Леся СайкоОдного жовтневого дня 1962 року у світ вийшов Love Me Do, дебютний альбом «Бітлз», і «Доктор Ноу», перший фільм про Джеймса Бонда. Невдовзі «Бітлз» стали найвпливовішим гуртом в історії музики, а неперевершений агент 007 — найуспішнішим кіногероєм усіх часів. Ці новинки цілковито змінили музичну та кіноіндустрії й репутацію Британії у світі: зненацька замість червоних мундирів і гармат Англія почала штампувати шпигунські трилери й альбоми патлатих хлопців. Більшість країн могли тільки мріяти про перетворення культурного експорту на всесвітнє явище такого масштабу. А те, що постімперська Британія одночасно народила дві сенсації такого рівня, — безпрецедентний випадок.
Книжка «Люби і дай померти», що незабаром вийде у видавництві «Лабораторія», — це історія двох величезних культурних феноменів, що означили американські прагнення, фантазії та уявлення людей про самих себе. Джон Гіґґз назавжди змінить ваше уявлення про Beatles, Джеймса Бонда та трансатлантичну попкультуру: від першопричин ненависті Бонда до Beatles та чому Пол Маккартні так хотів бути агентом 007 і до історії Рінґо — завойовника дівчини Бонда.
Уривок з книжки “Люби і дай померти. Джеймс Бонд, Beatles і британський характер” Джона Гіґґза
Поставши перед вагітною нареченою і всією пов’язаною з цим відповідальністю, відданістю й емпатійністю, Флемінґ боровся зі вродженою жагою втечі. Саме вона врешті-решт спонукала його сісти за друкарську машинку і розпочати роман, який довго висів на волосині. Герой, якого створив Флемінґ, був його втіленням, мав ті самі смаки, життєвий досвід, погляди й упередження, але жодної з проблем, які висіли над ним важким тягарем — безсоромно-беземоційна чоловіча фантазія. Потім Флемінґ відпустив своє втілення на волю — жити життя, про яке він сам фантазував, але не міг отримати. Ім’я поцупив у автора своєї настільної книжки «Птахи Вест-Індії»: автора цього роману звали Джеймс Бонд.
Флемінґ наближався до зрілого віку і мав довжелезний перелік скарг на себе і напрямок, у якому рухався світ. У реальному житті це було поза його контролем, тож він почувався слабким і нікчемним. Зате у світі уяви він міг це все змінити або, якщо побажає, просто заперечити. Флемінґ з’ясував, що література дарує безмежну свободу.
Першою скаргою було здоров’я, яке вже почало занепадати. Через біль у грудині Флемінґу порадили менше пити і курити. Проблема у тім, що він не хотів. Ніби розбещена дитина, Флемінґ чіплявся за думку, що, попри нездоровий спосіб життя, він має залишатися міцним і енергійним. Отже, Джеймс Бонд, його втілення, буде молодшим, куритиме, як парова машина, і питиме, як риба. У різдвяному випуску British Medical Journal 2013 pоку вийшло дослідження з даними, що в усіх романах Флемінґа Бонд п’є у середньому дев’яносто дві порції алкоголю на тиждень — значно більше від рекомендованих чотирнадцяти. У «Казино “Рояль”» Флемінґ зазначає, що Бонд курить «сімдесяту цигарку за день». За це доводиться платити навіть у літературі. У романі «Кульова блискавка» тиск Бонда підстрибує до страшних 160/90.
Бентежило Флемінґа і прийдешнє одруження. Він хотів спати з ефектними дражливими жінками, і щоб вони у нього закохувалися так само, як у молодості. А потім йому хотілося, щоб вони просто зникали і не говорили про шлюб. У Флемінґа колись була дівчина, яка загинула під час війни. Трагедія, але для Флемінґа ще й елегантне рішення. У романи прокралася думка, що жінки помиратимуть, побувавши у ліжку з Бондом. Це швидко стало лейтмотивом стосунків таємного агента.
