Львів початку ХХ століття. Місто приголомшує трагічна новина — загадкове самогубство талановитої акторки. Таємницю її смерті беруться розслідувати дві жінки — власниця квіткового салону пані Арета та її колежанка Маґда, яка з’являється у місті напередодні трагедії. Розслідування веде жінок у світ мистецтва і грошей, влади і кохання, де кожен має що приховувати. Тут тісно переплітаються амбіції й зрада, а правда виявляється небезпечнішою за будь-яку брехню. Чи вистачить відваги жінкам дійти до розгадки і протистояти тим, хто заради таємниць готовий піти на все? Про це у феміністичному детективі Наталії Кобко «Пані Арета і цвинтар молодиці», що незабаром вийде у видавництві Stretovych.

На читання цього ранку вже часу не лишалось, тому Арета, вмостившись у крісло, стала чекати. Минуло десять днів відтоді, як вона подавала до місцевої періодики оголошення про пошук помічників, що згодяться їй у майстерні. Часу було вдосталь, аби знайти когось пристойного, вихованого, але не надто тямущого. Не те щоб панна полюбляла позбавлених інтелекту людей, та робота ця потребувала суто фізичних зусиль, без довгих теревень на світські чи наукові теми. Тому жінка сподівалась упродовж години прийняти всіх кандидатів, аби встигнути ще відвідати похорон тої нещасної акторки, яка так і не йшла з голови. А все тому, що жіноцтво викликало в панни справжню сестринську любов — як-бо інакше триматися купи, щоб врешті домогтися своїх прав і свобод? А коли котрась «ланка» випадала, Ареті це просто-таки розривало серце.

Раптом легенький стукіт у двері порушив тишу та спокій роздумів. То була Летиція.

— Перепрошую, панно, до вас відвідувачка, — мнучи рушника в долонях, мовила жінка.

Аретині брови поповзли вгору, адже з тексту оголошення їй здавалось і так зрозумілим те, що на роботу вона шукала чоловіка… Ох уже ці одвічні упередження! Усі «жіночі» посади, якщо їх можна такими назвати, були зайняті, але як людина вже прийшла, то треба її приймати.

— Залюбки познайомлюся. Закличте, будь ласка! — проказала Арета.

Коли хтось заходив до кімнати, господиня намагалася пильно не видивлятись, інакше людина могла відчути страшний дискомфорт, неначе її тримають під прицілом. Тому Аретин погляд прикипів до зів’ялих галузок каштану, що під дією вітру несамовито билися у вікно.

— Такий погожий ранок, хіба ні? — спокійно й тихо мовила незнайомка, крадькома роздивляючись картотеки, довідники та стіл, укритий акуратними стосами паперів.

Арета підвелася, усмішка мимоволі з’явилася на її обличчі. Хоч ранок був не з найкращих, зважаючи на скорботні новини, зараз навпроти неї стояла дуже приємна з лиця та манер жінка. Зростом, як Арета, лише рудокоса, з дещо неслухнянішим волоссям, що пасмами визирало з-під капелюшка. Незнайомка мала тонкі вуста і загалом дрібні риси вкритого ластовинням обличчя, що всі мовби зібралися посередині. Було в ній щось таке затишне й добре, що не могло не тішити ока. Якби осінь була живою жінкою з плоті й крові, вона б мала саме такий вигляд.

— Так, тепер мені видається, що ранок все ж не з поганих, — усміхнено виказала Арета. — Сідайте, будьте ласкаві. Насправді я не хочу, аби ви надто гаяли час, бо найбільше не люблю пустопорожні слова й обіцянки. Якщо ви прийшли в справах роботи, то, по правді кажучи, я не знаю, чи знайдеться тут для вас праця, та й чи можу я вас наймати?

— А чому ж не можете? Я майже певна, що маю дві руки, дві ноги і навіть не такі погані мізки, як іншим здається, — рішуче мовила кандидатка.

«Отже, все-таки по роботу. А ті загадкові “інші”, то, безумовно, чоловіки, що завжди такої думки про жінок», — підсумувала собі Арета. Через те особа навпроти ставала їй дедалі симпатичнішою.

— Просто знайте, мені не потрібні продавчині, що походжатимуть з кошиками квітів площею Ринок. Також я не маю відкритого сальону, ми збираємо букети в самій майстерні, висилаємо готові композиції замовникам із доста заможних родин, для їхніх бенкетів, свят, дружин… і любасок, так би мовити. Тож мені радше треба, вибачайте на слові, грубу силу, щоб носити квіти, зачищати їх, напувати водою. Тому якщо вам підходить саме такий вид діяльності й зовсім не шкода панських пальчиків, то прошу дуже, — злегка прикрасивши, мовила господиня дому й кинула погляд на руки кандидатки, що були вкриті легкими, як на осінні пориви вітру, рукавичками.

Запала незручна мовчанка, бо друга сторона наче зважувала всі «за» та «проти». Тому Арета підвелася, щоб заповнити цю порожнечу й закликати Летицію з кавою чи гербатою… Аж раптом:

— Я згодна. Та й знаєте, не такі вже в мене тендітні руки, справлюся! — випалила жінка навпроти, сподіваючись, що досить набила собі ціну, бо направду згодилася б і на значно гіршу роботу, аби лишень усе вдалося.

— Отже, — потерши завжди зимну й злегка вогку долоню об спідницю, мовила господиня, — будьмо знайомі, Арета Заньковецька.

Обидві жінки синхронно простягли одна одній долоні для рукостискання. То було дуже дивно, незвично й приємно водночас.

— Маґда Закревська, — відповіла інша.

«Відкидає дурнуваті стереотипи, — подумалось Ареті, — мені таке до вподоби! Поладнаємо».