Оксана ХромоваЗа останній рік Олена Тополя багато разів починала заново. Їй довелося уважніше придивлятися до людей поруч, вчитися говорити з дітьми про складне, захищати власні кордони і не відкладати себе на потім. У відвертому інтерв’ю WoMo співачка розповіла про досвід, який її змінив, повернення до творчості, підтримку жінок та життя після рішень, які вже неможливо переграти.
Нещодавно у вашому житті сталося багато неприємних подій: розтрощена обстрілом квартира, розпався тривалий шлюб, спроба шантажу, хейт. Як би ви описали цей рік одним словом?
Треш. Це рік дуже глибокої трансформації, дуже великих змін, вимушеного переосмислення, переоцінки і серйозних рішень. Незворотних. Це ті рішення, які вже ніколи не зміняться. Там, де немає кроку назад, тільки вперед.
Після того як вибухова хвиля пошкодила квартиру, ви поставили броньовані вікна і нікуди не поїхали. Це впертість, безстрашність чи бажання більше нікуди не зриватись?
Насамперед заходи безпеки для дітей. Переїжджати кудись не збираюсь і не збиралася. Все.
Ви з Тарасом прожили разом 13 років, пережили повномасштабне вторгнення, народили трьох дітей. Коли закінчуються такі стосунки, що від них залишається, крім дітей і спільних спогадів? І чи є формула, як будувати нові стосунки з людиною, з якою все було спільним?
Усі ми дуже різні, і у всіх стосунки вибудовуються по-різному. Ідентичних пар не існує. Тому і порад я не можу дати. У будь-якій парі дві людини вивчають одна одну і себе в першу чергу. У різних ситуаціях, у різних обставинах.
“Я зрозуміла, що дуже багато чого не дозволяла собі. Не дозволяла бути собою: у творчості, у спілкуванні, у проявленні”
Такі ситуації змушують тебе подивитися на життя з іншого боку і на людей, які існують у твоєму житті. Це зовсім інше усвідомлення. Порад ніяких немає, просто кожен вивчає себе із того досвіду, який він отримує.
Досвід — це і є наше зростання, наше дорослішання, коли потрібно більш відповідально ставитися до самих себе, до свого життя і звертати увагу на все, що тебе оточує. Ти маєш право створювати те, що хочеш бачити у своєму житті й працювати над цим. Зростати духовно, розвиватися, ставати людиною більш тонкого відчуття, але вибудовувати свої кордони.
Це якраз те, чого у мене не було раніше. І зараз змінилося щодо особистих кордонів, своїх правил і думок, які не можуть порушитися під впливом іншої людини. Довіряти собі і крокувати життям за своїм рішенням, а не за чиїмись думками. Це важливі рішення, які дуже змінюють людину.
Ваші діти бачили і зруйновану квартиру, і розлучення батьків. Що ви їм говорили? Як самі трималися, коли хотілося просто розсипатися? І що ви взагалі дозволяєте собі показувати дітям, а що все ще намагаєтеся залишати за дверима їхнього світу?
Я просто намагаюся бути відвертою й щирою у своєму проявленні любові, у своєму піклуванні. Стараюся не торкатися жодних негативних сторін, якщо вони не є життєво важливими для розуміння того, що відбувається. Тобто якщо діти мають розуміти, чому я ухвалюю такі рішення і так вчиняю, то я маю це пояснювати, що це моя думка і я так дію. Назад дороги немає. Саме так я вважаю за правильне.
Бути щирою, справедливою, враховуючи, звісно, дуже вразливий вік і формування сприйняття життя, відносин, своїх мрій, зобов’язань тощо. Але є якісь конкретні речі, які виховують в людині усвідомлення того, що таке сім’я.
“Я не намагаюся ні в чому брехати. Кажу прямо, але добираю прості й зрозумілі слова і пояснюю, чому саме так. Я не намагаюся щось приховувати і когось прикривати. Кажу як є”
У кожної дитини є свої дитячі травми, якісь випробування, але саме так формується особистість. Просто я не хочу, щоб потім у людини зруйнувалося її сприйняття життя, поняття любові, сім’ї, поваги, піклування й зобов’язань.
