Леся СайкоЗанурити слухача в музику за допомогою казки, перетворити дитячий спогад про шелест ксерокопій у першу українську фентезійну книгу нот і змусити Голлівуд зацікавитися вітчизняним міфологічним бестіарієм — усе це стало реальністю завдяки композиторці та піаністці Марії Яремак.
Її проєкт «Музичні історії України» — це більше ніж зібрання партитур. Це двомовний художній Всесвіт, який поєднує народні мелодії, міфологію, фотографії мальовничих куточків нашої країни та ілюстрації. Ідею вже підтримали Стівен Фрай та команда, яка працювала над культовими франшизами на кшталт «Гаррі Поттера» та «Чорного дзеркала».
В інтерв’ю Марія Яремак розповіла про дитячі уроки музики в печі серед лісу, емоційну глибину композиції «Верше», повернення українського суспільства до власного коріння та масштабну «Українську Одіссею», яка прагне звучати на весь світ.
Ви називаєте «Музичні історії України» першою українською фентезійною книгою нот. Як народилася ця ідея і в який момент ви зрозуміли, що це має бути саме книга, а не просто музичний альбом?
Насправді ідея цього проєкту зародилася ще у моєму дитинстві, хоча тоді я про це навіть не здогадувалася. Коли я навчалася музики, усі ноти, за якими ми грали, були переважно ксерокопіями — гарно виданих музичних книг тоді майже не було в Україні. Ми грали з цих окремих аркушів, які постійно губилися, а прозорі файли, у які ми їх ховали, відсвічували й блищали під лампами.
Я дуже добре пам’ятаю свою першу викладачку Божену Олексіївну. Коли я грала, вона завжди вигадувала дивовижні історії. Я майже ніколи не починала грати твір без її розповіді. Вона вчила мене головного:
Музика — це історія, яку ти розповідаєш за допомогою нот.
Наприклад, вона могла розповісти про сіренького котика, який м’яко ступає лапками по клавішах, і від цієї картини миттєво змінювався мій дотик до інструмента.
Крім того, я з дитинства обожнювала книжки. У мене їх було дуже багато. Я зачитувалася кольоровими енциклопедіями з великою кількістю малюнків і фотографій. Тоді я й уявити не могла, що щось настільки ж яскраве та захопливе можна створити про музику.
Коли я виросла, то вирішила втілити цю дитячу мрію. Разом з Олександрою Дікою та Павлом Яремаком ми вирішили створити саме фентезійну книгу нот, яка об’єднує в собі музичні історії, фотографії тих чарівних куточків, де живе українська музика, та ілюстрації, що візуально передають усе, що відбувається в мелодії в той чи інший момент. Ми одразу зрозуміли, що це не може бути просто музичним альбомом. Ми хотіли створити книгу, завдяки якій як українці, так і люди за кордоном зможуть по-справжньому відчути й пізнати красу нашої країни, нашої культури, традицій, мальовничих краєвидів, нашого побуту та всього того, що є для нас дорогим.
Як ви обирали легенди, персонажів і народні мелодії для книги? Які історії залишилися за кадром?
У цьому нам неймовірно допомогли люди, адже проєкт не народився за один день. Коли я виконувала українську музику на благодійних заходах за кордоном, слухачі дуже часто підходили до мене й ділилися спогадами: «Ви знаєте, я пам’ятаю пісню “Ой, у вишневому саду”, яку мені колись співала бабуся. Можливо, ви могли б написати для неї нову музику?» або згадували «Ніч яка місячна». Люди з різних куточків світу самі дарували нам ідеї, і це дуже сильно відгукувалося в наших серцях, резонувало з нашими думками.
Також я додала до книги твори про міфологічних істот, адже вони — велика частина мого власного дитинства. Я виросла на книжці «Нечиста сила» Василя Короліва-Старого. Ми жили у будинку серед лісу, де була велика піч на дровах, тому всі ці лісові та домашні істоти здавалися мені сусідами, які мешкають прямо поруч із нами. Ці образи викликають у мене глибоку ностальгію, і мені дуже хотілося вдихнути в них нове музичне життя.
