Оксана ХромоваУ світі мистецтва, де кожен штрих має значення, а кожна ідея здатна змінити сприйняття реальності, українські художники все частіше виходять на міжнародну арену, привертаючи увагу і захоплення. Але чи готовий український арт-ринок підтримати їх? Чи все ще українські митці перебувають у пастці стереотипів та економічних бар’єрів?
Про це та багато іншого ми поговорили з Ліліт Саркісян — художницею й авторкою унікальних картин, що поєднують ботанічні мотиви, глибокі деталі та сучасний стиль. Мисткиня розповіла, як українському художнику сьогодні знайти покупця, що потребує змін в українському арт-ринку та як підтримувати інтерес до українського мистецства.
Чи можна сьогодні пробитися в українському арт-середовищі без зв’язків та підтримки галерей? Який реальний шлях для молодих художників?
Це питання ніби з минулого, з давно неіснуючого життя. Воно, на жаль, підтверджує наявність стереотипів про арт-індустрію та упереджень щодо успішних кейсів.
По-перше, я б радила не “пробиватися”, бо це давно застарілий підхід до кар’єрного шляху. В еру розвитку соціальних мереж, які повністю змінили правила роботи бізнесів та креативних підприємців, проявлятися та знаходити своїх прихильників напряму, без посередників, стало не лише можливим, але й необхідним. Насправді, в онлайні зараз працюють ті ж правила, якими керувалися в усі епохи наші колеги-художники: презентація себе та своїх робіт, створення екосистеми та ком’юніті, колаборації та креативний маркетинг. Раніше це відбувалося в офлайні і мало інші визначення, сьогодні все це ми з вами робимо онлайн, фактично з мінімальними вкладеннями часу та ресурсів у порівнянні.
По-друге, робота креативного підприємця, як і будь-якого іншого, вимагає колосальної самодисципліни, стратегії та самомотивації. Раніше художники частіше залежали від галерей, які брали на себе функцію просування (мені більше подобається слово “комунікації”), але сьогодні є багато альтернативних шляхів: самопрезентація в соцмережах, участь у міжнародних конкурсах, онлайн-платформи для продажу мистецтва, колаборації з брендами.
Світ мистецтва відкритий, потрапити в нього не складно, втриматися — ось що цінно. І я б сфокусувала свою увагу саме на цьому, бо це вимагає не просто таланту (його, на жаль, недостатньо), а й стратегії, гнучкості, готовності працювати в різних умовах та обставинах, з різними людьми, професіоналізму комунікації та менеджерства, ініціативності, сміливості ризикувати та постійного розвитку як спеціаліста.
Чи відчуваєте ви зараз зростання інтересу до українського мистецтва у світі, чи це був лише тимчасовий тренд після 2022 року?
Я не просто відчуваю зростання інтересу — я бачу глибше переосмислення української культури у світі. І, напевно, це зараз важливіше. Після початку повномасштабної війни українське мистецтво стало голосом, символом і своєрідним маніфестом. І знову хочу нагадати нам усім: утримати цю увагу та закріпити свою позицію у світовому арт-просторі — ось на чому має бути основний фокус. Тренди минають, а справжня культурна вага не зникає.
З того, що я спостерігаю сьогодні, у європейців і американців уявлення про українське мистецтво базується на трьох основних напрямах: або фольклор, або мистецтво про війну, або так званий “перехідний стан” — експериментальний, а не сталий.
Інтуїтивно здається, що наше головне завдання — розширювати уявлення про українське мистецтво, адже воно сучасне, концептуальне, глибоке й самодостатнє. Так, воно відносно “молоде”, але тим і цікавіше.
Де зараз продається українське мистецтво? Чи можна назвати Україну привабливим ринком для колекціонерів?
Я не експертка ринку, можу лише розмірковувати з позиції власного досвіду як художниця, яка працює з клієнтами по всьому світу. Потенційно українське мистецтво привабливе. Реально — особливих підтверджень цьому немає. Через нестабільність економіки внутрішній ринок слабший за міжнародний, але саме це може стати мотивацією для художників вийти на новий рівень. Це класика розвитку.
Мистецтво (не лише українське) продається на онлайн-платформах, наприклад, Saatchi Art, Artsy. Нещодавно якраз читала цікаву статистику про те, як змінився customer journey за останні 10 років: онлайн-покупки набирають все більше популярності. Далі — прямі продажі через соцмережі. Це, власне, те, як я працюю вже 14 років. Галереї — класика, але вони також давно перейшли в онлайн і будуть робити це ще активніше.
