Чому правильно приймати себе загалом, а не лише найкраще в собі

Прийнявши себе такими, якими ми є, можна змінитися

Які питання так і не зміг свого часу розкрити Абрагам Маслоу, як реалізуватися, щоб ставити цінності вище за потреби власного егоїстичного Я та стати усвідомленішим, реалізованим та значно щасливішим? Про це йдеться у книжці «За межами піраміди потреб. Новий погляд на самореалізацію», що вийшла друком у видавництві Лабораторія. Публікуємо уривок з книги.

***

У книжці «Становлення особистості» Карл Роджерс зауважив, що на сеанси психотерапії люди приносять проблеми «з  усієї гами життєвого досвіду» — труднощі в школі, у шлюбі, на роботі, з власною неконтрольованою чи дивакуватою поведінкою, із жаскими почуттями, — але «проблема, мабуть, лише одна». Він зазначив, що під прошарком скарг у кожного пацієнта ховається запитання:

«Хто я такий? Як мені вийти на зв’язок зі справжнім “Я”, що лежить в основі всієї поверхневої поведінки? Як стати собою?».

На мій погляд, це запитання хибне. Усі сторони вашої психіки — це те, з чого ви складаєтеся. Важко уявити такий поведінковий прояв, який не відбиває той чи інший справжній складник психологічної структури: схильності, погляди, цінності чи цілі. Усі ми надзвичайно багатогранні. Як на мене, якщо вас цікавить особистісне зростання, ліпше запитати в себе: «Плеканню, розвитку й актуалізації яких потенційних можливостей мені найбільше хотілося б присвятити свій обмежений час на цьому світі?». Для того, щоб відповісти якомога невимушеніше, доведеться зануритися в глибини власної свідомості й уповні прийняти себе. Однак здебільшого особа ототожнює себе лише з тими прагненнями, які дозволяють їй бути високої думки про власне «Я».

Люди з усіх куточків світу, незалежно від культури, тяжіють до викривлення в бік позитивної автентичності. Вони додають свої найкращі та найморальніші характеристики — наприклад, доброту, щедрість і щирість, — до опису власного «справжнього “Я”». Фактично люди називають позитивні поведінкові прояви автентичнішими за негативні, хоча й ті, й інші суголосні рисам їхнього характеру та жаданням. Те, що ми вважаємо власним «Я», насправді видається найціннішим для нас «я». Усупереч здоровому глузду, ми не почуваємося якнайсправжніше, коли просто діємо відповідно до своєї натури з усіма її недосконалостями. Зазвичай кожна людина — незалежно від особливостей характеру — відчуває найвищий рівень автентичності та зв’язку із собою, коли почувається вдоволеною, спокійною, радісною, люблячою, здатною прийняти себе, комунікабельною, вільною, компетентною, спроможною рухатися до цілі та усвідомлювати поточний момент, відкритою до нових переживань.

Інакше кажучи, здебільшого ми відчуваємо найвищий рівень автентичності тоді, коли задовольняємо власні базові потреби; коли нам здається, що самостійно вирішуємо, як маємо поводитися; коли несемо відповідальність за суб’єктивні переживання. Крім того, автентичності притаманний суто суспільний вимір, що цілком природно, якщо зважити на те, наскільки наш вид соціальний і наскільки важливу роль відігравали в процесі еволюції людини репутація й набуття виняткового місця в групі. Зазвичай особа відчуває найвищий рівень автентичності, коли проводить час із близькими, перебуває в гармонії зі своїм оточенням, а також коли її поведінка відповідає бажанням суспільства.

І навпаки: ми відчуваємо найнижчий рівень автентичності, коли почуваємося відірваними від соціуму, коли в наших взаєминах стаються конфлікти й непорозуміння, а також в оцінних ситуаціях, у яких не задовольняємо стандартів — власних чи оточення. Якщо взяти до уваги міцний взаємозв’язок між почуттям автентичності й бажаною з погляду суспільства поведінкою, думка людей про своє справжнє «Я» може бути не чим іншим, як бажаним уявленням про них сторонніх. За словами соціального психолога Роя Баумайстера, коли чиясь думка про нас збігається з тим, якої думки про себе прагнемо, ми відчуваємо автентичність і вдоволеність.

