Війна залишає після себе не лише зруйновані будинки та захоплені ворогом міста, а й понівечені душі та долі українських родин. Сьогодні важко знайти сім’ю, яку б не торкнулася ця трагедія. Хтось втратив сина, чоловіка або брата, військові — побратимів та посестер,  а дехто — сенс життя. Попри біль і відчай важливо не загубити себе. Як шукати й де знаходити сенси, хто зрозуміє нас і підтримає тоді, коли нам це дійсно потрібно? 

З цим питанням ми звернулися  до психологині благодійного фонду “ТАПС” Світлани Тімофєєвої, яка має багаторічний досвід роботи з дорослими, дітьми та підлітками, родинами чинних і полеглих військовослужбовців.

“Проживання втрати — це складний процес, і для кожного він може протікати по-різному. Кожна втрата особлива. Адже ми живі люди з почуттями, привʼязаностями, мріями. Ми кохаємо, плануємо, будуємо спільно з іншими. Через це ми тужимо і переживаємо скорботу, коли втрачаємо важливих для нас людей”, — коментує  Світлана Тімофєєва.

Втрата та всесвіт болю

Кожна втрата — це цілий всесвіт болю, різних спогадів і мрій, які ніколи не здійсняться. Мами, які втратили синів-військових, часто кажуть, що разом із ними поховали частину свого серця, тому не бачать більше щасливого продовження життя, бо у них забрали віру в майбутнє. Дружини, які більше ніколи не почують кроків чоловіка в коридорі, змушені шукати в собі сили жити далі заради дітей. А якщо немає дітей, вони залишаються самотніми і часто навіть не хочуть починати нові стосунки.

Важко також і тим, хто чекав на дитину, коли отримав звістку про загибель коханого. Вагітні дружини — це жінки, чиї серця розриваються від суперечливих емоцій: щастя від майбутнього материнства та незбагненного темного горя від непоправної втрати. Від думки, що донька або син ніколи не обіймуть батька, а вона не зможе поділитися своєю втомою або радістю з коханим втрачається основа життя. Зникають сили. Діти військових, які залишилися без батьків, намагаються зрозуміти, чому тато більше не прийде на їхній ранок у садочку чи не пограє у футбол на вихідних. І як рідні не намагалися заповнити цей вакуум любові, пустка всередині залишається.

«Тато не прийде,  — каже мама і додає тихо: Ніколи…» Є й інша сторона: батьки, які втратили дочок на війні, думають, що не варті життя і топлять горе в соромі. Брати й сестри, які не можуть прийняти, що більше не зателефонують, щоб почути звичне: «Як ти, зараз їду і йдемо в кіно?» 

І самі військові — ті, хто пережив, але щодня бачить перед очима обличчя побратимів, яких уже немає. Втрата побратимів та посестер теж важка тема, адже поки вони на фронті, військові стають родиною. Дуже часто вони втрачають страх або, навпаки, мотивацію. Одні йдуть у важкі бої, щоб заглушити біль і вилити злість у помсту, інші ніби каменіють, втрачають будь-які почуття і живуть автоматично.

П’ять кроків переживання воєнної втрати

1. Заперечення — перша реакція: «Цього не може бути». Людина не вірить у те, що сталося.
2. Гнів — коли біль проривається назовні: «Чому це сталося саме з нами?»
3. Торг — пошук способів повернути минуле, хай навіть у думках: «Якби я тільки щось зробив інакше…»
4. Депресія — усвідомлення реальності, коли смуток і безнадія накривають хвилею.
5. Прийняття — коли біль не минає, але ти вчишся жити з ним.

Стадії не мають чітких термінів. Хтось затримується на одній із них надовго, а дехто пропускає кілька одразу. Кожна людина — неповторна особистість. І кожен, хто переживає втрату, має насамперед сам до себе ставитися з розумінням і турботою. Без турботи про себе пережити горе буде важче. 

“Людина у більшості випадків може переживати горе без професійної допомоги, навіть коли спочатку спостерігається гостра реакція на втрату. У такому разі звертатися по допомогу до фахівців із психічного здоров’я не обов’язково, але можна за бажанням людини. Для горя важливо мати вдосталь часу, щоб прожити, оплакати весь спектр його почуттів, перш ніж вдасться відгорювати втрату і перейти до нового етапу життя. Крім часу важливими є співчуття інших та самоспівчуття”, — коментує Світлана Тімофєєва, психологиня БФ “ТАПС”.

Фонд “Тапс” у 2024 році видав і розмістив на сайті електронну версію посібника “Воєнна втрата. Як її пережити і жити далі”  (практичний посібник для родин полеглих Героїв України)”, в якому є багато порад для тих, хто втратив рідних на війні. Його можна використати будь-коли, щоб зрозуміти свої почуття після втрати та вирішити, чи потрібна підтримка психолога.

Коли варто йти до психолога

Горе — це природний процес, але є моменти, коли біль стає руйнівним. Якщо ви або ваші рідні не спите ночами через тривожні думки, постійно відчуваєте провину або сором за те, що вижили, уникаєте людей і замкнулися в собі, не бачите сенсу жити далі, це сигнали, що пора звернутися до фахівця. Це може бути психолог, психотерапевт і психіатр. Не бійтеся цих назв. Вони не навчать вас «забувати», вони допоможуть навчитися жити, коли забути неможливо і давати собі раду.

“Іноді буває так, що переживання горя залишається невирішеним, незавершеним, і ми можемо набути різноманітних психологічних проблем, які приводять до різних форм дезадаптації, яка ускладнює життя в соціумі. У такому разі треба звертатися до спеціалістів або спільнот, які підтримують людей у такому стані і надихають жити”, — коментує Світлана Тімфовєєва.

За нормального перебігу скорботи людина може переживати чотири фази. Вони, звісно, є орієнтовними та у кожного з нас можуть проходити у різній послідовності. Під час проходження кожного етапу горювання нам потрібна підтримка ззовні — від друзів або однодумців по втраті.

Ці чотири фази виглядають так:

• 1 фаза: небажання прийняти втрату, триває від кількох хвилин до днів.
• 2 фаза: вибух емоцій, триває від кількох тижнів до місяців.
• 3 фаза: пошуки, знахідки, розлука, триває від кількох місяців до років.
• 4 фаза: нове ставлення до себе та світу, триває від 1 до 2 років.

У кожній фазі людині можна допомогти побачити життя. Тому, перед тим як звертатися до фахівця, варто почитати посібник і розібратися самостійно. Адже деякі симптоми та прояви горювання або скорботи можуть бути легшими, ніж здаються і навпаки. Головне — це увага до свого життя або життя людини, яка переживає втрату. Дуже часто спілкування з такими самими стає потужним і дуже якісним ресурсом для знаходження нових сенсів. 

Додаткові ресурси:

Фільм «Людські Мости: Жити. Любити. Пам’ятати» 

ПОРАДИ ПРО ПЕРЕЖИВАННЯ ВТРАТИ З ІСТОРІЯМИ РОДИН

ВОЄННА ВТРАТА: ЯК ЇЇ ПЕРЕЖИТИ І ЖИТИ ДАЛІ (ПРАКТИЧНИЙ ПОСІБНИК)

ПСИХОЛОГИ ФОНДУ «ТАПС»

АНКЕТА ДЛЯ ОТРИМАННЯ ПСИХОЛОГІЧНОЇ ДОПОМОГИ (безкоштовно)

Автор: Катерина Леонова