнильницю — і… о. 

Можливо, було б краще вдавати жах, зіграти слабку, тендітну дівчину перед принцом. Але я просто хочу покінчити з цим. Тягну кришталеву чорнильницю до себе. Потім піднімаю кинджал — і ріжу долоню поперек. Заплющую очі, а тіло здригається, коли лезо прорізає шкіру. У вухах луною калатає серце. Нерви настільки напружені, що спочатку майже нічого не відчуваю. Кров проступає краплями, але поріз недостатньо глибокий. Я ріжу знову — повільніше, сильніше. Тупий біль від металу, що вгризається в плоть, викликає нудоту. Але я не дивлюсь. Зупиняюся лише тоді, коли відчуваю теплий потік. Підставляю чорнильницю під зап’ястя й даю крові стекти в неї. Коли її достатньо — ставлю чорнильницю на стіл. Варто підняти руку, щоб сповільнити кровотечу, але не хочу зіпсувати сукню. Тому просто кладу поранену долоню на лакований стіл — шкіра прилипає до блискучого червоного дерева. Пірнаю пером у власну кров — і підношу його до пергаменту. 

Зала німа. У тиші чути тільки скрегіт пера й мій уривчастий подих. Карміновим червоним я виводжу: Айві Елізабет Бентон Підводжу погляд на королеву. Вона усміхається — і в цій усмішці є щось жахливе. 

— Щасти тобі, леді Айві.

Кров із моєї руки просочується до країв сувою та стікає по тонких ніжках столу. Я вже повертаюся до мами, але Брем швидко спускається з помосту й наздоганяє мене. 

Він дістає з нагрудної кишені шовкову хустинку кольору нічного неба. Швидко обхоплює моє зап’ястя холодними пальцями — і притягує ближче. Я різко здивовано видихаю. 

Брем щільно обмотує тканину навколо рани й зав’язує вузол. Потім кладе два пальці — вказівний і середній — поверх пов’язки, посередині долоні, де найбільше пульсує біль. Раптовий спалах тепла — і це відчуття зникає.

Тихо зітхаю від полегшення й подиву. Він дивиться на мене зверху вниз і всміхається — і я бачу ту саму ямочку.

— Із нетерпінням чекаю нагоди познайомитися ближче, леді Айві.

Натовп розступається, і я повертаюся до матері. Вона не свариться, як я очікувала. Натомість просто стискає мою неушкоджену руку.

У залі — гул приглушених голосів, мов рій комах. Минає кілька напружених хвилин. 

Я дивуюся, коли вперед виходить Олів Лісонбі. Вона завжди була сором’язливою дівчинкою. Ніколи не бачила в ній такої рішучості.

Кінчики її вух палають у тон рудому волоссю, коли вона підходить до королеви. Робить реверанс, потім повертається до Брема:

— Я хочу стати вашою нареченою.

Її голос тремтить — але лише трохи. Брем усміхається і вказує на договір:

— Тоді прошу.

Один із лакеїв ставить перед нею нову чорнильницю. Знадобилося чотири порізи долоні, перш ніж витікає достатньо крові.

Кожен рух ножа змушує Олів здригатися, але вона не здається — і я поважаю її за це. Коли підписує, повертається до матері. Та я бачу, як вона ковзає поглядом на мою руку, перев’язану хустинкою Брема — і в її очах блимає заздрість. 

Після Олів — Еммі Іто. Її чорне волосся блищить, мов онікс, у світлі від вітражів.Потім ідуть троє дівчат, яких я не впізнаю. Лише одна плаче, коли лезо розтинає шкіру.

Наступна — Ґрір, моя колишня подруга. Її буквально виштовхує мати до столу, вже залитого кров’ю. Ґрір упирається підборами в килим, обличчя вже вкрите сльозами. Мати сама ріже їй руку — і я чую, як вона шипить:

— Він обере тебе, якщо перестанеш скиглити.

Формується черга. Ще десятеро дівчат — одна за одною.

Одна підписує своє ім’я, а потім падає перед Бремом, удаючи, що знепритомніла. Чекає, що він нахилиться до неї. Але швидше за нього реагує лакей — піднімає дівчину й безцеремонно відпроваджує.

Ще троє дівчат стрімко зриваються з місця, зіштовхуються біля столу, сваряться за ніж, намагаючись встигнути вчасно пролити кров. А тоді — за лічені секунди до завершення — крізь натовп проривається дівчина, яку я не впізнаю.

Вона неймовірно вродлива: з блідою шкірою й копицею густого темно-каштанового волосся, зібраного в складну високу зачіску, всипану перлинами.

І одним єдиним рухом незнайомка розтинає руку —та виводить своє ім’я. Вона — єдина, окрім мене, хто викликає у Брема реакцію. Він стискає губи, ніби стримується, щоб не сказати щось уголос. Темноволоса дівчина навіть не дивиться на нього — ніби принц узагалі не має значення.

Королева встає з трону й оглядає нас усіх. Зала, яка ще годину тому була зразком урочистості й порядку, тепер на вигляд така, ніби через неї пройшов буревій. Матері — спітнілі, бліді, з поглядами, повними тривоги. Руки дівчат і сукні — заплямовані червоним. І лунає повільне: кап, кап, кап, — це стікає кров зі столу, на якому лежить договір.

Двадцять чотири дівчини підписали його. І двадцять три підуть звідси ні з чим.

Королева розтинає натовп — з обох боків її супроводжують чотири беземоційні лакеї в темно-синіх лівреях. Вони відчиняють подвійні двері тронної зали, а королева озирається і зводить брову.

— За мною, — наказує вона.