Альтернативний досвід: Як знайти найкращу для дитини школу

Історія однієї мами та одного хлопчика

Марина Ткаченко, співзасновниця ГО «Дивовижні», співорганізаторка кемпу «Освітній експеримент»

Моя історія стосунків зі школою

З різних життєвих обставин я змінила шість шкіл. І кожна з цих шкіл сильно не відрізнялась одна від одної, загально увесь навчальний досвід був більш негативним ніж позитивним. Я не буду детально зупинятись, що саме було негативного, адже чогось аж надто незвичайного не було, все було як у всіх: конкуренція, приниження, знищення мотивації, ненависть до життя та знань, відчуття чогось невідворотного. Маючи досвід навчання не в одній школі, я чітко знала, що моя дитина не буде навчатись у звичайній державній школі.

Пошуки школи для сина

Народивши сина, я сподівалась не те, що коли йому буде час іти до школи, ситуація обов’язково зміниться, врешті-решт є цілих 7 років. Ми пішли в садочок. З істериками, які називають «адаптаційним періодом», я не могла змиритись, бо знаю, що кожну дитину можна мотивувати і що висіння на нозі мами точно не показник якогось періоду. Одного ранку мій син Ігор по дорозі в садок сказав: «Мамо, якщо це моя робота, то чому я не можу її змінити?» І прийшлось його з садочку забрати, бо я не хотіла, щоб у п`ять років він отримав урок, що не може впливати на свою долю. Він почав залишатись вдома сам, що теж не найкращий сценарій, але істерики припинились і мені стало легше, тому що вставати о шостій ранку для мене також ще той стрес. Час йшов, але змін не відбувалось. Наближалась школа. Я почала гуглити можливі варіанти, проте на запит «альтернативна школа» мені інтернет видавав заклади, в яких система така ж сама, але красиві пуфи з технікою і цінник від $400 на місяць без харчування. Я не могла собі дозволити таку вартість і дуже переживала. Про цей свій біль я розповідала усім друзям та знайомим. І декілька людей на мої страждання відповіли: «Слухай, ну мені, наприклад, подобалось навчатись у школі. Хто знає, можливо для Ігоря це також буде в кайф». Я дуже сумнівалась, що йому це сподобається, але вирішила спробувати.

У нас почався квест з пошуку школи. Школа за нашою пропискою була з найгіршою репутацією у районі, тому я подала документи ще в дві. Пам’ятаю, як Ігоря на кожному тестуванні питали, які в нього улюблені пори року і він постійно вагався, через що на мене засуджуючи дивились. З цим питанням він визначився аж у вісім років перерахувавши мені: взимку це Новий рік, навесні це мій день народження тощо. На співбесіді в школі, у яку ми потім таки пішли, мені кілька разів казали: «Ну ви розумієте, ми найкраща школа в районі, ви не за пропискою, а в школі місць немає». А я зовсім не розуміючи, що це якісь натяки, щиро відповідала: «А що ви порадите зробити? Як перестрахуватись? Податись ще в якусь школу?» Ми стали в лист очікування і в липні нам повідомили, що відкриватимуть додатковий 1-й клас та запросили до школи.

Перший раз у перший клас

Я придбала гарну шкільну форму сину, краватку ментолового кольору, зручний наплічник і повела його на свято першого вересня. З перших днів йому і мені було складно. Я читала про адаптацію, намагалась йому допомогти, знайти друзів. Через сильну спеку намагалась встановити в класі вентилятор та бутлі з водою — і перше і друге мені зробити не дозволили. Особливо цікавою частиною цього всього були переговори з іншими батьками, кожне таке спілкування додавало в мій світ такі речі, як недовіра, неповага, приниження та осуд, і я розуміла, що я точно не хочу бачити цього у своєму житті.

У класі було 34 учня та учениці. Кожен наш день з ним перетворився на два етапи: перший — ранкові перемовини щодо того, що в школу потрібно ходити і для чого це все потрібно, а другий, «післяшкільний», — про те, чи зробив він домашнє завдання, яке, до слова, відмінили у перших класах. Уся родина тільки й говорила, що про домашнє завдання, ми більше майже ні про що не спілкувались, і мене цей день сурка та перспектива таких наступних 11 років пригнічували.