Ви нещодавно визнали, що ваша довірливість зіграла злий жарт. Як після такого досвіду вчишся знову довіряти людям і чи хочеться це робити?
Я довіряю людям, але тепер перевіряю наміри трохи іншим чином.
“Моя довіра нікуди не ділася, моя наївність теж, але тепер вона більш обачна”
Ну, скажімо, довіра не має бути без зупинки на аналіз. Вона має бути більш виважена. І ніяких легких відносин мені точно не потрібно. Якщо рішення ухвалюються, це дуже виважені рішення. Перевірені люди, перевірені їхні слова мають бути доведені вчинками. Тільки тоді можна почати думати про повну довіру.
Ваш рецепт підтримки ментального й фізичного стану у складні періоди, коли важко навіть підніматися з ліжка.
Та немає рецептів. Є дисципліна. Вона теж виховується досвідом. Має бути сильне бажання досягати своїх цілей, мрій, реалізації. І це має бути набагато сильніша емоція, ніж те, що тебе зупиняє на цьому шляху. Просто аналізуєш щоразу, коли тобі важко, коли тобі не хочеться, коли все просто відмовляється.
“Ти не хочеш тренуватися й репетирувати, не хочеш їхати у магазин, готувати і загалом щось робити. Але коли бачиш результат, то вже трошки заздалегідь хвалиш себе: якщо я це зроблю, я буду молодець, я буду просто супер. Тоді в тобі народжується сила іти й робити все, що запланувала”
Ви провели понад два роки в Америці, мріяли повернутись, таки повернулись у 2024-му і потрапили у найскладніший період свого життя. Якби знали наперед, чи зробили б так само?
Якби я знала наперед, я б взагалі нікуди не виїжджала, насамперед за кордон. Можливо, я би виїхала на захід України. Але якби я знала, то багато чого б відбулося набагато раніше.
Ваш новий тур називається «Фенікс». Ця назва з’явилася до всіх цих подій чи після? Що вона означає для вас зараз, коли за плечима такий рік?
Назва нового туру з’явилася після всіх подій і багатьох коментарів, де мене називали Феніксом. Загалом те, що я відчувала всередині, саме так і було. Я померла в якийсь момент і потім почала відроджуватися через вогонь всередині, який просто випалював все зло й негатив, залишаючи лише світло. Саме ту порожнечу, яка ще лишилася, я маю заповнити реалізацією всіх своїх мрій. Дітьми, музикою, радістю, всім найпозитивнішим, що тільки є в моєму житті. Це і є Фенікс. І ми будемо всі разом випалювати вогнем цей негатив на концертах.
Ви давно говорите про жінок у складних ситуаціях й берете участь у благодійних подіях. Чи є у вас плани зробити щось системніше для жінок, які проходять через важкі періоди чи життєві обставини?
Так, є такі плани. Адже ситуації у жінок різні. Є, звісно, моменти, які пересікаються і поєднують нас у певних життєвих обставинах, де ми перероджуємося, як Фенікс.
“Я хочу зробити акцент на тому, що жінки — це неймовірно сильна половина. Вона, можливо, десь набагато сильніша за чоловічу. Тому що жінка і на фронті стоїть, і дітей народжує, і стежить за побутом. Жінка працює, веде бізнес, тримає не тільки тил, а певний купол над своєю сім’єю, над дітьми”
І при цьому вона не зупиняється. Вона розвивається, постійно працює над своїм тілом і психологічно, проживаючи багато різних ситуацій. Тому що жінка набагато чутливіша й набагато тонше сприймає світ, глибше проживає стресову ситуацію.
