Оксана ХромоваПромисловість досі вважають чоловічою галуззю. Не лише тому, що в ній переважають чоловіки, а й через усталене уявлення про керівника промислового бізнесу як жорстку, беземоційну й категоричну людину.
Жанна Талац, співзасновниця та комерційна директорка «Інвентум Україна», понад 17 років керує проєктами у промисловій енергетиці та критичній інфраструктурі. Сьогодні команда компанії налічує понад 280 фахівців, а в її портфелі більш як 465 реалізованих проєктів.
Водночас Жанна виховує двох синів, подорожує, читає і не намагається встигати все. Замість пошуків ідеального балансу вона сформувала шість принципів, які допомагають ухвалювати рішення у реальному житті.
1. Не чекати ідеального моменту
Власний бізнес я відкрила у найскладніший фінансовий період свого життя. Виховувала семирічного сина та виплачувала доларову іпотеку, яка через кризу 2008 року різко подорожчала, тоді як гривнева зарплата не змінилася.
Підприємництво стало для мене способом узяти відповідальність за власні доходи. Саме тоді я зрозуміла, що ідеального моменту можна так і не дочекатися. Діяти потрібно в тих умовах, які є.
2. Не відмовлятися від власного життя заради материнства
У мене двоє синів із різницею у віці шістнадцять років. Старшому виповнилося 25, молодшому — 9. Увесь цей час материнство і професійне життя існували паралельно. Я не відкладала кар’єру до моменту, коли діти виростуть, але й не переставала бути присутньою в їхньому житті.
Для мене хороша мама не та, яка відмовилася від себе заради дітей. Я хочу показати синам, що жінка може любити їх, бути поруч і водночас мати власну справу, друзів, подорожі та інтереси поза родиною. Близькість із дітьми я вимірюю не кількістю проведених разом годин, а довірою, підтримкою і повагою до їхнього вибору.
Старший син працює архітектором, візуалізатором та інженером із ландшафтного дизайну. Від початку повномасштабної війни він свідомо залишається в Україні. Своє рішення пояснює так: «Якщо я поїду, хто буде відновлювати країну? Моя професія затребувана, і я потрібен Україні».
Для мене як матері це непросте рішення. Але материнство дорослої дитини вже не передбачає можливості захистити її від усього. Потрібно довіряти людині, яку ти виростила, навіть коли її вибір змушує хвилюватися.
3. Не копіювати чоловічий стиль управління
У промисловій енергетиці більшість керівників і фахівців становлять чоловіки. Щодня я ухвалюю складні рішення та відповідаю за підприємство, строки й людей. Однак твердість у рішеннях не вимагає жорсткості у ставленні до команди.
Я дозволяю собі бути різною: вимогливою і чуйною, раціональною і вразливою. Це не заважає керувати, а допомагає чути людей і домовлятися.
Під час складних переговорів кожен бачить ситуацію зі свого боку. Комусь важлива швидкість, комусь вартість, а хтось відповідає за технічну безпеку. Моє завдання як керівниці полягає в тому, щоб почути ці інтереси і привести всіх до результату. М’якість не виключає вимогливості. Іноді вона діє значно сильніше за жорсткість.
4. Будувати систему, а не власну незамінність
Командою з понад 280 людей неможливо керувати вручну. На певному етапі я зрозуміла, що залежність кожного рішення від мене свідчить не про мою незамінність, а про слабкість системи.
Незамінність може тішити самолюбство керівника, але вона стримує розвиток бізнесу. Моє завдання полягає не в тому, щоб бути присутньою у кожному процесі. Набагато важливіше зібрати сильну команду, розподілити відповідальність і створити умови, у яких люди можуть самостійно ухвалювати рішення.
Делегування не означає втрати контролю. Воно потребує довіри до колег і готовності дати їм право на помилку. Сильна команда працює не завдяки постійній присутності керівника, а завдяки налагодженій системі.
5. Не зводити себе до професії
Я люблю свою роботу, але не хочу, щоб посада керівниці була єдиною відповіддю на запитання, хто я. Поза бізнесом я залишаюся мамою, подругою, сестрою і жінкою, яка читає, готує та постійно шукає нові враження.
Я маю особливу слабкість до книжок. Люблю сам процес вибору, розглядаю обкладинки, вдихаю запах паперу, роздивляюся інтер’єр книгарні. Усе це повертає мене у дитинство, коли бібліотека була чи не єдиним місцем розваг.
Через їжу я виявляю любов. Багато готую, експериментую, відвідую кулінарні курси й гастрономічні події, колекціоную кулінарні книги.
У моєму житті також є театр, кіно, ретрити, українські фестивалі та подорожі нетуристичними маршрутами. Особливо люблю місця з локальними музеями, фермами, виноробнями, сироварнями і крафтовими виробництвами.
Успішна кар’єра легко може стати єдиною ідентичністю людини, особливо коли бізнес потребує її щодня. Але керівниця компанії лише одна з моїх ролей.
6. Переглядати власний баланс
За сімнадцять років у бізнесі я так і не знайшла формули, за якою можна поєднати роботу, сім’ю та власні інтереси. Коли одному синові 25, а іншому 9, вони потребують від мами зовсім різного. Компанія під час війни також вимагає більшої участі, ніж у мирний час. Тому мої пріоритети постійно змінюються.
Іноді більше сил забирає бізнес. Часом робочі питання доводиться відкладати, бо я потрібна дитині. Бувають і моменти, коли необхідно подбати про себе, навіть якщо через це зросте список незавершених справ. Я визнаю, що не можу приділяти всьому однаково багато уваги. Щось доводиться переносити, щось делегувати, а від чогось узагалі відмовлятися.
Баланс для мене полягає не в рівномірному розподілі уваги між усіма справами, а в гнучкості. Те, що було правильним учора, не обов’язково підходить сьогодні. Я не завжди правильно визначаю пріоритети, але можу вчасно їх переглянути, замість того щоб вимагати від себе щодня бути однаково хорошою в усіх ролях.