Connection: Чому ми нехтуємо взаємодією, якщо вона здатна нас лікувати

Люди за своєю природою не є ізольованими створіннями — нам потрібні здорові стосунки, щоб вижити та розвиватися. І саме взаємодія є основною людською потребою, але ми часто  не усвідомлюємо цього або ж абсолютно не вміємо її застосовувати. Чому? Давайте розберемося…

Як ми переживаємо психологічні травми

Однією з найбільших проблем в житті людини є кількість неусвідомлених травм, які блокують її здатність взаємодіяти з іншими та світом.

«Травма» — в цьому випадку це не про фізичні ушкодження, отримані в процесі жорсткого прояву агресії. Насправді свідомість травмується кожної миті, коли нас щось бентежить, і ми не в змозі пережити цей страх, тож запаковуємо його в своїй свідомості.

Коли ми не віримо, що у нас є ресурси або навички для вирішення певної проблеми або для протистояння певним подразникам, ми шукаємо способи адаптації нашої поведінки аби уникнути проблемної ситуації як такої.

Сам по собі травматичний досвід не завдає людині шкоди в довготривалій перспективі. Важливим є те, як саме травма завдає шкоди психіці й перешкоджає реінтеграції людини в нормальне здорове життя, де інші люди та невідомі ситуації сприймаються як доброзичливі. Травмуючись, ми сприймаємо все невідоме як вороже, негативне, тому часто є недовірливими, покладаємось лише на себе, відокремлюємось. Але!

Люди — племінний вид, попри те, що високо індивідуалістичні культури прагнуть, щоб ми вірили в протилежне.

Та ми ж народжуємось внаслідок взаємодії, і саме через взаємодію зі світом ми здійснюємо практично все в житті. Тому взаємодія – ключова умова існування людства. Через контакт з оточуючим середовищем та іншими людьми ми, в першу чергу, реалізовуємо свої власні потреби й отримуємо ресурси для розвитку та проживання щасливого і гармонійного життя.

Отже, контакт зі світом та іншими є важливим, але ми його досить часто нівелюємо чи/та ігноруємо.

І замість того, щоб насамперед вчити дітей писати та рахувати, ми маємо вчити їх відчувати та бачити довкола інших людей. То що варто робити, аби відчувати?..

Сформувати для себе власне значення поняття «взаємозв’язок»

В загальноприйнятому форматі взаємозв’язок — це спільний досвід, споріднені почуття чи подібні ідеї. Це почуття приналежності до чогось більшого, ніж тільки «Я». Коли ми збираємося із сім’єю за вечерею, коли ми відкриваємося і висловлюємо свої справжні почуття іншій людині, або навіть коли ми просто знаходимо спільні інтереси з іншими — це все про зв’язок.

В процесі еволюції ми створили світ, який від самого початку покликаний створювати більше зв’язків, і сьогодні в нашому житті це має особливе значення. Але якимось невідомим чином технології або взагалі розірвали зв’язок між нами та світом, або сприяли неприродному з’єднанню, яке, в результаті, не спрацьовує.

Єдність та взаємодію не можна уявити та описати. Це так само не пояснюється когнітивними здібностями мозку. Це те, що кожен з нас може тільки відчути. Тож не слід покладатися на соціальні мережі…

Зрозуміти значення автентичності в процесі взаємодії

Автентичність (тобто справжність) є необхідним елементом для процесу взаємодії. В сучасному світі інколи здається, що це не ми створили інтернет та соціальні медіа, а вони створили нас. Ми «приклеєні» до наших телефонів за обіднім столом, в транспорті, на прогулянці. Ми існуємо в віртуальному світі. Ми можемо вибудувати картинку свого життя, яку ми самі забажаємо, але часто це має мало спільного з наявною реальністю того, як ми живемо і що насправді відчуваємо. Однозначно, цифрова реальність – є безпечною та комфортною, але чи є там шанс відчути щастя?..

Люди, яким все ж таки вдається проживати життя поза світом соціальних мереж і якоюсь мірою відчувати свою автентичність, часто мають більш позитивний погляд на життя та формують справжній досвід його проживання.

На противагу першим, ті люди, які використовують світ соціальних мереж, як справжній спосіб підтримувати зв’язок з іншими, мають вищий рівень тривожності та депресії.

Люди шукають способи взаємодії та підтримки, але часто вибирають насправді недієві механізми для реалізації своєї потреби у взаємодії, тому більшість з нас починає страждати та переживати психологічні травми, які є незрозумілими для нашого мозку.

Зосередитися на тому, щоб взаємодіяти за принципом «Я даю» на противагу «Я беру»

Для того, щоб взаємодіяти з іншими, ми повинні навчитися розділяти з ними свій час, справжні почуття та ідеї, вміти ділитися досвідом та бути відкритими. Нам важко взаємодіяти з іншими, якщо тільки прагнемо заслужити схвалення або осудження, отримати компліменти або вдячність, спровокувати заздрість та відчути свою перевагу.

У процесі встановлення контакту з іншими нам варто усвідомити, що, в першу чергу, ми встановлюємо контакт з самими собою, з своїм внутрішнім світом.

Більшість людей вважають, що зв’язок — це те, що потрібно заробити, ставши «достатньо хорошим для іншого». Насправді це готовність відчути щось нове і живе.

Якщо розуміти «зцілення» як повернення до цілісності, то найважливішим кроком до одужання буде усвідомлення того, що ми можемо довіряти іншим, довіряти собі та світові. Це про перехід у стан легкості, спокою та готовності дозволити життю бути таким, яким воно є, а не намагатися контролювати те, яким ми звикли/хочемо його бачити. Це не про те, щоб чекати від інших ініціювання або підтримання контакту. Це наша власна готовність спробувати бути якоюсь мірою вразливими, проявити себе перед іншими та стати активними учасниками не віртуальних груп, а реального суспільства та замість лайків відчувати справжні обійми.

І найголовніше, що можна усвідомити вже зараз: навіть якщо нам доведеться боротися з власною життєвою “пожежею”, то роблячи це разом з іншими, ми в результаті станемо сильнішими і можемо по-справжньому відчути цінність нашого життя.

За матеріалами medium.com. Підготувала Катерина Долженко, консультант з психологічного здоров’я людини

Ілюстрація: Lamiaa Ameen