На його погляд, людям мало переконати себе в тому, що вони мають позитивні риси. Зазвичай потрібно, щоб інші також були про них не гіршої думки.

Замислившись про особисті переживання, які подарували вам найвищий рівень автентичності, напевно, пригадаєте осяйні миттєвості, коли сторонні також оцінили ті ваші риси характеру й таланти, які самі в собі цінуєте. З іншого боку, за словами психолога, коли людям не вдається здобути бажану репутацію, вони відмовляються від власних дій, називаючи їх неавтентичними й такими, що не відбивають їхнє справжнє «Я». («Я не такий»). Баумайстер зауважив: «Наведу всім знайомий приклад. Таке зречення — основна теза багатьох публічних заяв знаменитостей і політиків, яких упіймали на споживанні наркотиків, протизаконному сексі, розкраданні грошей, хабарях чи інших згубних для репутації вчинках». Цим можна пояснити міцний взаємозв’язок між тим, як люди самі оцінюють свою автентичність, і їхньою моральністю та найдорожчими для них цілями, а також те, чому від самої лише думки про колишні моральні переживання почуття автентичності сильнішає.

Зрештою, і в наших очах, і в очах інших учинки, суголосні вищим цілям (наприклад, оголошення про створення неприбуткової гуманітарної організації), постають автентичнішими, ніж природний перегляд Netflix під шоколадне морозиво з горіхами. Хоча й та, й інша дія — уже вибачайте — відбиває нашу справжню сутність. Усе це ставить під великий сумнів існування єдиного справжнього «Я». А втім, бодай почуття зв’язку з ним є важливим прогностичним чинником багатьох показників доброго психологічного самопочуття. Крім того, поняття справжнього «Я» буває корисним дороговказом для оцінки того, чи живемо ми відповідно до своїх ідеалів. Як зауважила філософиня Валері Тіберіус, «повноціннісне (full-value) життя» — основне джерело доброго психологічного самопочуття.

Попри те, що справжнє «Я» — це вигідний міф, щиро вважаю, що кожній людині притаманні певні особливості, найбільш сприятливі для доброго самопочуття й цілісного особистісного розвитку. Гадаю, що будь-кому властиве найкраще «Я» — здорові, креативні й націлені на зростання грані особистості, що дарують почуття найміцнішого зв’язку зі собою та іншими. Скинувши соціальні маски й захисні механізми, які ми створюємо для самооборони, можемо дістати більше можливостей для зростання, розвитку й креативності.

Важливий перший крок до зв’язку зі своїм найкращим «Я» — якомога точніше усвідомлювати власне цілісне «Я» та приймати себе загалом. Це означає приймати в  собі всі ті особливості, які нам не подобаються та яких поспішаємо зректися. Ірвін Ялом, психотерапевт екзистенційного спрямування, попросив своїх успішних пацієнтів розташувати шістдесят чинників психотерапії за рівнем дієвості. Виявилося, що з великим відривом переміг пункт «пізнання та прийняття невідомих чи неприйнятних частин себе».

Звісно, приймати ще не означає любити. Цілком резонно відчувати відразу через сильне бажання з’їсти, наприклад, стос глазурованих пончиків із сиром. Однак, як зауважив Карл Роджерс, «існує один цікавий парадокс: прийнявши себе такими, якими ми є, можна змінитися». Прийняття передбачає й відповідальність за своє «Я» загалом, не лише за ті особливості психіки або вчинки, які нам подобаються чи дають підставу бути про себе найвищої думки. Відкриття, а зрештою й вибір потенційних можливостей, актуалізації яких найбільше бажаємо присвятити обмежений час свого життя, — непросте завдання. Ви розумієте, що маєте велику, але невідому їх кількість, пов’язану із характеристиками, яких здатні набути, однак певні зовнішні (умови середовища) та внутрішні (граничні риси характеру, які переважають у структурі вашої особистості) реалії негативно позначаються на ймовірності розвитку деяких можливостей. Ба навіть гірше: унаслідок актуалізації певні потенційні «Я» неминуче почали б конфліктувати. Роджерс бачив ці труднощі, але вважав, що в середовищі з належними умовами людина поступово вчиться визначати ті грані свого «Я», що найбільше спрямовані на зростання й дарують їй почуття внутрішньої енергії, креативності та цілісності, і довіряти їм.