«Атмосфера мирна, а ти не можеш розслабитися, бо переживаєш за Україну»: життя українців у Франції

12.08.2022

Франція прихистила понад 90 тисяч українських біженців — про це свідчать дані Агентства ООН у справах біженців. Уряд намагається якнайінтенсивніше інтегрувати новоприбулих у місцеве середовище, допомагає громадянам України з поселенням, а також гарантує надання повноцінної медичної допомоги за потреби, проте з усіх європейських країн у Франції діє найкоротший період легального перебування для українців — шість місяців.

Як зараз живуть українці у Франції читайте у нашому матеріалі.

Історія Насті

Настя разом з двома дітьми спочатку жила у друзів у Варшаві, а потім отримала запрошення на роботу у Францію і вже 19 квітня перебралися у будинок неподалік Нанту.

«Було трохи лячно, бо раніше я не була у цій країні і не знала мову, яка досить складна. Але мої колеги англомовні та люди, які нас запросили, були дуже приємні, тому вирішили виїхати. Своїх хостів ми знайшли через знайомих», — каже вона. 

Настя разом із подругою, її дочкою та своїми дітьми живе у невеликому містечку, де майже усі один одного знають, тому постійно намагаються допомагати українкам.

«Ми одні українці у цьому містечку, але відчуваємо сильну підтримку. У нас з’явилося багато французьких друзів, деякі навіть почали вивчати українську мову. Ми даруємо людям українські прапори, тому у багатьох наших сусідів майорить жовто-блакитний прапор», — додає Настя.

Діти Насті віком 7 та 10 років, і вони вже ходять до школи, а сама жінка працює. Влаштувати до школи дітей їй допомогли люди, які запросили жити у себе.

«Насправді, якщо не знати мови, влаштувати дітей у школу досить складно. Тут взагалі більшість людей тільки франкомовні. Для них люди, які знають кілька мов, незвичні. Тому у більшості державних закладах люди не спілкуються англійською і нам допомагали наші хости», — каже жінка.

Дітей Насті швидко зарахували до школи, попри те, що це був квітень — фактично кінець навчального року. У школі вчителі із розумінням ставляться до українців, що не знають французької — допомагають зрозуміти матеріал, навіть залучають перекладача за потреби. Однокласники дітей Насті також намагаються підтримувати — малюють українські прапори та малюнки з українською символікою, а також перекладають записки із запрошенням дружити з французької на українську мову. Батьки цих дітей неодноразово запрошували українок випити кави та поговорити про ситуацію в Україні.

«Французи знають, хто винен у війні в Україні і виявляють величезну підтримку, слідкують за новинами», — каже жінка.

Настя вже майже 4 місяці разом з дітьми вивчає французьку за допомогою безкоштовних курсів. Каже, що вже є прогрес.

«Мешканці цього містечка, щоб підтримати нас, допомогли знайти вчителя з французької, який з нами займається», — каже жінка.

Під час приїзду у Францію вона із дітьми зустрілася із владою, аби оформити посвідку на тимчасове проживання. Також вони оформили виплати, які залежать від того, скільки членів у родині та чи працевлаштований хтось із них у Франції. У випадку Насті їм надають на трьох 500 євро щомісяця і цю виплату не змінили навіть після того, як Настя влаштувалася на роботу.

«В Україні я працювала з питанням відходів, а у Франції працюю у компанії, яка займається дослідженням впливу на довкілля альтернативних джерел енергії, тобто гідропарків або сонячних парків. Колектив вже був готовий, що ми приїдемо — більшість спілкується англійською, тому немає мовного бар’єра. Я відчуваю підтримку від колег, бо коли ми навіть збори на українську армію організовуємо, колеги радо долучаються. Тому мені подобається тут працювати і це гарна можливість отримати міжнародний досвід, щоб далі в Україні його впроваджувати», — розповідає вона. 

Щодо цін на продукти — вони середньоєвропейські, до того ж у кожному обласному центрі є центр підтримки українських біженців, де можна отримати квитки на громадський транспорт та продуктові набори. Там же можна отримати психологічну та медичну допомогу.

Перше, що здивувало жінку, коли вона приїхала до Франції, була розвинена культура харчування — у країні дуже відповідально ставляться до часу прийому їжі та її вигляду.

«Коли ти втікаєш від війни і їж те, що вдається та коли вдається, то таке ставлення до їжі трохи незвичне. Приїхавши до Франції, нам було незвично, що тут все так суворо у плані прийому їжі — обід о 12-тій і не пізніше. Це було такою цікавинкою. Але ми ділимося і своєю культурою — вже нагодували борщем наших сусідів та друзів, розповіли, що наша страва стала спадщиною ЮНЕСКО», — каже Настя.

В Україні у Насті залишилися батьки, чоловік та його батьки, а також брат із родиною. Вони не виїхали з різних причин, зокрема тому, що не хотіли залишати рідний дім. Сама ж Настя з дітьми сподівається повернутися на Батьківщину, як тільки завершаться військові дії.

