20 років тому на екрани вийшла «Штольня» — повнометражна робота Любомира Левицького, яка стала першим українськомовним трилером і фільмом жахів в історії незалежного вітчизняного кіно. У час, коли сам жанр фактично не існував у національному кінематографі, ця стрічка стала спробою говорити з глядачем мовою напруги, страху та сміливої динаміки.
Фільм знімали у реальних підземеллях — покинутому військовому ДОТі 1939 року під Києвом. Виробництво відбувалося майже без ресурсів: перший інвестор позичив гроші у родичів і вклав власні заощадження. Попри це «Штольня» вийшла у прокат, зібрала касу, здобула відзнаки й з часом отримала культовий статус серед українських глядачів. Тоді вона довела, що українське кіно може працювати з жанром і звучати впевнено.



Сьогодні, через 20 років, «Штольня» сприймається вже не просто як експеримент, а як один із перших кроків, з якого в Україні почало формуватися жанрове кіно.
Сам Любомир Левицький продовжує працювати у напрямі гостросюжетного кіно. Його нова стрічка «КІЛЛХАУС» — екшн за мотивами реальної операції українських військових, розвиває той самий інтерес до напруги, динаміки та історій, заснованих на сильному драматичному матеріалі. Виходить у національний прокат 23 квітня.



Двадцять років — це дистанція, на якій добре видно зміни: від першого українськомовного трилера, знятого майже без ресурсів, до нового етапу, де українське кіно працює з масштабом, міжнародною мовою жанру і реальністю, в якій живе країна сьогодні.
«Штольня» тоді фактично стала відправною точкою для трилерів як жанру в українському кіно. За 20 років Любомир Левицький продовжив рух у цьому напрямі, а сам жанр поступово сформувався і продовжує розвиватися.
