Леся СайкоУ 2006–2007 роках на світовому ринку з’явилася “нова порода” – кішка ашера. Її вартість оцінювали у сотні тисяч доларів. Згодом з’ясувалося, що це не окрема порода, а саванна кішка – гібрид сервала та домашніх котів. Це звичайні саванні кішки, виведені шляхом схрещування африканського сервала з домашніми породами. І хоча ці тварини справді рідкісні й неймовірно ефектні, міф про «унікальність» виявився добре спланованим маркетинговим ходом.
Світлана Станіславська — українка, яка знає про сервалів значно більше, ніж пересічний покупець “екзота”. Її досвід доводить: “нова порода ашера”, яка у 2000-х роках продавалася за сотні тисяч доларів, була лише маркетинговою легендою. Насправді йшлося про гібридних кішок саванна, створених шляхом схрещування сервала з домашніми породами. Для Світлани ця історія стала підтвердженням того, наскільки важливо розрізняти моду та реальність у світі екзотів.
Сервали – справжні герої історії
За образом «ашери» стоїть реальність – африканські сервали. Вони надзвичайно стрибучі, граційні та сильні дикі кішки, які в дикій природі живуть у саванах. Утримання їх удома – справа непроста.
Світлана Станіславська багато років утримує сервалів та інших екзотичних тварин. Вона згадує, як купила перших сервалів і фактично витрачала всю зарплату стюардеси, щоб створити для них умови:
«Сервали – надзвичайно стрибучі й сильні. Ми облаштовували вольєри з урахуванням їхніх інстинктів. Я жартую, що ці кішки перевірили мене на витривалість більше, ніж авіаційні рейси».
Крім сервалів, у родині живуть і бенгальські кішки – самець та дві самки. Їх завели з метою розведення й продажу кошенят. Бенгали користуються попитом серед поціновувачів екзотики: вони ефектні, активні, з «диким» забарвленням. На відміну від «ашери», це офіційно визнана порода, виведена ще у ХХ столітті.
Для Світлани сервали ніколи не були бізнес-проєктом. Її перша самка дорослішала, і замість того, щоб стерилізувати тварину, вона вирішила дати їй шанс на потомство.
«Я завжди любила дітей і мріяла побачити кошенят власних сервалів, – згадує вона. – Це було радше серце, ніж розрахунок». Коли з’явилися перші малюки, Світлана шукала рішення, як забезпечити їм майбутнє. Так з’явилася домовленість із великим розплідником: він забирав кошенят, а вона могла зосередитися на догляді. Для неї головним залишалася стабільність тварин, а не прибуток».
Чому афера з «ашерою» вдалася?
Історія з ашерою стала можливою завдяки людському бажанню мати ексклюзив. Покупці були готові платити шалені гроші, аби вирізнятися. Відсутність інформації про справжнє походження «породи» та тіньовий ринок екзотичних тварин дозволили продавцям маніпулювати довірою.
Скандал змусив багатьох задуматися: чи варто заводити диких тварин у звичайних квартирах? Зоозахисники нагадують: навіть вирощений у неволі сервал залишається хижаком із власними інстинктами. А незаконне ввезення таких котів з Африки створює додаткові ризики для природи й людей.
У ряді країн тримати сервалів або їхніх гібридів обмежено законом. Наприклад, у більшості штатів США потрібна спеціальна ліцензія на утримання диких тварин. У Великій Британії діє Dangerous Wild Animals Act, який також вимагає спеціальних дозволів. В Україні законодавство прямо не забороняє утримання сервальних котів, але вони відносяться до об’єктів, що потребують умов, наближених до природних. Це означає високі вимоги до площі, безпеки та ветеринарного контролю.
Зоозахисники наголошують, що ринок екзотичних тварин має тіньовий характер. За оцінками World Animal Protection, нелегальна торгівля дикими тваринами у світі щороку приносить від 7 до 23 млрд доларів. Відсутність прозорого регулювання дозволяє маніпулювати покупцями — саме тому афера з «ашерою» стала можливою.
Урок для майбутніх власників
Афера з «ашерою» показала, що навіть у світі екзотичних тварин мода і маркетинг можуть бути сильнішими за реальність. Але досвід Світлани Станіславської доводить інше: за кожною «коштовною» кішкою стоїть не лише ціна, а й система турботи, роки практики й відданість. Її шлях – це приклад того, як особисте захоплення може перерости у міжнародну експертизу, а любов до тварин – у нову культуру відповідального утримання