Бути лідером в Україні сьогодні — велика честь: Як Надія Омельченко поєднала бізнес та допомогу ЗСУ

Збирати гроші на турнікети, тактичні аптечки та джипи для військових, організувати логістику військової амуніції з-закордону, а у вільний час волонтерити на складах з гуманітарною допомогою. І це все у перервах між повноцінним робочим графіком. А ще подбати про безпеку своєї родини та співробітників, перевезти офіс у Львів та організувати поміч для команди з переселенням.

У проєкті «Незламні» за підтримки Франко-української торгово-промислової палати продовжуємо публікувати неймовірні історії мужності українських жінок, які роблять величезний вклад для наближення перемоги. Сьогодні — історія Надії Омельченко, віцепрезидентки компанії “ІТ-Інтегратор”.

Мій графік не дуже змінився. Як завжди, о 9 починаю свій робочий день в офісі. Це для мене своєрідний ритуал. З першого дня війни я перестала пити каву. Я й так занадто знервована, тому робочий день починається без кави. Працюю і паралельно займаюсь волонтерським проєктом. Мені можуть подзвонити зі складу, я можу поїхати на нього, подивитися на продукцію.

У мене немає чіткого розподілу часу між бізнесом та волонтерством, доводиться поєднувати.

Ще до початку війни я розуміла, що не зможу займатися питанням бізнесу, поки не закрию питання безпеки своїх дітей. Тому ми з чоловіком ще 20 лютого вирішили відправити дитину до старшої доньки за кордон. Потім я перевезла до себе батьків, а сама вирішила залишитися у країні, а не їхати кудись керувати бізнесом дистанційно. І коли 24-го почалася війна, перше, що я зробила — поїхала в офіс займатися безпекою команди та переводити бізнес-процеси у Львів. На початку березня я мала вирішити, чи повертатися в Київ і включатися повністю у волонтерство, усвідомлюючи, що мої компетенції як управлінця точно знадобилися б. Зваживши, вирішила спочатку переконатися, що всі робочі процеси працюють, а потім вже зайнятися системно волонтерською діяльністю.

Про перехід бізнесу на «воєнні рейки»

Не можу сказати, що я та наша команда не були готові до сценарію військового вторгнення. З кінця січня у нас був план дій на цей випадок. Ми зробили багато кроків: відкрили резервний офіс у Львові та альтернативний технічний майданчик для всіх наших IT-сервісів, які ми надаємо клієнтам.

24 лютого ще не було зрозуміло, що буде далі, тому у той же день ми знайшли базу під Києвом, яка була проміжковою для евакуації нашої команди. Але люди були настільки шоковані, що не могли прийняти рішення куди їм їхати. Крім того, вони намагалися подбати про всіх членів своїх родин. Компанія не могла працювати у таких умовах і тому на початку війни декілька днів бізнес стояв на паузі.

Ми консолідували всі залишки IT-обладнання на наших складах, а також на складах наших партнерів і конкурентів, щоб максимально ефективно реагувати на запити — у першу чергу серед військових та силовиків. На жаль, багато виробників IT-обладнання призупинили постачання своєї продукції в Україну, тому наразі маємо певні складнощі у реалізації нових поставок. Зараз нашим ключовим завданням залишається підтримка ІТ-сервісів наших клієнтів, постачання ПК, захищених ноутбуків, рацій. Працюємо як хаб, шукаємо для своїх клієнтів необхідну продукцію: це і захисна уніформа, і шоломи, і бронежилети і медичні препарати.

Одразу після початку війни ми запустили Фонд підтримки співробітників, у першу чергу для наших мобілізованих співробітників, яких забезпечуємо базовою амуніцію, і за потреби допомагаємо тим, хто вирішив приєднатися до ТРО.

Віддалено працюють сьогодні майже всі. 50-60% команди на повній зайнятості, також компанія працює у філіальних офісах. Запустили новий проєкт колаборації з бізнес-школою МІМ Київ — курси англійської мови Survival English для тих членів команди, які виїхали за кордон. Навіть для наших колег з рівнем Pre-Intermediate та Advanced є можливість приєднатися до курсів. При цьому теми занять не будуть пов’язані з бізнесом. Фонд також допомагає тимчасово переміщеним співробітникам у пошуках житла.

Робимо все, щоб підтримати стійкість нашого бізнесу, розуміючи, що маємо спільно наближати спільну перемогу.

Дуже важливо об’єднати команду. Попри те, де перебуває співробітник, він є повноцінним членом нашої команди та має відчувати повну підтримку компанії. 

Поштовх до волонтерства

Мій чоловік і брат зараз у ЗСУ. Моєму чоловіку просто нікому було подзвонити, коли йому знадобилася допомога, тому він подзвонив мені. Крім того, у мене багато друзів військових і я їм допомагала з початку війни на Донбасі. Після 28 лютого я написала одному з них, що можу займатися волонтерством. Треба було організувати доставку 20 тонн військової амуніції подвійного призначення. Волонтери не можуть ввозити таку амуніцію. Це було завдання із зірочкою. Це стало для мене поштовхом почати розбиратися у постачанні такої продукції.