Щодо історій за кадром, то, на жаль, у першому виданні «Музичних історій України» ми були обмежені 20 композиціями. Багато дивовижних легенд поки що залишилися у чернетках. Проте ми щиро сподіваємося, що перше видання буде успішним, і тоді продовження не забариться.
Чому сьогодні, на вашу думку, український фольклор знову став актуальним?
Про це зараз навіть дивно згадувати, але коли я повертаюся думками у своє дитинство, то розумію, що майже весь інфопростір навколо був російськомовним. По телебаченню транслювали серіали на кшталт «Не родись вродлива», «Кадети», «Солдати», «Ранетки». Я вільно володію російською мовою, при тому що жодного дня не жила в Росії — просто через книги, YouTube та масмедіа ця мова вивчалася автоматично, настільки агресивною була її присутність в інформаційному просторі.
Крім того, у суспільстві тривалий час існував певний комплекс меншовартості: вважалося, що закінчити австрійський чи американський університет — це неймовірно престижно, а вітчизняний, десь у Вінниці чи Івано-Франківську, — нібито другосортно.
Дуже прикро, що саме війна стала цим поштовхом, але вона змусила нас повернутися до себе. Повернутися до коріння, у глибину, щоб нарешті зрозуміти, хто ми є і в чому наша унікальність та особливість. Про що говорить наша рідна земля, у що вірили наші предки, які мелодії слухали наші дідусі, бабусі та прабабусі. Саме це усвідомлення повернуло колосальний інтерес до всього, що пов’язане з нашою ідентичністю як українського народу.
Ми бачимо це всюди: безліч брендів одягу використовують фольклорні елементи для створення унікальних сучасних речей; з’являється неймовірна кількість прикрас із народними мотивами. І, звичайно ж, музика! Згадаймо виступ гурту Go_A на Євробаченні з етнічними елементами та піснею «Шум» або використання бандури у творчості Лелеки цього року. Крок за кроком ми повертаємося до свого першоджерела, і я безмежно рада, що цей процес нарешті відбувається.
Яку найбільшу несправедливість щодо української музичної культури вам хотілося б виправити?
Мені надзвичайно хочеться привернути увагу всього світу до глибини й важливості українського мистецтва. Наприклад, у світі всі знають наш «Щедрик», який став всесвітньо відомим різдвяним символом. А подібний потенціал мають десятки й сотні інших наших народних мелодій. Мені б дуже хотілося, щоб про наших композиторів у світі говорили з такою ж повагою й захопленням, як про Моцарта чи Бетховена.
Історично так склалося, що щойно в Україні з’являлося нове потужне покоління митців, його одразу скошували, як молоду траву, яка так і не встигла вирости та повністю розкрити свій потенціал.
Тому сьогодні нам потрібно навчитися берегти, цінувати й плекати наших митців, давати їм усі необхідні ресурси та можливості. Було б прекрасно, щоб на міжнародній арені ми чули менше формулювань на кшталт «канадка українського походження» чи «американка українського походження». Нехай звучить гордо: «українка здобула «Оскар» чи «українець виборов премію BAFTA або золото на Олімпійських іграх». У нас неймовірна кількість талановитих людей, і наше завдання — оберігати та плекати їх.
Яка композиція з книги стала для вас найскладнішою емоційно?
Це дуже непросте питання, адже кожна композиція у цій книзі — це окрема частинка моєї душі, кожна має особливе значення.
Але, напевно, найскладнішою емоційно є композиція «Верше». Цей твір просякнутий глибокою тугою за рідною домівкою. Майже всі твори зі збірки я писала далеко від дому, на нерідній землі, під час моїх гастролей за кордоном. Я неймовірно сумувала за Україною. Символічно, що зараз я записую відповіді на це інтерв’ю, сидячи у рідному саду. Це саме те місце і те відчуття, яких мені завжди так гостро бракує під час поїздок.
