Анастасія Лавренішина: мені подобається, що завдяки письменству я лишаюся собою

21.03.2023

«Мені дуже подобається надихати та розвивати любов до Землі на якій ростуть наші діти», каже українська дитяча письменниця та сценаристка — Анастасія Лавренішина. Нещодавно вийшла друком її нова книга «Люба Жу», сповнена щемких історій та відчуттів, важливість яких кожен з нас часом забуває у метушні дорослого життя. Про те як пишуться казки та хто така Жужеліна — читайте у нашому інтерв’ю.  

Що для мене бути письменницею?

Мені подобається, що завдяки письменству я лишаюся собою. Що моя внутрішня маленька дівчинка, яка любить розглядати шкарубкі стовбури дерев чи гусениці вільхи на тиховії, може бути собою навіть у найважчі часи. Те що надихає та заспокоює її, стає для мене рушійною силою творення. А загалом, над майстерністю слова, я працюю упродовж всього життя. Проте завжди настає той момент, коли зростати вгору вже нікуди й доводиться рости вглиб. Аби була та глибина.

Мені хочеться викликати та розвивати емпатію до природи та землі у малих та дорослих

Кожен автор розповідає про те, що йому болить. Мені болить наша Земля. Тому  усі мої історії пов’язані із природою. Наприклад, головний персонаж  історій з циклу «Люба Жу» також переймається цим питанням. 

Лавренішина Анастасія

Як письменниці мені подобається бути дотичною саме до сучасної української казки. До того наративу, який  працює не із позиції повчання дитини дорослим, а завдяки співвідчуттю рівних. 

Як навчитись писати казки? 

Можу розповісти тільки на власному прикладі. Якщо порівнювати з кулінарією, то для кожної страви є свої складові. Так само й з казками. Насамперед важливий внутрішній стан.  Його можна порівняти із бажанням приготувати щось смачне. Таке бажання не викличеш у собі, одного ранку воно просто з’являється. Я вхоплююсь за цей непевний стан і думаю як із нього зробити текст. Мої  інгредієнти це — прогулянки, влучні фрази, книжки, пісні, почуття, сезонність. Усе це я накопичую, ношу в собі, як море, і вже з моря виливається історія. 

Звісно, весь час ходити таким приймачем, ніхто не зможе. Є життя, є діти та буденні справи, є бентега та лють. Але фіксую важливі для мене осяяння і працюю з цим матеріалом у вільний час. Весною казки немов йдуть до мене  самі. А далі  – літо, заклопотаність, спека — казки приходять повільно, проте вони більш запашні, як дині, або липи, або кріп. Потім осінь — час збирати врожаї, підсумовувати свої досягнення й текстові також, час ще теплих днів, проте холодник ночей і казки вже мають бути про затишок й тепло. А ось зимою історії пишуться трохи важче. Натхнення засинає, як і все навколо. Насправді саме у зимовий період в мене не так багато садових казок, тож я кажу собі: “так, ну давай Настю, треба щось і про зиму написати.» Казки про Жу, це казки миттєвого осяяння красою, що відбувається просто зараз.

День був сіро-синім, вітряним і дощовим. На смак — як листя кульбаби, на дотик —
як клейонка. Із запахом багать, довгий і слизький, наче дощовий черв’як.
Садівник підійшов до вікна і вкотре зачудувався березневими птахами, що всмак щебетали,
незважаючи на негоду. Кожна — про щось своє.

Хто така «Люба Жу» і чому вона вже зібрала армію шанувальників? 

Спочатку з’явився саме персонаж — Жу. Я малювала смішне, банькате створіння з хоботком та крилами-листочками заради власної розради. Назвала її Жужаліна, а скорочено Жу. Трохи згодом вирішила писати про неї казки. Так з’явилися історії про сад, природу, зміну сезонів та дитячі осяяння від світу навколо. Саме під час написання казок я зустріла свого майбутнього чоловіка, який згодом став співавтором «Любої Жу», тому ці казки ще й про любов. Вони достатньо дорослі, проте зрозумілі й дітям

Отже, я пишу казки, а мій чоловік, режисер та художник Анатолій Лавренішин, їх малює. Спочатку казки про Жу з’явились у вигляді інтернет-застосунку. Цей проєкт став не просто електронною книжкою, а додатком з інтерактивною анімацією, музикою та історіями чотирма мовами, які можна читати чи слухати. Ми отримали багато схвальних відгуків як в Україні, так і за кордоном. 

Нещодавно садові казки про «Любу Жу» вийшли друком у видавництві Vivat. У книзі 12 терапевтичних казок на 12 місяців року 

Анастасія ЛавренішинаЖу подобається дітям за свою кумедність, цікаві пригоди та політ фантазії. Водночас вона подобається й дорослим, які знаходять в цих казках свої притлумлені почуття. Тому я їх сприймаю, як казки на виріст і не я одна. 