Сьогодні, коли у нас дуже багато стресів, які не закінчуються, а просто з одного в інше перетікають, хочеться особливо підтримати силою духу, який є в кожній із нас. Щоб ця сила таки прокинулася. Щоб кожна жінка усвідомила, наскільки вона сильна й важлива. Наскільки вона вагома, як і її голос, її вміння і знання — для неї, для її сім’ї, для суспільства і загалом для розвитку країни.
“Важливо, щоб не було знецінювання, тому що коли ти у своїй мушлі — сім’я, діти, зобов’язання, то жінка, не піднімаючи голови, неба не бачить. Вона не звертає увагу на багато речей, які її оточують, які могли би її надихнути і народити заново віру в себе й дати крила”
Дуже хочеться, щоб кожна жінка сама відпрацювала ці моменти, тому що більше ніхто, окрім самої себе, не допоможе. А я хочу надати трохи більше натхнення і такої впевненості в собі, щоб рухатись далі попри все, відкритися цьому світу і самій собі.
А у чому саме ви бачите таку підтримку?
Це майбутній проєкт під назвою «Не дочекаєтесь». Він про жінок і загалом про людей, які у певний момент відчули, що вже несила йти далі. Але вони знаходять сенс і ресурс, бачать світло в кінці тунелю, попри все пробуджують в собі бажання й будують нові цілі.
Зараз ми шукаємо партнерів для підтримки таких людей, щоб давати наснагу й віру в себе. Щоб протягти їм руку допомоги, аби вони не розчаровувалися в собі і вчасно піднялися на ноги. Тому що все можливо. Головне надихнути цих людей жити далі і йти своїм шляхом.
Що для вас означає жіноча дружба й підтримка?
Вони, напевно, народжуються із дуже схожих життєвих випробувань, коли є цінності, які не змінюються з роками.
“Жіноча дружба — це коли людина звертає твою увагу подивися на себе, на своє життя, на все, що ти зробила. Не забувай про це і враховуй у кожному своєму рішенні, у кожному кроці. Тому що обов’язково знайдуться ті, які захочуть тебе знецінити або принизити”
Це неймовірна підтримка. Це якраз ті люди, які не просто словами, а душею бачать все, що є в тобі, зусилля й чисті наміри. Вони підтримують тебе у цьому, тому що все має бути на своїх місцях. Не може бути благодійної організації. Людина — це не благодійність. Людина має своє життя, свої кордони, свої зобов’язання і свої права. І от про ці права не варто забувати. То ж коли є людина, яка постійно про це нагадує, то це дуже цінна людина.
Що сьогодні є вашою головною опорою: родина, віра, творчість, тіло, дисципліна, тиша, любов чи щось, що ви відкрили в собі лише нещодавно?
Моя головна опора на сьогодні — це все, що у мене є. Звісно, мої дітки, моя сім’я, моя віра, яка мене веде від самого дитинства. Я без неї просто не можу. Творчість — моє проявлення у світі, теж від Творця, і я це дуже ціную. Єдине, чого мені шкода, що я певний час думала про те, що, можливо, буду закінчувати з творчістю, тому що у мене діти, яким я маю присвятити себе повністю. Але насправді це не має заважати одне одному. Тобто потрібно вчитися бути скрізь, де ти маєш бути.
“Тіло й дисципліна — це наші інструменти, які дозволяють нам жити, розвиватися у всіх тих напрямах, щоб бути в сім’ї класною мамою, подругою, донькою, господинею, психологом чи вчителькою, всім-всім. Це дуже багато ролей, але всі вони є у кожній жінці”
Так і твої ролі в житті: вони мають бути просто одною назвою — життя. І всі знання, вміння й навички просто треба мудро об’єднувати. Щоб ту мудрість набути, ми маємо жити у своєму досвіді. Але дисципліна і тіло — будь ласка, у вас все є для того, щоб розвиватися.
Яким хочете, щоб був наступний розділ вашого життя?
Я дуже хочу справедливості. У всьому. Оце моя надія, в напрямку якої я вкладаюся, працюю і дію щодня. Я сподіваюся, що почнеться справедливий період. От і все.