Історія киянки Вікторії

Вікторія на початку війни перебувала у Києві. Разом із таксою та кішкою вони спочатку перебралися до подруги, де разом із нею та ще кількома улюбленцями жили понад тиждень. Здебільшого — у коридорі, бо у столиці постійно лунали повітряні тривоги.

Мама Вікторії у цей час перебувала у Дніпрі, тож жінка разом із тваринами поїхала туди. Проживши ще близько тижня під звуки сирен вони вирішили виїжджати. Їх запросила до себе подруга Вікторії — Наталя, яка вже близько 6 років живе у Франції разом зі своїм чоловіком.

Забравши маму Наталі, свою маму, та вже чотирьох тварин — у мами Наталі також є кіт та собака — вони поїхали до Франції. Добиралися вони туди близько двох тижнів, адже їхати довелося з пересадками. Спочатку жінки дві доби діставалися до Польщі, а вже звідти автобусом вирушили до Парижу. Поїздка зайняла тиждень.

Поки жінки їхали подруга Вікторії шукала, де вони можуть зупинитися. Врешті відгукнувся допомогти один чоловік за професією шеф-кухар. Його Наталя знайшла через знайомих.

«Він погодився нас прийняти разом з нашим зоопарком. У нього свій будинок у Тулузі. Ми прожили у нього три місяці, він навіть вишукані вечері нам готував і не брав грошей за житло. Ми сподівалися на соціальне житло, але по факту виявилося, що такого житла для українців тут немає поки. Влада оформляє, приймає заявки, але житла як такого не дають — вони шукають сім’ї, куди можуть підселити українців. Проте якщо у вас є тварини, то знайти людей, які погодяться вас прийняти дуже складно — у нас було саме так», — ділиться Вікторія. 

Жінка каже, що українці, які не мають знайомих у Франції та варіантів житла, живуть у спортзалі університету — там є пункт прийому біженців, де можна кілька днів пожити, поки не знайдуть сім’ю, що прийме. Знову ж таки, якщо маєте тварин, то можете провести у цьому залі досить довго, до того ж, за словами Вікторії, у спортзал вже також перестали пускати жити із тваринами. У сім’ї людина живе близько трьох місяців, після чого треба знайти нову сім’ю або орендувати житло, якщо вдалося за ті три місяці знайти роботу та заробити кошти.

Для того, щоб орендувати житло у Франції, треба мати контракт на роботу, рахунок у банку та поручителя.

«Нам пощастило, бо шукати житло нам допомагала подруга, яка добре знає французьку. Вона ж виступала поручителем. Про те, що будемо жити із тваринами — ми не казали, бо дійсно було важко знайти житло. Часто ми навіть не дивилися квартири, а все завершувалося на розмові із власниками телефоном. Врешті подруга сказала, що буде вона винаймати житло, а ми — моя мама, її мама та я — будемо там жити. Знайшли жінку, яка здавала будинок і була готова нас прийняти. Її будинок розташований у годині їзди від Тулузи.  Дізнавшись, що ми з України вона навіть прибрала оплату комунальних послуг, а це близько 120 євро. Першочергово цю квартиру здавали за 480 євро», — розповідає Вікторія.

Вона розповідає, що українцям дають виплату близько 350 євро на людину на місяць. Ці гроші приходять на карту, яку ви оформлюєте. Карткою можна розплатитися за продукти та одяг, а також у транспорті. У зоомагазинах та інших спеціалізованих маркетах витратити ці кошти не можна, так само як і не можна зняти гроші з картки чи розплатитися за покупки онлайн.

Вікторія працює онлайн, тож коштів на оренду їм вистачило. Також вони оформили страховку, що дозволило безоплатно звернутися до лікаря та придбати необхідні препарати, адже, за словами жінки, її мама та мама подруги досить часто хворіють у країні. Вікторія припускає, що це через стрес, бо попри те, що вони виїхали з України, постійно читають новини та хочуть додому.

«Щомісяця вмовляю їх залишитися тут ще на місяць, але, звичайно, що вони хочуть додому, бо ми взагалі думали, що побудемо у Франції лише кілька тижнів, а в результаті перебуваємо тут майже 5 місяців. Від новин дах їде ще сильніше тут, бо тут дуже тихо і чомусь до цього ще важче адаптуватися. Ти не розумієш, як люди тут спокійно живуть, коли у тебе вдома війна та помирають люди. Цей контраст дуже сильно б’є по психіці», — розповідає вона. 

Вона додає, що записуватися до лікаря треба заздалегідь — за місяць. Якщо вдалося записатися на наступний тиждень — вважайте, вам пощастило.

До собак на вулицях у Франції ставляться дуже добре. Єдине, що здивувало Вікторію — у Франції майже не прибирають за собаками, при тому, що у їхньому місті є навіть автомати з необхідними пакетиками.

«Ми беремо із собою пакетики, бо прибирали з ними ще у Києві. Однак тут немає смітників на вулицях, тому доводиться брати пакетики із собою і викидати вже вдома. До речі, у супермаркети із собаками не можна — охоронці просять вийти. Щодо ветеринарного обслуговування поки не можу сказати, бо не зверталися», — каже Вікторія. 