Стівен Фрай написав передмову до книги, а проєкт підтримали люди, які працювали над «Гаррі Поттером» та «Чорним дзеркалом». Як вам вдалося привернути їхню увагу? Чи були їхні відгуки однаковими, чи кожен побачив у проєкті щось своє?
Справа в тому, що з ними ми вже перетиналися на інших проєктах у межах моєї професійної діяльності, тож книга не була першою точкою нашої взаємодії. Наприклад, зі Стівеном Фраєм ми виступали два роки тому на залізничному вокзалі в Лондоні в прямому ефірі BBC, де він і почув уперше мою програму «Українське фентезі». А британський композитор Стюарт Ерл є моїм ментором уже півтора року.
Ці люди були поруч зі мною протягом усього часу, поки проєкт формувався, а твори тільки народжувалися. Вони дуже надихали мене. Особливо Стюарт Ерл — він прослуховував деякі твори та давав професійні поради.
Тож мені навіть не довелося якось штучно привертати їхню увагу. Мені здається, спрацювало те, ким я є як українка, що робить наша команда і те, що ми створюємо якісний культурний продукт міжнародного рівня. Це викликало у них щиру повагу: вони бачили, що, попри війну та складні обставини, будучи далеко від дому, ми продовжуємо говорити про Україну, збирати донати й професійно та якісно виконувати свою основну діяльність. Я неймовірно ціную присутність цих людей у своєму житті.
Їхня підтримка безцінна. Кожен відгук підтверджував важливість нашої роботи, адже для багатьох закордонних колег і слухачів українська музика досі залишається новою — про неї майже нічого не знають. Цей проєкт допомагає нам відкрити її красу для світу.
Чи змінила ця міжнародна підтримка ваше відчуття відповідальності перед українською культурою?
Це дійсно так. Коли ми отримуємо таку підтримку, все відчувається надзвичайно важливим. Ми проводимо колосальну роботу, досліджуючи походження кожної мелодії, історичні контексти, території та регіони. Хоча українська музика й раніше звучала на міжнародній арені, цим проєктом ми надаємо кінематографічного звучання різним історичним подіям та етнічним мелодіям нашої країни.
Це величезна відповідальність, адже багато людей у світі почують українську музику саме у такій версії. У них формується перше враження, створюється певна картина або уявляється конкретна історична подія, наприклад, доба Київської Русі. Музика створює цей образ. І ми відповідальні за те, щоб передати його настільки глибоко й якісно, щоб іноземці щиро зацікавилися нашою культурою та країною, почали досліджувати її глибше, а, можливо, навіть захотіли сюди приїхати.
Книга двомовна. Для кого вона більше створювалася: для українців чи для іноземців?
Рівноцінно для обох.
Для українців мені хотілося показати й нагадати, ким ми є, викликати світлу ностальгію за дитинством, яке ми пам’ятаємо. Для мене це дуже трепетні образи: Святвечір, дідух, кутя, різдвяні страви, звуки «Щедрика», мамина колискова чи потріскування дров у пічці. Тобто для українців це ностальгія, дитинство і міцний зв’язок із власним родом.
Для іноземців ця книга слугує такою собі маленькою художньою енциклопедією музичного та творчого світу України, яка знайомить їх із нашою душею.
Як ви пояснюєте українські легенди людям, які ніколи про них не чули?
Коли я про це думаю, то одразу уявляю, як моя мама в дитинстві розповідала мені історії. Вона не просто читала їх із книг, часто вона вигадувала власні казки та легенди на ходу. Я намагаюся згадати те магічне відчуття, яке виникало в мене, коли я чула ці розповіді вперше.