Колекціонери — окрема тема. Особливо захоплююся тими, хто цілеспрямовано шукає нові імена та вкладає в них, бо розуміє цінність підтримки. Тут, напевно, ще є певний азарт: чи на того він зробив “ставку”, чи ні.
Що складніше для українського художника: знайти покупця, який готовий заплатити справедливу ціну, чи знайти платформу, яка дасть доступ до покупців?
Складніше — зрозуміти, що покупці є всюди, але художник сам має навчитися комунікувати з ними, створювати свій продукт (а картина — це лише частина продукту), опанувати операційні процеси та полюбити їх. Бо ніхто не робитиме це за тебе, особливо на початку шляху.
Якщо художник не знає, як говорити про свою роботу, як презентувати її, як аргументувати її вартість (і це можна робити не вигаданими історіями, а реальною цінністю), жодна платформа чи галерея не допоможе в довгостроковій перспективі.
Як ви ставитеся до думки, що справжнє визнання українські митці отримують тільки за кордоном? Чи є шанс змінити цю ситуацію?
Не можу говорити за всіх, але поділюсь власним досвідом. Я працюю художницею майже 14 років, і за відчуттями, ніби всі ці роки бігла вперед, а тепер світ нарешті почав мене помічати. Хоча я завжди була затребуваною, співпрацювала з міжнародними брендами, стабільно продавала свої роботи — все це здавалося дуже “локальним”.
Український ринок мистецтва ще не готовий підтримувати своїх митців фінансово — і, напевно, не потрібно пояснювати чому. Українці почали цінувати своє мистецтво більше, ніж будь-коли, але купівельна спроможність залишається низькою. Базові потреби не закриті.
Чи можна змінити ситуацію? Завжди можна. Для цього потрібно створювати арт-середовище, в якому мистецтво сприймається як професія, а не лише як натхнення. Я все життя борюся зі стереотипами щодо творчої професії. Саме тому створила освітню платформу ART ADDICTED — щось на кшталт “МВА для творчих”. Бо всі академії та університети вчать малювати, але що робити з цим далі — більшість так і не знає.
Зараз багато художників йдуть у комерцію, роблять принти, декор, малюють для брендів. Чи не розмиває це саму ідею мистецтва?
Це ще одне кліше та стереотип. Мистецтво існувало ще до появи галерей, колекціонерів і критиків. Якщо художник хоче масштабувати своє мистецтво через колаборації, принти, упаковки – це не робить його менш митцем, а його мистецтво не перестає бути мистецтвом. Прикладів безліч, але зупинимося на “Герніці” Пікассо, яку він створив на замовлення уряду. Все.
Звісно, межа може розмиватися, якщо художник втрачає власний голос, працюючи виключно на комерцію. Якщо копіює, не вкладає сенс, не має власного стилю чи концепту. Або якщо не вибудовує власну репутацію й не зважає на репутацію тих, з ким співпрацює.
Але якщо він залишається собою і знаходить нові способи інтеграції мистецтва у світ – це надзвичайно важлива частина культурного процесу.
Якби у вас була можливість змінити одну річ в українському арт-ринку прямо зараз, що б це було?
У мене вже є ця можливість – і я вже її змінюю. Через статті, публікації, власний приклад, а також курси, які пройшли понад 1000 людей. Вони переймають мою філософію і впливають на ринок, змінюючи його. Це важко оцифрувати, але я точно бачу результати своєї роботи.
Що саме я змінюю? Сприйняття мистецтва – з боку художників, клієнтів і суспільства в цілому. Навіть ця наша розмова – це вже робота зі стереотипами та упередженнями, які часто заважають творчим людям почати діяти, бо страхи та комплекси сильніші за бажання.
Бути художником – це професія. Важлива, багатогранна і соціально значуща. Бути художником – означає бути підприємцем, що потребує знань, практики, стратегії, розуміння операційних процесів, комунікації, маркетингу тощо. Якщо художник – це професія, то вона не просто може приносити дохід, вона має його приносити за всіма правилами розвитку професії.
Я хочу, щоб українські митці перестали чекати дозволу творити, продавати, масштабувати своє мистецтво. Світ вже давно відкритий для нас. Чи готові ми відкритися йому?