Анна Бец, співзасновниця бренда MustHave: Ми вже працюємо над колекцією до дня перемоги 

02.06.2022

Четвертий місяць триває війна в Україні. Вона позначилася на кожному: хтось втратив дохід, хтось дім, а хтось вимушено виїхав із країни. Але кожен розуміє, що скільки б не тривала війна, вона закінчиться нашою перемогою. Український бізнес, який зупинився або перейшов на закриття потреб армії, починає потроху повертатися до роботи.

Ми поговорили із співзасновницею українського бренда одягу MustHave Анною Бец про те, які плани щодо розвитку бізнесу компанія будувала на 2022 рік, як війна змусила переорієнтуватися та які завдання стоять перед компанією сьогодні.

Які у вас були бізнес-плани на 2022 рік?

У нас були масштабні плани щодо зростання бізнесу, розширення колекції, створення команди. Два рази на рік ми проводимо зустрічі з топменеджментом компанії. На початку 2022-го ми говорили з топами про розвиток компанії, про  зміни у внутрішніх процесах, про те, як ми пережили ковід. Якщо 2020 рік був невдалим (добре, що ми взагалі його пережили), то 2021-й закінчили із зростанням 30%. Компанія стала набагато гнучкішою. Ми частково зберегли команду, перерозподілили обов’язки, змінили внутрішні комунікації, тож 2021 рік був класним. 

Ми планували стартувати з весняною колекцією, бо на війну не чекали, попри те що американська розвідка у листопаді про це попереджала.  Не звертали увагу на ці новини, тому що повірити у такий масштаб катастрофи було просто неможливо. В 2022 році відкривати нові магазини в планах не було, але збиралися удосконалювати внутрішні процеси, застосовувати нові стратегії для розвитку бізнесу, розширювати асортимент. Два роки тому ми запустили новий напрям взуття та сумки, тож планували його допрацьовувати, розширювати і покращувати якість, шукати нових постачальників тканин та працювати над покращенням фінансових показників компанії.

Про експорт взагалі не думали. Хотіли ще більше укорінитися у нашій країні і працювати з українським клієнтом.

Як війна вплинула на бізнес? Що сталося з асортиментом та магазинами? 

24 лютого ми з командою рятували себе, свої сім’ї, кожен робив, що вважав за потрібне. Через чотири дні ми почали зідзвонюватися, з’явилися запити на пошиття амуніції, тож 28 лютого почали потроху запускати наше виробництво у Бердичеві Житомирської області. Знайшли швачок, які готові були виходити і безкоштовно шити розвантаження. У нас була тканина, але не того кольору. Згодом  волонтери почали надавати потрібну тканину, та й самі вже стали розбиратися у кольорах мілітарі. 

Перші партії шили на волонтерських засадах, завдяки  сарафанному радіо до  нас почали звертатися дедалі більше організацій пошити з їхньої тканини. Так ми працювали тижнів зо два. Потім знайшли фонд, який підтримав наше підприємство. Фонд виділяє кошти на оплату тканини, фурнітуру та роботу швачок. А жилети-розгрузки надаємо безкоштовно тим, хто звертається. Так працюємо і досі.

У нас була тканина хакі, з якої мали бути дівочі трикотажні костюми, але ми шили з неї балаклави та також віддавали безкоштовно. Вистачало одного посту у соцмережах і наша продукція просто розліталася. Партія у 1,5 тис. розвантажень за декілька годин уже була  у військових частинах чи у ТРО. Так само було і з балаклавами. Якщо у цифрах, то за час війни пошили 5,32 тис. розвантажень і 3,2 тис. балаклав. 

Щоб допомогти вимушеним переселенцям (а декому довелося у піжамах залишити домівки за мінусової температури), ми роздавали їм теплий одяг наших попередніх колекцій. Роздавали у Львові, в нашому шоурумі, який ми відкрили за два тижні від початку війни, так як в місті було багато переселенців, а також онлайн, за зверненнями в direct нашого інстаграм-аккаунту

Фонд також викупив у нас теплі трикотажні костюми, і ми змогли віддати їх задарма. За нашими підрахунками, ми роздали одягу на 600 тис. грн. Люди так нам дякували, що не можна було стримати сліз від таких слів. 