Мій син дуже любить виконувати якісь завдання і тому, з точки зору вчительки, він був «чемним та вихованим2 хлопчиком. Чемним і вихованим хлопчиком, який одного разу розплакався.

Коли ми вийшли зі школи, він сказав: «Я три години сидів тебе чекав (бо неочікувано для мене було якесь свято і скорочений день) і мені не дозволяли малювати фарбами. А в мене вони навіть були! Мамо, чому я не можу малювати?» Це стало останньою краплею.

Знайомство з альтернативою

Це була десь середина навчального року і ми перестали ходити в школу. Я дізналась, що саме будуть оцінювати в кінці навчального року, щоб не втратити вже витрачений час. Там всього було два чи три параметри, які він в мене міг зробити, і до навчання у першому класі ми успішно здали ці критерії, прийшовши в школу на один день. Оскільки я працююча мама і у мене немає помічників, я не могла повноцінно зайнятись навчанням сина вдома, до того ж я сумнівалась у своїй компетенції. Тож я знову почала шукати альтернативні варіанти. І почала я з людей з досвідом, знайшла двох і вони обоє запросили мену у групу у Facebook «Київські хоумскулери /анскулери/сімейні та альтернативні школи». Я написала туди пост-пошуку і на диво відгукнулось дуже багато людей. Я отримала на своє запитання про школу в моєму районі більше 70 коментарів, порад, особисті консультації скайпом та вживу та навіть пропозиції відкрити свою школу. Я була в захваті від цієї хвилі підтримки і ніби камінь зняла зі своїх плечей знайшовши спільноту однодумців. Я визначилась зі школою, приїхала знайомитись. Мене зустріла привітна жінка Ірина з маленькою донькою, вона виявилась одною з двох директорок школи. Ми говорили з Ірою в ігровій кімнаті, сидячи на дитячих стільчиках, а вона періодично годувала грудьми свою донечку. Вона мене запитала: «Чому альтернатива?» І я відповіла: «Тому що я не для цього народжувала дитину». Її моя відповідь задовольнила і вона пояснила, що буде вступне тестування для того, щоб зрозуміти рівень знань Ігора. Далі мені провели екскурсію школою, це був звичайний двоповерховий будинок з кімнатами, де немає нічого зайвого. Я ставила смішні запитання накшталт: «Чи можна виходити в туалет на уроці?» На що Ірина спокійно відповідала: «Завдання вчителя зробити так, щоб дитині було цікаво на уроці і вона не бігала 20 разів в туалет, та якщо дитині дійсно потрібно вийти або вона втомилась — дитина завжди має вибір і, якщо відчуває потребу, може піти і пролежати весь урок на траві у дворі». Школа відкривається о 8:30, уроки починаються о 10:00, але на перші уроки не ставлять нові темі на випадок, якщо хтось запізниться. Я одразу підписала угоду і сплатила за перший і останній місяці навчання, вартість була близько $130 на місяць включно з 5-разовим харчуванням, додаткові позашкільні уроки оплачувались окремо (айкідо, додаткове малювання, поробки з глини, мистецтвознавство тощо).

Я прийшла до Ігоря і сказала: «Ти підеш до школи, де немає шкількної форми і є навіть батут!» На мій подив, він зрадів не батуту, а відсутності шкільної форми. Він був дуже щасливий, хоча до цього жодного разу він не скаржився на форму, бо сприймав це як данність. Тоді він сказав, що піджаки хлопчикам не можна було знімати навіть у спеку і це його дуже пригнічувало, а мене ще раз переконало у правильності мого рішення. Здається, що це дрібниця, але, на мою думку, це створює певні рамки у свідомості людини, провокує шаблонне, стандартне мислення.

Наприклад, в альтернативну школу Ігор одного разу пішов у халаті, що надягнув поверх одягу, і мені вислали його фото зі словами: «Подивіться, як класно виглядає ваш син! Ще ніхто в школу не приходив у халаті! Це прекрасно, тепер всі діти хочуть ходити в школу в халаті!»

Перші два тижні в новій школі кожного ранку Ігор плакав і вмовляв мене не ходити туди. Я була в розпачі. Я доклала стільки зусиль, знайшла найкращу школу але поведінка сина не змінилась. Я перелякалась, що причина не в школі, а таки в дитині. Я намагалась зрозуміти причину, у чому полягає цей страх, але тільки через два тижні Ігор зміг сформувати свої почуття і сказав: «Я не хочу йти до школи, бо я боюсь помилитись».

