Антоніо Лукіч: “Життя для мене – це монтаж ситуацій, до яких немає інструкцій”

Антоніо Лукіч, автор кінохітів “Мої думки тихі” та “Люксембург, Люксембург”, нещодавно зустрівся в Українській Кіношколі із студентами. Режисер відповів на запитання майбутніх кінематографістів та розкрив інсайди роботи в кіноіндустрії. Ексклюзивно на WOMO – найцікавіші моменти зустрічі. 

Про акторів

Актор – це людина, яка допомагає ожити твоїй фантазії. Ти написав репліку, а актор – це той, хто цю репліку візьме і зробить її кращою, ніж вона написана. Наситить її своєю органікою, своїм життєвим досвідом, цікавістю та красою.

“Хороший актор – людина, яка робить твої репліки кращими, яка робить твого персонажа цікавішим і глибшим”.

Коли поганий актор приходить на кастинг, читає написані тобою репліки, а тобі ріже вухо. Ти слухаєш, і думаєш: “Як можна було так погано написати?”. Хоча я звик говорити, що немає неталановитих акторів, є неталановиті режисеиі, тож навіть із таким актором ти включаєш свою систему роботи. Ти додаєш обставини, поглиблюєш сцену, і цей актор починає оживати. Якщо він тобі подобається, ти завжди знайдеш ключики до того, як із ним працювати. 

Про ідею фільму “Люксембург, Люксембург”

Ця ідея з’явилась ще коли я писав сценарій “Мої думки тихі”. Якось так нас навчили в інституті – що фільми про космос і вигадані краї можна робити все життя, але поки живі твої близькі – треба робити фільми про них. Поки ти ще можеш щось про це дізнатися.

“Я був переконаний, що буду документалістом і зніматиму тільки документальні фільми. Через це я постійно себе запитую – а чи можна цю ідею, цю історію зняти документально? Якщо можна, тоді витрачати мільйони доларів на зйомки і реконструкцію просто не варто”. 

У той момент мені було цікаво розказати свою історію, історію відсутнього батька, яка впливає на все твоє життя. Навіть коли ти вже дорослий, тобі все одно не вистачає людини, яка скаже тобі, як правильно. І ось із цього “Люксембург, Люксембург” і почався. Від ідеї до прем’єри у Венеції пройшло десь три роки. Це досить хороша дистанція для повнометражного фільму. 

У якому віці знімати фільми

У Європі 35-40 років – це стандартний вік для дебютанта, людини, яка виходить із першим фільмом. Тобто у 45 ти ще молодий режисер. Тож не думаю, що варто перейматися тим, коли знімати фільми. Якось вони просто стаються тоді, коли треба. Тут треба бути трошки фаталістом. Ти не можеш контролювати життя як воно є – життя акторів, їхнє здоров’я і ще купу всього. Воно просто стається. 

Про життя

Вже на третьому фільмі ти розумієш, що ти пишеш про одне й те саме – про незручність життя. Так я собі відповідаю на те, яка домінантна емоція нашого перебування тут у мене присутня. Життя для мене – це монтаж ситуацій, до яких немає інструкцій. Ти постійно опиняєшся в чомусь, де ти не знаєш, як діяти. І цю розгубленість перед незнанням, як вчинити в тій чи іншій ситуації, ти перекладаєш на своїх героїв. Коли вони грають – вони роблять вибір. І за цим цікаво спостерігати. 

Довідка: Українська Кіношкола – провідний український заклад, який вже вісім років виховує нове покоління українських кінопрофесіоналів. Випускниками Української Кіношколи вже стали понад 5000 кінофахівців у різних галузях індустрії.