Коли відчули, що бізнес можна відновлювати?

Коли на початку березня відкрили шоурум у Львові. А коли трохи згодом відкрили ще один магазин у Львові, то зрозуміли, що треба оновлювати колекцію, давати людям щось за їх запитом. Так з’явилася ідея патріотичних дропів: футболки та світшоти з написами, трикотажні костюми. Так поступово ми почали відновлюватися.

У нас були спланований і весняний, і літній сезон. Ми закупили для цього тканину. Але довелося змінювати нашу колекцію. Звісно, сатинові сукні були недоречними у березні, тому швидко зреагували на запит і почали виготовляти трикотажні костюми. 

На початку березня українці хотіли лише трикотаж, костюми, футболки. А вже наприкінці березня ми помітили, що покупці хочуть суконь. Тому ми почали потроху випускати сукні. Це не про стратегію, а про ручне керування бізнесом, достатньо оперативне, адже ми реагуємо на потреби наших клієнтів. 

Сьогодні звичне життя потроху відновлюється, українці одружуються і хочуть бути гарними на весіллі. Зважаючи на цей тренд, ми випустили мініколекцію лаконічних суконь та костюмів для наречених. Речі на будь-який  гаманець. 

Є у нас колекція під назвою «До дня перемоги». Щойно оголосять про перемогу, кожен зможе гарно вбратися до такого свята.

Як вам вдалося так швидко переорієнтувати бізнес та колекцію? 

Must Have не вчора з’явився, нам 12 років у 2022-му. На наших складах є тканина. У нас дуже оперативна розробка, ми залежимо лише від тканини, яку імпортуємо з Туреччини. Є трохи тканини українського виробництва.  

Біла колекція мала виходити влітку, бо це такий активний запит, тому ми її випустили, трохи змінивши моделі. Модель змінюється за один день, а виготовляється за декілька днів — усе дуже швидко. Директор виробництва знає, що на усі запити вона повинна реагувати швидко.

Вдається доставляти тканину з Туреччини? 

Сьогодні ми намагаємося отримати ту тканину, за яку заплатили, але вона не доїхала. Очікуємо на літню тканину — льон. У нас іншого вибору немає, будемо й надалі замовляти. Ми уже працюємо над осінньою колекцією. Просто треба долати сьогоднішні  виклики.

А що зараз з фурнітурою?

Ми купуємо по всій Європі, зокрема у Польщі, Італії. Якщо не можемо знайти там, то не чекаємо, купуємо дорожче в Україні. Зараз складна ситуація, бо долар живе своїм життям, досить хаотичний курс, який мені не подобається. Востаннє ми долар за 36 гривень купували у 2014-му році, і це був потужний виклик для компанії. Але тоді це тривало три дні і масштабу такого не було. Це збільшує вартість тканини і вартість сукні, бо вартість роботи не збільшилася. Будемо якось балансувати, хоча поки що не знаю як.

Ви не думали про відкриття магазинів у Європі чи перепланувати бізнес на експорт?

Ми зараз думаємо над цим, вивчаємо цей напрям, поки що проводимо консультації зі спеціалістами різних країн. Нещодавно спілкувалися з командою, яка допомагає виводити бренди на європейські ринки. Також є пропозиції про співпрацю від приватних підприємців з Європи. Ми поки не розуміємо, за якою моделлю нам краще працювати. На жаль, ми поставили на стоп кілька років тому питання франшизи і зараз не знаємо, за якою схемою працювати, тому консультуємося з юристами, щоб компанію не підвести. В Україні ми можемо контролювати рівень якості продукту, сервісу.  В іншій країні інші закони, інші люди, а у нас немає досвіду, як створити цей сервіс там і передати всі цінності нашої компанії. Це нелегко і результатів поки що немає, але у нас є доставка по всьому світу, а географія запитів збільшилася у геометричній прогресії. Однак це зазвичай українці-переселенці, які люблять Must Have, готові підтримувати український бізнес. 

Як виникла ідея унісекс-дропа? 