Це каже людина у 7 років. Півроку навчання навчило його боятись помилятись. Я одразу поговорила з директоркою, пояснила причину, вона сказала: «Дуже добре, що нам відома причина, ми завжди дітям і собі кажемо, що помилятись це круто, адже без помилок не буде досвіду, я повідомлю усіх вчителів, щоб вони звернули на це увагу при спілкуванні з Ігорем». Проблема зникла за кілька днів, і зараз, у 9 років, він записує Insta-сторіз зі словами: «Вибачте, в минулому відео я помилився у розрахунках, правильна відповідь така-то». Кожен може помилитись, але помилка — це шлях чомусь навчитись, тому помилятись — це круто. Для мене це одна з великих перемог, я пишаюсь таким його ставленням, бо мені складно це прийняти у свої 29, тож я вчусь у власного сина.

А для того щоб знаходити підтримку від однодумців та мати сили і сміливість творити освіту своїми руками, ми з Ігорем вже третій рік поспіль відвідуємо Сімейний кемп «Освітній експеримент», на який збираються люди з усієї країни для обміну досвідом, практиками та натхненням. На кемп можна приїжджати усією родиною, зазвичай він відбувається у червні і триває тиждень. На кемпі панує особлива атмосфера — там немає людей, що сварять своїх дітей, часто можна почути, як вони домовляються або шукають рішення разом. За обідом можна почути про фізичні явища на прикладі борщу та знайти партнерів для відкриття альтернативної школи в своєму місті. Програма дуже насичена і діти і дорослі мають можливість співтворити програму у форматі open forum. Цього року він буде під Вінницею і стартуватиме 24 червня. Я вже не перший рік у команді організаторів, співтворюю цей захід з іншими чудовими людьми тож запрошую відвідати наш кемп цього року!

Механізм переходу та навчання

Для того щоб забрати документи зі школи, потрібно було надати документи з іншої школи. У нашої школи були на той час партнерські стосунки з однією школою і вони нам її запропонували, але не наполягали. Я перечитала про купу різних дистанційних шкіл (так вони називаються) і вирішила прийняти пораду школи, суттєвим фактором стало те, що оцінювання відбувалось один раз на рік прямо в школі. Тож для початку ми підписали угоду з харківською школою «Мир», яка взяла нас на екстернат (екстернат, це коли ти навчаєшся самостійно і здаєш у певні періоди атестацію відповідно до вимог МОН, отримуючи при цьому документи відповідного зразка). Для переходу на екстернат достатньо заяви батьків без додаткових умов (стану здоров’я тощо).

Все починається з першого дня навчання: замість лінійки на 8:00 — в школі ярмарок на 12:00. На ярмарок кожен готує свою продукцію та організовує локацію, продумує ціни своїх товарів та мотивацію для продажів. У школі ходить історія про те, як один хлопчик наловив пуголовків і приніс їх на ярмарок. І що ви думаєте? Пуголовків розкупили найпершими! В основному діти продають їжу та напої, мій син не любить готувати, тож він влаштовував лотерею.

Далі починається власне навчання. Вчителі школи переглядають, що потрібно знати за програмою та якою буде атестація, і враховують це при плануванні програми на рік. Наприклад, з першого класу в дітей є економіка, і в рамках одного проекту вони створювали власний ресторан. Продумували усе — від назви до прорахунку виходу в нуль. А в один з тижнів кожен клас відкривав цей заклад на один день в школі: зранку усім класом вони готували їжу, потім її оформляли, вішали вивіску з назвою та продавали іншим школярам.

Одного разу я захотіла провести день у його школі. Я була вражена! Там було багато легкості, турботи, мудрості і поваги, а на кінець дня був урок мистецтвознавства — спочатку була вікторина. Діти вигукували хором, де картини Поллока, а де — Ван Гога, аргументуючи свої здогадки певними особливостями стилів. А потім вони сіли малювати і вчителька включила класичну музику для натхнення, і я зрозуміла, чому зранку Ігор мене будить зі словами: «Мамо, вставай, збирайся скоріше, час до школи!»

Психологічний стан

Коротко розповім про найпоширеніші питання, які мені ставили, та сумніви оточуючих:

1. «А як же соціалізація?»