А ще — тема воєнного минулого. Флемінґ служив у військово-морській розвідці у середньому ранзі командера. Він пишався цим званням і вимагав у своїх ямайських слуг звертатися до себе саме так. За час війни він двічі обплив земну кулю і, поза сумнівом, сумлінно служив своїй країні, але соромився реалій цієї служби. Флемінґ був особистим помічником голови військово-морської розвідки — тиха кабінетна посада, яку він отримав через знайомих родини, — тож ніколи не бачив бойових дій і не наражався на небезпеку. Він був із тих, хто посилає інших у бій, а сам живе безпечним зручним життям далеко від фронту. Його називали «шоколадним моряком» — це прізвисько означало, що він «несправжній» військовослужбовець флоту. Бонд, своєю чергою, також буде командером військово-морської розвідки, але стоятиме у перших лавах, битиметься з ворогом вічна-віч, як батько Флемінґа. У романі «Кульова блискавка» Бонд називає себе «суто шоколадним моряком» на борту американської субмарини, але промовляє це з чарівною самоіронією. Хоробрість Бонда безсумнівна.
Наступна тема — Британія і її роль у світі. Освіта і виховання прищепили Флемінґу непохитну віру у винятковість Британії: буцімто вона автоматично «краща» від інших місць, а Британська Імперія — сила добра. Він, як і багато інших, вважав світ свого дитинства правильним і слушним, а зміни, які сталися згодом, здалися йому жахливими помилками. Про наближення кінця Британської Імперії, нелюбої і непотрібної, було страшно навіть подумати. Флемінґ це заперечував, поки міг. Як і багато інших представників свого класу, він так і не зрозумів, чому Черчилль програв на загальних виборах 1945 pоку. Флемінґ був категорично проти повоєнної соціальної держави і створення Національної системи охорони здоров’я, яка врятувала життя Рінґо.
Ямайку Флемінґ вважав чи не останнім місцем на Землі, де збереглося все те, за що він обожнював Імперію. Там британський джентльмен міг жити екзотичним, але цивілізованим життям, клімат був приємним, а слуги — не надто бунтівними. Місце, у якому він міг собі брехати, що сонце ніколи не зайде над Британською Імперією. Певна річ, таке уявлення про Ямайку було відірваним від реальності. Мешканці Ямайки анітрохи його не поділяли. Ямайка поклала край пробританській місцевій політиці, а через десять років здобула незалежність.
Суецька криза 1956 pоку. Вона розплющила очі тим, хто досі вважав Британію світовою державою. Заступник головного секретаря Кабінету міністрів Берк Тренд пояснив, що Суецька криза виявилася «психологічним зламом, коли стало очевидно, що Британія більше не спроможна бути великою імперіалістичною державою». Після невдалого нападу на Єгипет прем’єр-міністр Ентоні Іден занедужав. Він вирішив, що одужати йому допоможе відпустка на Ямайці, й обрав для цього «Ґолденай», маєток Флемінґа. Поки Ідена не було, колеги з Консервативної партії вступили у змову й усунули його з посади через три тижні після повернення. «Ґолденай» — будинок, у якому народився Джеймс Бонд, — був останнім прихистком для людей, які досі відмовлялися визнавати місце Британії у світі.
Непохитна віра у Британію була невіддільною рисою Бонда. З неї проростало ще одне жадання Флемінґа: етичне і моральне виправдання того, щоб піднестися над законом і робити все, що він побажає. Відомо, що Бонд мав ліцензію на вбивство. Звідси постає питання: хто має право давати такий дозвіл? Флемінґ і Бонд вважали, що британські монархи. Авжеж, вороги Бонда також убивали і руйнували, але без належних документів і повноважень. Через це вони були злочинцями. З’ясувалося, що левова частка принадності Бонда полягала саме у ліцензії на вбивство і свободі, яку вона відкриває.
І останній важливий штрих: Флемінґ наділив Бонда цілковитою владою над матеріальним світом. Він був здібним пілотом, стрільцем, водієм, картярем, лижником, лінгвістом, фахівцем зі знешкодження вибухівки, водолазом, коханцем і вмів робити усе, чого вимагав сюжет. Бонд умів обирати найкращу їжу, напої, одяг або машини. І найважливіше: він завжди перемагав. Міг страждати, але всі плани або проєкти, які він замишляв, навіть найнеймовірніші, завжди досягали успіху. Найчарівливіша натхненна фантазія. Хоч куди він ішов, хоч що робив — матеріальний світ незмінно йому вклонявся, готовий догоджати господарю. Проте духовному, нематеріальному світу майже не дісталося уваги.