Клієнти цієї колекції — дівчата, які люблять оверсайз, а також чоловіки наших клієнток, які роблять жінкам сюрпризи. Ці чоловіки часто відвідують наші магазині, проводять у примірочній багато часу, і це для них також.

Це була ідея нашої креативної команди, ми погодилися і реалізували її за три тижні.

Я не думаю, що це буде окрема лінійка, окремий повноцінний напрям, який буде постійно оновлюватися, але іноді будуть виходити такі унісекс-дропи, поки  існуватиме попит.

Криза змушує наш мозок швидше думати, вигадувати ідеї, створювати щось цікаве. Ось уже п’ять років ми думаємо створити колекцію вишиванок. І лише тепер, під час війни, вирішили розібратися у стилях, кольорах, орнаментах вишиванки. Ми навіть консультувалися з фахівцями музею Гончара. Зараз працюємо над маленькою колекцією вишиванок, яку планумо виустити вже найближчим часом. Лише тепер я  усвідомила, що вишиванка — це наш рід, ,  коріння, наша міць. Я тільки тепер почала говорити українською, 34 роки говорила лише російською. Досі не мала такого поклику, на жаль. Думаю, багато людей, які не мали змоги чи бажання купити вишиванку, тепер захочуть це зробити, і у нас буде цей продукт.

Чого потребує клієнт від Must Have?

Must Have — це завжди було про сукні, лишеостанні декілька років починали додавати базові речі. Спочатку це було 90%  суконь, здебільшого принтованих. Це був наш унікальний почерк. Ми купували готові принти, згодом почали їх створювати. Ми продовжуємо створювати принти, їх розробляють наші дизайнери. Тобто частина принтів в Must Have авторські. Тож MustHave більше про принтовані сукні.

Сьогодні асортимент розширився, маємо категорію жакетів, яка потроху конкурує з сукнями. Звісно, це різна кількість одиниць, які ми продаємо за рік, але все-таки жакети стають дедалі популярнішими. Десять років тому у моєму гардеробі не було такої кількості жакетів, це були більше кардигани, светри, спідниці, сукні, а зараз я обожнюю жакет, у мене чимало у гардеробі, тому і MustHave змінюється. Він реагує на запити.

Верхній одяг для нас нова категорія, над яким ми постійно працюємо, два роки тому у нас з’явилися досить теплі куртки, пальта. Розробляємо ці моделі.
Як і згадувала вище, нові категорії для нас це також взуття, сумки. Ще з’явилися шкарпетки тощо. 

Але основний процент продажів — сукні. Щоб ми не вигадували, а як ми себе зарекомендували 12 років тому, що у нас 90% — це сукні, так і йдуть за ними. У клієнтів пряма асоціація: якщо MustHave, то можна знайти сукню до будь-якої події.

У нас була довга промокампанія, що сукня — це жіночно і що це про завершений образ. Не всі дівчата люблять комбінувати верх та низ, а тут можна розуміти, що сукня підійде під цей настрій чи цю подію. До сукні можна одягнути все, що хочеш, і ти будеш виглядати по-різному.

Що особисто у вас змінилося за три місяці війни? 

Наша ейчар продовжила гарну традицію: раз на два тижні у нас були лекції з розвитку особистості. Коли почалася війна, усі стали шукати сили відновитися. Ми почали з цих лекцій по п’ятницях для нашої команди.  Перший місяць у всіх було життя на стопі, всі хотіли одного — щоб цей жах закінчився. На другий місяць потроху люди зрозуміли, що можна хоча б кремом скористатися і якось продовжувати жити. Ми всі проходили однакові стадії прийняття ситуації, яка відбувається.

Я у такому самому стані прийняття ситуації залишаюся досі. Я знайшла сили піднятися та подивитися на все не тільки крізь призму чорного. Я усвідомила, що це війна. Мені сподобався вислів, що війна — це поганий учитель у школі: ти його не любив, але мав ходити на уроки, ти мусив щодня до нього ходити, щоб зрозуміти, чого тебе навчає війна.  Кожному треба зробити свої висновки, бо ми у різному місці, у різних обставинах. Ми проживаємо різні етапи війни. Треба дістати свій урок, і сподіваюся, перемога буде у наближчий час.

Вікторія Покатіс, Ярослава Жуковська