Оксана Хромова
Що насправді означає позначка Hot? Показуємо на прикладі роману Дж. С. Вонди.
У світовому книговиданні позначки Mild, Medium та Hot давно стали звичним орієнтиром для шанувальників spicy-романів. Вони допомагають ще до купівлі зрозуміти, наскільки відвертою буде історія. В Україні така практика лише починає розвиватися. У WoMo ми вже розповідали про окрему spicy-лінійку та шкалу пікантності на прикладі видавництва READBERRY.
«Дуже погані королі»
Саме таку позначку має роман Дж. С. Вонди «Дуже погані королі». Це дарк-роман із тропом «реверсивний гарем», булінгом, психологічним протистоянням і небезпечним тяжінням між героями. У центрі історії — Мейбл, дівчина зі скромної родини, яка завдяки стипендії вступає до престижного Кінгстонського університету. Здавалося б, це шанс змінити життя, однак замість омріяного студентства вона потрапляє до світу, де правила диктують п’ятеро Королів: харизматичних, жорстоких і впливових студентів, які щороку перетворюють життя стипендіатів на справжнє випробування.
Мейбл не збирається тікати чи коритися. Вона відповідає на кожен удар, хоча дуже швидко розуміє: найбільша небезпека полягає не у приниженнях чи жорстоких іграх, а в тому, що між нею та Королями виникає взаємний потяг. Межа між ненавистю, бажанням і боротьбою поступово стирається, а кожен новий крок лише сильніше затягує героїв у гру, де ставки можуть коштувати набагато більше, ніж репутація.
Якщо вам цікаво, що насправді ховається за позначкою Hot, пропонуємо зазирнути всередину роману, який нещодавно вийшов друком. Нижче — уривок, який чудово передає атмосферу «Дуже поганих королів»: напружену, небезпечну й таку, від якої складно відірватися.
«Тікай, принцесо»
Не хочу, щоб вони торкалися тебе, Мейбл. Так, іноді я наївний, як ти, і гадаю, що маю шанс тебе захистити.
— Амабель теж цього хоче. Ми всі це знаємо. Ми всі це знаємо, і ти також, правда ж, Сильвіяне?
— Кресент ніколи не дозволить їй перемогти.
Я знав це від самого початку, Мейбл. Я знав, що в тебе немає шансів. З тієї єдиної причини, що ніхто їх тобі не дасть. Джексон не дозволить тобі перемогти. Хоч би що ми з Рісом робили.
— Можливо, а можливо, і ні, — недбало відповідає Ріс. — А я повинен?
Глибоко вдихаю.
— Чому ти хочеш її врятувати, Сильвіяне? Що в ній такого особливого?
— Нічого, — кажу щиро.
Мейбл така нормальна, що це може аж розчарувати. Якби не кров під її блідою шкірою, що миттєво припливає, коли я до неї наближаюся… Якби не те, як її серце калатає, коли простягаю до неї руку… І не бажання і хіть, туга й вогонь, що палає в ній… Можливо, ми повинні спочатку знищити її, щоб вона могла воскреснути з попелу, як фенікс?
Інакше я не можу пояснити, чому вона єдина хоче змагатися з нами.
— Я знаю, що в ній особливого. — Ріс підходить ближче. Якби приклала вухо до дерев’яних дверей, Мейбл змогла б розчути кожне слово. — Вона перша жінка, що я зустрів, якій наплювати на гроші. Поки вона має досить, щоб надсилати мамі, вона не прагне більшого. Мейбл має рацію: порівняно з нею решта — повії, бо завжди щось роблять заради грошей, влади чи кращих оцінок. Але вона? Їй просто подобається бути з нами. Просто так.
— Вона не перша, — зневажливо мовить Джексон.
— Так? — запитує Ріс. — Тоді чому ти так її жадаєш? Якби тобі було байдуже, ти б не дбав про те, щоб я її не трахнув.
— Просто з принципу, — шепоче Джексон.
— Так, звісно. Звісно, між вами взагалі нічого немає. Ніякого тяжіння, нічого. Дуже помітно.