Французи ставляться до українців дуже добре — висловлюють співчуття та підтримку. Попри те, що англійську мову французи розуміють не дуже добре, порозумітися з ними на побутовому рівні можна — допомагають жести.

«За увесь час перебування тут не зустрічала людей, які б неповажно до нас ставилися», — додає українка.

Жінка ділиться, що жити у віддалених містах трохи важко без машини, бо відстані дуже великі. Що ж до транспорту, то проїзд для українців безкоштовний — треба лише показати паспорт.

«Коли ви приїжджаєте, то реєструєтеся у префектурі, де вам дають посвідку на тимчасове проживання. У французькому офісі з імміграції та інтеграції (OFFI) українці можуть отримати карту ADA, через яку організовано виплату фінансової допомоги у розмірі 6,8 євро на день на людину (або 14,2 євро, якщо держава не змогла знайти житло для розміщення переселенця). Паралельно ви реєструєтеся на своєрідній біржі труда. Вам не шукають роботу — вам надають необхідні курси для навчання та допомагають розміщувати резюме. Мене у червні запросили вже на співбесіду та взяли у школу — курси стартуватимуть вже у вересні», — каже Вікторія.

Вікторія каже, що вони вирішили продовжити посвідку на тимчасове проживання, але не впевнена, що їм і далі надаватимуть допомогу. Також вони планують піти до соцслужби та попросити житло.

«Поки вчу французьку, аби знайти роботу. Тут є кілька сервісів з пошуку роботи, де є вакансії на які можна влаштуватися без знання французької мови. Наприклад, піти на збір суниці та черешні, працювати у теплицях або прибиральницею у номерах», — додає жінка.

І каже, що у серпні у Франції своєрідний вихідний місяць, коли вони влаштовують щотижня концерти та ярмарки. Жінка каже, що тут вміють відпочивати і навіть працюють французи іноді не на повну силу, тому їхню роботу доводиться перевіряти, навіть якщо це стосується підключення інтернету.

Історія Ярослави

Ярослава евакуювалася з міста Сватове на Луганщині до французького Страсбурга разом зі своїм 5-тирічним сином. Спочатку хотіли евакуюватись до Чехії, але люди казали, що у країні і так багато українських біженців, тож сім’я поїхала до Німеччини, де дізналися, що у Франції переселенці можуть отримати безкоштовне соціальне житло і фінансову допомогу. У Страсбурзі жила клієнтка Ярослави (до повномасштабної війни Ярослава працювала фітнес-тренеркою), яка розповіла, що їх там добре зустріли і порадила їхати у Францію.

«Перші кілька днів ми жили у готелі, а потім нас відправили до монастиря, де близько 30 переселенців з України отримали окремі кімнати. Паралельно я оформлювала документи, щоб отримати дозвіл на роботу, і вчила французьку мову», — каже Ярослава. 

За її словами, до того як переїхати у Францію вона не знала мови, але вже майже не користується перекладачем, бо постійно практикується.

«Вивчала мову через YouTube, зараз також допомагають вивчати французьку мої колеги на роботі, бо розуміють, що я тут залишуся щонайменше на півроку, адже маю контракт. На курси не ходжу, бо не встигаю через роботу, хоча тут їх для українців дуже багато», — каже дівчина.

У монастирі родина прожила близько 2,5 місяців, а потім їм надали безкоштовне житло, де вони житимуть до 5 жовтня. Оплата за комунальні послуги здійснюється раз на сезон. Влаштуватися на роботу їй допомогла подруга, що живе у Франції вже 4 роки.

«Вона запропонувала мені попрацювати у сфері обслуговування. Після навчання мене взяли до ресторану, де я тепер працюю і обслуговую весілля», — каже Ярослава.

Вона додає, що перші місяці вони майже не витрачали гроші, бо біженцям видавали талони на продукти, до того ж «Червоний хрест» надавав їжу та необхідні речі. Уряд Франції надає їм щомісяця 485 євро виплат. Дівчина каже, що у Франції досить дороге життя, але і рівень життя вище. Щодо продуктів та інтернету, то на їжу сім’я витрачає близько 30 євро кожні декілька днів, інтернет коштує стільки ж на місяць.

«Французи ставляться особисто до мене дуже добре, часто співчувають, допомагають, коли я звертаюся за допомогою», — розповідає українка.

Навесні 5-річний син Ярослави безкоштовно відвідував дитячий садок, а зараз ходить до школи вихідного дня. Батьки віддають туди дітей якщо вони працюють і не мають можливості залишити дитину з кимось.

«Коли у мене вихідні, то завжди виходимо до парку — поруч із нами є велике озеро із дитячим майданчиком. Є пляж біля озера, де ми купаємося. Іноді ходимо до басейну чи гуляємо містом — тут дуже багато архітектурних пам’яток та парків», — розповідає вона.

На найближчий місяць у Ярослави план один — підготувати та відправити сина у перший клас. Щодо повернення в Україну, то про це дівчина поки не думає, адже вона з сином хотіла повернутися додому ще на початку літа, але її рідна Луганська область перебувала під окупацією і перебуває досі.

Новини партнерів