Зрозуміло, що вести оперативно амуніцію було дуже важко. Разом з кількома людьми з нашої команди ми почали розбиратися, як поставляти продукцію зі Штатів, як працює логістика. Я консультувалася із колегами з фонду «Повернись живим».

Потім почала працювати з керівництвом ЗСУ. Зараз мені дають список потреб військових частин. Я дивилася на цей список і не розуміла, як його можна закрити, але це виявилося цілком реальним. 

Також пішла волонтерити на склади з гуманітаркою у Львові, допомагала сортувати їжу в час вільний від роботи. Обійшла всі волонтерські склади, познайомилася з волонтерами й тепер знаю де що є. Стала частиною спільноти, яка займається допомогою, перевезеннями.

Також роззнайомилися з львівськими айтішниками, які дуже активно волонтерять. На минулому тижні ми вирішили, що волонтерські фонди мають об’єднуватися й обмінюватися всім потрібним. «ІТ-Інтегратор» також став учасником Львівського ІТ-Кластеру, який займається різними проєктами допомоги та розбудовою ІТ-інфраструктури.

Перші збори

Мені було починати легше, ніж іншим. У мене є ділова репутація, я розумію як працює логістика, знаю англійську, є учасницею ділового ком’юніті та знаю, у кого питати про допомогу та необхідні речі. У волонтерстві все тримається на довірі. Люди, які віддають продукцію або кошти повинні розуміти, що ти витратиш їх саме за призначенням. 

Тому коли своїх власних грошей стало не вистачати, я мусила запускати збір у донорів та знайомих. Перше, на що я збирала, були турнікети та інші речі, які можна придбати за відносно невеликі суми.

На початку війни було знайти легше, ніж зараз. В країні немає майже нічого у військових магазинах. Ми закуповуємо майже все в Польщі. Полум’ягасники чи радіостанції, кровоспинні препарати та турнікети сьогодні знайти дуже складно. Набагато легше знайти комп’ютерну техніку. Крім того, в нас дуже багато звернень щодо розвитку та захисту інфраструктури, підтримки  ІТ-сервісів для військових. Взагалі, якщо ти комусь допомагаєш, це нескінченний проєкт. Мені навіть приходять такі замовлення, як 5 позашляховиків, наприклад. Нещодавно був цікавий кейс. На одному складі ми знайшли 10 комплектів пожежних захисних костюмів та відправили їх рятувальникам у Харків. Або я побачила, що біля Києва дуже багато бездомних тварин. Ми звернулися до одного з наших клієнтів-виробників корму, щоби вони знайшли корм, незабаром будемо перевозити його в Київ.  

Волонтерство — це коли тобі треба постійно стукатись до когось, щоб знаходити необхідні речі.Волонтер поєднує людей, яким щось потрібно і тих, хто може надати це. Ми маємо бути надійним тилом для наших військових, які нас захищають.

Хто ці люди, які пересилають гроші

Донатять співробітники, спільнота МІМ, бізнес-спільнота. Нещодавно я знайшла контакти канадської спільноти. Я припинила боятися просити, хоч у бізнесі ми не звикли до того, щоби просто брати гроші, чи не бути в змозі розв’язувати якусь проблему самостійно. Просто я зрозуміла, що люди можуть довірити мені свої гроші. Моя бізнес-команда допомагає мені й у волонтерстві. У нас є платформа у Teams, куди потрапляють замовлення, і той, хто вільний, бере заявку на себе. 

Ми знайшли та придбали якісні бронежилети 4 класу, тактичні аптечки з кровоспинними перев’язками, тактичні наколінники та налокітники. Зараз збираємо на 5 джипів.

Мене вражає сила фейсбуку — відгукуються люди, яких я не чула багато років. Так було, коли знайомий зателефонував, щоб віддати військовим значну допомогу, а також 20 пар якісного взуття. Виявилося, що його компанія — наш замовник.

Волонтерство теж потребує системи, відповідальності та використання бізнес-процесів. Людина має розуміти, що це потребує часу. Ти маєш бути доступним весь час та усюди. У волонтерстві немає статусів. Це зона, де всі рівні і допомагають один одному.

Я допомагаю, тому що розумію, що я корисна тим, що роблю щось для Перемоги. Бізнес працює, але я маю мотивацію допомагати і я це роблю, тому що в мене воюють рідні. Волонтерство не має вечорів та вихідних. 

Поради як себе згуртувати під час війни

Шукати та підтримувати взаємозв’язок з ком’юніті, щоби не виснажуватися, волонтери мають підтримувати один одного. Іноді я ходжу до церкви. Мати надію у власні сили та розуміти, що навіть найменше зусилля має користь, бути тією краплею, що наближає перемогу. Один ваш дзвінок може врятувати когось. Треба робити щось, а не чекати. 

Бути лідером в Україні сьогодні — це велика честь. Бути з народом, який сильний та стійкий у своєму русі до перемоги, це дуже круто – бо кожним із нас можна пишатися. Для мене, як і багатьох, — це честь, а не потреба у свого роду домінації, робота з людьми, які наближують перемогу.