Саме цю емоцію ми закладали у наші твори. Для нас було найважливішим, щоб кожен твір передавав певний емоційний стан, адже музика — це і є стан. Ми сподіваємося, що нам це вдалося: читаючи кожне оповідання під нашу музику, людина може повністю зануритися в атмосферу того чи іншого моменту.
Чи були іноземці, які після знайомства з вашою музикою сказали: «Тепер я хочу більше дізнатися про Україну»?
Так, були, і насправді це каже майже кожен. Для нашої команди це особливо цінно. Люди після знайомства з нашою творчістю починали самостійно шукати інформацію про те, чим живе Україна. Дуже багато хто щиро висловлював бажання приїхати до нас.
Якщо завтра вам запропонують написати музику до голлівудського фільму, але без жодного українського мотиву — погодитеся?
Погоджуся. Тому що кожна така співпраця, практика з міжнародними режисерами — це неоціненний досвід і місток до чогось нового й більшого. Якщо робота над голлівудським фільмом у майбутньому принесе можливість запросити Голлівуд в Україну або дозволить представити Україну по-новому в Голлівуді, то чому б і ні? Кожне таке знайомство відкриває нові можливості для нашої культури.
Чи бачите ви українські легенди матеріалом для великого міжнародного фільму чи серіалу?
Однозначно так. Наша історія та міфологія мають колосальний кінематографічний потенціал. Чого варта хоча б епоха Київської Русі та історія помсти княгині Ольги? На цьому матеріалі можна зняти масштабну драму на рівні «Гри престолів».
А наш міфологічний бестіарій — мавки, чугайстри, потерчата та безліч інших істот і легенд? Це готова основа для фентезі-всесвіту на кшталт «Володаря перснів». Також є велетенська кількість історичних подій козаччини, величні постаті гетьманів та надзвичайна мужність наших сучасних героїв. Це неймовірний за масштабом матеріал.
Яку українську мелодію, на вашу думку, має почути кожна людина у світі бодай раз у житті?
Не знаю чому, але мені одразу на думку спадають саме наші колискові, зокрема «Котику сіренький». Можливо, тому що вона для мене надзвичайно трепетна, лагідна та ніжна. Вона передає всю ту неймовірну глибину й тепло наших людей, які передаються з покоління в покоління — від бабусі до мами, від мами до доньки. Це дивовижна мелодія: коли її слухаєш, виникає відчуття, ніби музика тебе обіймає.
Восени має вийти оркестровий альбом «Українська Одіссея». Чи можна сказати, що книга — це лише перший розділ великого всесвіту?
Мені б дуже хотілося, щоб це було саме так, і ми над цим активно працюємо. «Українська Одіссея» — це наш наступний великий проєкт після «Українського фентезі».
Якщо книгу нот ми створювали в камерному форматі — для фортепіано та струнних інструментів, щоб її було зручно виконувати в різних країнах (оскільки ці інструменти легко знайти та організувати репетиції), то «Українська Одіссея» — це значно масштабніший проєкт. Для нього ми збираємо повноцінний великий оркестр.
У цьому альбомі ми хочемо зануритися значно глибше не тільки в музичному плані, а й в історію. «Українська Одіссея» охопить історію України від доби Трипілля до нашого сьогодення. Ми надзвичайно вдячні Українському культурному фонду за підтримку цього проєкту, адже саме завдяки його допомозі альбом буде у вільному доступі на YouTube та в соціальних мережах для слухачів з усього світу.
Який проєкт ви ще не реалізували, але дуже мрієте створити?
В ідеалі це масштабний фентезі-фільм на кшталт «Української Дюни» або «Володаря перснів», але побудований на наших легендах та краєвидах. Мені дуже хочеться, щоб цей всесвіт ожив саме у вигляді кіно. Тому ми з нетерпінням чекаємо на талановиту команду режисерів, які запаляться цією ідеєю та почнуть знімати фентезі-фільми про нашу дивовижну землю.