Як я розумію, що казки подобаються дорослим також? 

Загалом по відгуках. Мені батьки й зазначають, що їм сподобалися казки не як дитячі, а як ті що додають у буденність трохи світла. Тобто хтось із батьків придбав книгу аби читати разом із дитиною, а потім й сам зачитався. 

Коли я пишу, я не роблю поступок на вік, не думаю про тексти на кшталт – як би його так написати аби діти зрозуміли, чи як зробити аби їм було цікаво. Бо ж діти усе це прекрасно розуміють. І на своєму, інтуїтивному рівні вони нас, дорослих, багато чому можуть навчити. Так, можливо якесь слово чи деталь їм ще не знайомі, проте вони вміють відчувати красу. Дорослі теж вміють, але часом буває що буденність і стрес крадуть прості відчуття внутрішнього і зовнішнього світла. 

Жу залізла в складки піджака, і згодом у дірці з’явилася її мила мармизка. У лапці Жужа
тримала засушену квітку незабудки.
— Тримай! Може, ти й загубив дитинство, однак ніколи не забудеш!
Уперше за цей похмурий день Садівник усміхнувся. Він узяв квітку й подумав: «Жужаліна
завбільшки як дірка в кишені! Мабуть, я все-таки зашию ту дірку, щоб і Жу раптом
не випала».

Ось і виходить, що дорослих осяює радість впізнавання, і вони згадують ті важливі відчуття, які трохи потьмяніли. Адже насамперед  у цих казках я пишу про власні почуття та своє дитяче світосприйняття.

Як з’явився нотатник «Колодар»?

«Колодар» з’явився випадково.  Я просто нотувала замальовки про різні місяці року, записувала натхненні ідеї про жінок, про те, як вони почувають себе в березні чи в серпні. «Колодар», як і «Люба Жу» пов’язаний із циклами року, проте казки Жу — то для дітей і дорослих дітей, а «Колодар» суто для жінок. У ньому я зібрала сезонні кулінарію та ритуали, усе що потрібно сучасній жінці, яка хоче бути ближчою до природи. Колодар

А далі трапилось диво. Я шукала видавництво, яке могло б реалізувати мою ідею, однак тривалий час не могла знайти. Одного дня я написала просто на сайт видавництва «Мандрівець». І згодом мені передзвонив сам видавець. Ніколи навіть не уявляла, що таке може бути.  Завдяки спілкуванню з видавцем я трошки змінила формат і зробила акцент саме на українській культурі. Так вийшов етнонотатник на тему українських сезонів, сезонних свят, з описами про наших пращурів і про те, що саме вони робили кожного місяця.

Чи може письменник заробити в Україні? 

Якщо питання стосується саме мене, чи заробляю я літературою собі на життя, відповідь — ні. Повноцінно література мене не годує. Проте я бачу прогрес і він мене тішить. Я людина, яка вчиться на своїх помилках. Як правильно укладати договори? Що мені вигідно? Як мені подобається? Нещодавно моя книжка «Віктор_робот» чудово розпродалася, і це мене дуже тішить. У мене ще не так багато книжок, я  пишу досить повільно, тож аби мати стабільні роялті та аванси — цього недостатньо. Також мені здається, що мої книжки це більш нішева література, тобто така, що подобається не широкому загалу. Інколи я боюся виснажитися й виписатися, може тому я трохи повільно пишу. Але насправді мені дуже подобається сам письменницький процес, люблю смакувати кожною дією, естетикою, словами, і саме такий шлях мені довподоби. Із Жу буде трохи інакше, адже ми розвиваємо цей проєкт самостійно,  конкурентів у нас немає, мало хто робить якісні додатки для дітей, хоча потреба в них є. Надалі ми з чоловіком плануємо зробити пригодницький серіал про життя «Любої Жу» і бути єдиноправними власниками, тому нам цікаво пройти всі етапи самостійно без залучення третіх сторін. Звісно, бува, що хочеться бути просто красивою квіточкою, якою всі милуються. Але квіточки, на жаль, не живуть довго. Тому доводиться робити багато марудної роботи: заповнювати заявки, вичитувати договори, спілкуватися з юристами. Але в мене є секрет, я прямо пишаюся собою, коли доводжу справу до кінця. У мріях також є вийти й на іноземний ринок.

«Бігла через місточок, вхопила кленовий листочок» — це мій лайфгак для письменниць, у яких є діти

Додаток «Люба Жу» можна завантажити у популярних маркетах Google Play та App Store.

Анастасія Ніколаєнко

 

Новини партнерів