Amnesty International: Кожен четвертий чоловік зазнав досвіду домашнього насильства до 16 років

Українські чоловіки на всіх етапах свого життя зазнають різних форм насильства, найчастіше з боку інших чоловіків, але переважно замовчують ці випадки

Майже кожен четвертий український чоловік зазнавав фізичного насильства на вулиці в дорослому віці. Натомість досвід домашнього насильства в ролі постраждалого пережили тільки 6% громадян чоловічої статі. Такі результати продемонструвало всеукраїнське соціологічне опитування «Місце і досвід насильства в соціалізації чоловіків», яке провела Amnesty International у квітні–травні 2021 року.

Дещо більше від різних форм насильства опитані чоловіки потерпали в дитинстві і юності. Вуличних побоїв зазнавала третина респондентів (31%), булінгу та/або побиття у школі — кожен четвертий (25%). Про випадки ляпасів або побиття ременем удома до 16 років розповіли аж 65% опитаних.

Українські чоловіки на всіх етапах свого життя зазнають різних форм насильства, найчастіше з боку інших чоловіків, але переважно замовчують ці випадки

«Чоловіки періодично зазнають насильства, але й досі бракує комплексних досліджень цієї проблеми. Саме тому Amnesty International ініціювала всеукраїнське опитування — щоб дослідити ставлення чоловічого населення до насильства, його досвід, обізнаність і готовність підтримувати зміни. Результати підтвердили нашу гіпотезу, що українські чоловіки на всіх етапах свого життя зазнають різних форм насильства, найчастіше з боку інших чоловіків, але переважно замовчують ці випадки. Тому нині надзвичайно важливо ініціювати системні зміни на рівні держави й залучити до них чоловіків, щоб зруйнувати табу і навчити постраждалих не мовчати», — зазначила директорка Amnesty International в Україні Оксана Покальчук.

Від кого чоловіки зазнають насильства найбільше

Українські чоловіки вбачають найбільшу загрозу фізичного насильства саме з боку інших чоловіків (78%), переважно від незнайомих на вулиці, представників кримінальних груп та силових структур. Тимчасом 9% вважають найбільш потенційними агресорками жінок, при цьому вказують головно на знайомих і представниць кримінальних груп. Ті, хто пережили фізичне насильство після 16 років, уточнили, що найчастіше його вчиняли дорослі чоловіки (52%) і підлітки (32%).

У школі насильство й булінг походили переважно з боку однокласників або школярів чоловічої статі (50% і 47% відповідно). Серед тих, хто чинили домашнє насильство щодо хлопців, респонденти найчастіше називали батька, вітчима, партнера матері (45% із тих, хто стикалися з насильством до 16 років) або матір, мачуху, партнерку батька (32%). Майже така сама ситуація з проявами домашнього насильства щодо чоловіків після 16 років: тут теж найчастіше як агресора вказували батька або вітчима. Натомість про досвід насильства з боку особи, з якою чоловік перебуває в стосунках або шлюбі, розповіли 15%.

Чи звертаються чоловіки по допомогу

Результати опитування підтвердили, що більшість українських чоловіків схильні замовчувати випадки насильства незалежно від віку й середовища (ідеться про дім, школу, вулицю тощо як місця, де відбувається насильство). Близько 80% респондентів, які стикалися з домашнім насильством у дитинстві або в зрілому віці, не зверталися по допомогу. Так само замовчували проблему ті, хто пережили булінг або побої у школі (79%), чи вуличні тілесні ушкодження в дитинстві і юності (74%). Дещо краща ситуація зі зверненнями в разі вуличних побоїв у дорослому віці — про такі випадки повідомляла майже третина опитаних (29%).

Чоловіки не розпізнають ці ситуації як насильство

Чому проблему замовчують

Одна з причин, чому чоловіки не схильні звертатися по допомогу, — те, що вони не завжди розпізнають ці ситуації як насильство. Менше половини опитаних (48%) визнає заборону спілкуватися з друзями як психологічне насильство, а незаконне обмеження пересування — як фізичне.

Крім того, лише 25% відзначили, що потерпали від домашнього насильства у дитинстві і юності. Проте коли респондентам наводили приклади конкретних ситуацій, як-от ляпаси або погрози, кількість ствердних відповідей була суттєво вищою. Зокрема про досвід, коли члени родини давали ляпаси чи били ременем, розповіли 65% опитаних. Майже 50% зазнавали принижень, словесних погроз, залякування; 17% мали в дитинстві досвід позбавляння житла, одягу, коштів, особистих речей з боку членів родини. А 4% пережили досвід небажаних сексуальних дотиків чи сексуальних домагань з боку членів родини.

Ще одна причина не звертатися по допомогу — замовчування теми насильства в українському суспільстві. Більш ніж половина тих, хто стикалися зі шкільним або вуличним насильством до 16 років і не зверталися по допомогу, вважали, що самі впораються з проблемою. Майже така сама ситуація у дорослих чоловіків, котрі мали досвід домашнього насильства. Інша поширена відповідь на питання про причину мовчання в юності і в дорослому віці — це усталена думка, що про такі випадки не потрібно говорити взагалі.

Які причини насильства з боку чоловіків

43% опитаних вважають, що чоловіків спонукає до насильства бажання здаватися «крутим», самостверджуватися в такий спосіб, — це найпоширеніша причина, яку називали респонденти. Ще 18% зазначили про неможливість вихлюпнути емоції якось інакше, а 11% уважають, що чоловіки від природи схильні чинити насильство. Це підтверджує думку, що чоловіки охочіше пояснюють насильство серед чоловіків соціальними причинами на противагу біологічним.

Чоловіки підтримують системні зміни проти насильства

Попри очевидну неготовність більшості чоловіків особисто звертатися по допомогу у випадку насильства, респонденти обрали різні способи протидії цьому явищу. Зокрема, так виховувати молоде покоління чоловіків, щоб у майбутньому запобігати домашньому насильству (90 %) і щоб вони не підтримували і не мовчали про людей, які чинять насильство (84%). Крім того, для більшості респондентів виявилася близькою ідея виховувати хлопців і дівчат крізь призму гендерної рівності.

Опитані охоче підтримують запровадження суворіших покарань за насильство (82%) й активніше залучення правоохоронних органів до боротьби з насильством (77%). Майже одностайні чоловіки й щодо участі держави, яка повинна запровадити дієві механізми боротьби з насильством щодо чоловіків, жінок і дітей (91%) та витрачати більше ресурсів на освіту населення під кутом зору неприпустимості насильства (88%).

«Державі треба активно діяти в напрямі запобігання й протидії насильству, від якого потерпає українське населення і вдома, і поза домом. Ефективне рішення для пришвидшення якісних і системних змін — ратифікація Стамбульської конвенції, яка визнає потерпілими, зокрема, чоловіків. Це змусить владу вдосконалити і законодавство, і роботу відповідальних органів, а також стимулюватиме запровадження освітніх програм і підвищення обізнаності людей про проблему», — говорить Оксана Покальчук, директорка Amnesty International в Україні.