— Не дратуй мене, Кресенте.
— Інші дівчата, — Ріс нахиляється вперед, говорячи тихіше, — обирали явного фаворита серед нас і спілкувалися з нами всіма тільки тому, що воліли залишити можливості відкритими на випадок, якщо фаворит їх не захоче. Але Мейбл хоче нас усіх.
— Джексон хоче її позбутися. А ти хочеш, аби вона безперешкодно продовжувала навчання в Кінґстоні. Я б вирішив, що вона може залишитися. I належати всім нам.
Відчуваю водночас відразу й захват. Це не принесе тобі користі, Мейбл. Це буде для тебе катастрофою. Серед нас іще ніколи жодна не виживала…
Джексон, мабуть, задоволений.
— Визнай, Сильвіяне, — наближається до мене на кілька сантиметрів. — Ти не можеш її врятувати. Уже ні.
— Чому? — шепочу я. — Ти знаєш, я можу. I намагатимуся, доки твоє его нарешті зменшиться до належного розміру.
— Вона тобі подобається, — нечутно вимовляє Джексон. Інші Королі дивляться на мене, спостерігаючи за реакцією, але я ігнорую їхні погляди. — Вона тобі реально подобається.
Мейбл, ти витрахала мій мозок. Відколи я вперше тебе побачив, не можу припинити думати про тебе й про те, що з тобою зробить Джексон, якщо трапишся на його шляху. Водночас я тебе ледве знаю. Майже нічого про тебе не знаю. Є лише це захоплення… це стражденне, болісне захоплення, яке змушує мене чекати в тіні на день, коли зможу наблизитися до тебе, не завдавши болю.
Але як це має бути?
Як я, в біса, маю стримувати своїх демонів?
Я можу це робити лише з жінками, які для мене нічого не означають.
Що породжує в мені таку саму порожнечу, як і в більшості людей.
Ріс підходить ближче, ховаючи руки в кишенях, та уважно дивиться на мене.
— Як сильно? — просто запитує він. — Як сильно вона тобі подобається?
— Та ну вас усіх, — шепочу я, відчиняю двері до своєї кімнати та зникаю за ними.
Вони не підуть за мною, я це знаю. Поки тримаюся якнайдалі від Мейбл, вони погодяться, що я її захищаю.
Навіть Джексон не хоче, щоб його іграшка зламалася до закінчення раунду.
Мейбл сидить в одному з крісел, досі в тій клятій спокусливій сукні, яку їй позичила Гарпер, і гортає книжку.
У ній щось змінилося.
Вона зробила щось.
Кров тече моїми жилами, як паливо. Я ступаю три кроки, дістаючи ножа. Лезо вискакує. Мейбл незчулась, а я вже тримаю його біля її горла.
— Ти справді зробиш мені боляче?
Ще й як.
— Ні, — брешу, — я тобі нічого не заподію.
Ти віриш мені, правда ж? Так само всі завжди вірять у мою брехню. Крихітко, ти навіть не захочеш знати всієї маячні, яку я набрехав.
Урок перший: наступного разу тікай.
Урок другий: ніколи не довіряй Королю. Я вже навіть не знаю, чи зможемо ми казати правду.
Ідеться не про моє життя. Фігня. Ідеться про твоє, Мейбл. Мене ніби несе течією. Не можу втриматися, щоб не звільнити частину себе, яку створив Джексон. Чи, може, вона завжди була там, а тепер отримала форму, що відрізняється від попередньої?
Я цього не знаю.
Річ у тім, що ти конкретно облажалася.
Так чи так, мені вже навіть байдуже на твій вчинок. Просто щоб ти злякалася…
Відчуваю запах її страху, який притлумлює мої почуття, тихе скигління, неконтрольовану паніку, але в цьому є ще щось.
Проклята магія між нами.
Пульсація невимовлених слів.
Я відчуваю тебе, хоча ти навіть не гола піді мною.
Від початку було більше.
Значно більше, ніж я можу витримати.
Тікай, принцесо.
Біжи, поки я не вп’явся зубами у твою плоть і не висмоктав кров, як вампір.