Я не вважаю, що одночасне знаходження 30-40 людей одного віку в одній кімнаті якось впливає на соціалізацію, точніше впливає, та не обов’язково в позитивний бік. У минулому класі Ігоря одній дівчинці зняли труси, а другій порізали одяг ножицями, частенько були бійки, а ще з’ясувалось, що «найактивнішого» хлопця посадили за одну парту з Ігорем, бо він ні з ким не конфліктував. Так він навчився підлаштовуватись у звичайній школі, та чи це найкращий прояв соціальної взаємодії? Зараз у нашій школі до 30 дітей від першого до п`ятого класу (наступного року буде й шостий) і вони усі спілкуються, влаштовують змагання з бейблейду та грають на вулиці. Ще в школу часто заглядає найменша донька директорки і діти мають можливість спілкуватись та взаємодіяти з маленькою людиною. Я бачу, що він самостійно будує стосунки з друзями, домовляється про зустрічі, спільні заходи, про подарунки на день народження та плани, і для мене це показник того, що соціалізація відбувається успішно.

2. «Державна школа його підготує до реального життя, яке не завжди справедливе»

Нещодавно Ігор пояснював своїй прабабусі (їй 75 років), що таке альтернативна школа:

— Знаєш, не тільки мами виховують дітей, а й школи також.

— Це як?

— Ну от дивись, я відвідую альтернативну школу, а це знаєш що? Це свобода. Я почуваю себе вільною людиною. А коли я ходив у звичайну школу, знаєш чому мене навчили? Мене навчили бути їхнім рабом, рабом школи. І знаєш що? Рабом бути жахливо.

Вважаю цей його висновок хорошою відповіддю на докір про підготовку до реальності.

Перше, що потрібно зробити, це запитати себе: «А якої реальності я хочу для своєї дитини?» Я хочу, щоб у мого сина не було відрази до отримання знань, хочу щоб він не був під примусом, а мріяв, створював своє життя власними руками і не боявся помилятись.

Мінуси, з якими ми зустрілись

1. Відповідальність

Вже не можна перекласти відповідальність за навчання на дитину або на систему і сказати: «Ох, ця школа, нічого не навчили». Йдучи від системи, ви маєте створити свою, а це вимагає ресурсів: часу, зусиль та коштів і це велика відповідальність, потрібно бути до неї готовим.

2. Свобода, яка є в альтернативі, має й такі прояви, як зміна приміщення школи 

За два роки ми були у трьох будинках, і зараз нас чекає переїзд у четвертий. У перший рік я ще була дуже напружена і думала, що 1 вересня має обов’язково розпочатись школа, а в липні прийшла новина, що адреса зміниться, і я була трохи в стресі, бо одним з вирішальних критеріїв мого вибору було саме розташування. І тільки в кінці серпня повідомили нову адресу. Наступного року переїзд я вже сприйняла набагато легше, а цього року навіть радію: кожен будинок має свій світ, свою енергію, свої особливості, а це дає якийсь новий погляд. До того ж це складно назвати мінусом, бо з батьками радяться під час вибору локації. Тому тут просто потрібно бути морально готовим до змін, зокрема вартості, бо оренда впливає на неї дуже суттєво.

3. Хаотичність

Людині-перфекціоністу, напевно, може бути складно в умовах постійних змін. Окрім локації, змінюються вчителі, а це впливає на системність отримання знань та на певну структурованість. Також діти підключаються протягом усього року і так само йдуть, наприклад, цього року перші два місяці Ігор був у класі єдиним учнем, але потім до школи повернувся його кращий друг, і весь рік вони були у класі вдвох, але також вони відвідували спільні уроки з іншими класами.

4. Самоорганізація 

У нашій школі майже немає екскурсій, їх можуть організувати батьки, та за два роки Ігор майже ніде не був зі школою. Зате відкритість школи дає можливість запрошувати різних спікерів та лекторів до школи, наприклад, я організувала приїзд нової поліції до школи з лекцією про безпеку, приїзд еко-блогерки Маріанни Бойко з лекцією про сортування сміття та Олену Полозок, що працює з глухонімими людьми і готує з ними десерти. Тож самоорганізація не є мінусом, якщо ти вмієш самоорганізовуватись!

— Читайте також: Хоумскулинг: 3 достижения и 3 лайфхака по итогам года

Мы в Facebook