Леся СайкоЩо, якщо текст починає писати тебе? У романі «Зубри» письменницький інтенсив у віддаленому карпатському котеджі перетворюється на психологічну пастку. П’ятеро авторів приїжджають працювати з текстами — але знаходять рукопис, який знає про них більше, ніж вони готові визнати. І починає переписувати не тільки їхні історії, а й їхню реальність. Публікуємо уривок із містичного трилера від видавництва Yakaboo Publishing про амбіції, страхи і слова, що можуть стати зброєю.
Куратор заговорив лише заради того, щоб Лана не зачепилась за останні слова дівчини:
— Дощ має припинитись до ночі. І зранку Назар вирушить вниз. Спробує під’їхати з поліцією чи рятувальниками якомога ближче до стежки.
— І ми будемо вільні, — видихнула Софія.
— Ми самі визначаємо межі власної свободи, — вуста майже автоматично склались у тонку усмішку. — Ми пережили страшну втрату, але поліція обов’язково в усьому розбереться.
— Вільні? — Лана оглядала свою канапку, досі не відкусивши ні крихти. — Знаєш, як іронічно? Найбільше від цього інтенсиву отримав Макс.
Олесь підвів голову, в очах блиснув гнів:
— Боже, яке кончєне…
— Сиди, мемолог, — вона махнула тонкими пальцями. — Ще скажіть, що ніхто з вас про це не думав…
— Про що? — схоже, навіть Ігнат розгубився від того, яким їдким став її тон.
— Вся слава дістанеться Максу, — мов нерозумному учню, пояснила Лана. — У мертвих письменників продажі вищі, ніж у живих. А тут ще — загадкова смерть…
— Ти зараз серйозно? — Софія так міцно стиснула зуби, що слова вирвалися з неї радше сичанням.
— Я реалістка, — захопившись власною ідеєю, Лана відкусила від бутерброда з сиром й бридливо струсила крихти з колін просто на підлогу. — Тільки звістка про його смерть почне літати новинами, а якщо його видавець не повний ідіот, він подбає, щоб вона розлетілась, тоді й побачите. Додаткові наклади, вечори вшанування пам’яті, книжкові клуби всіх топових букблогерів — все буде в тих його «Канонах». Смерть — найкращий літературний агент.
— Тобі не соромно таке казати? — Олесь піднявся зі свого місця, відклавши їжу на серветку. — З твоїх вуст зараз звучить так, наче… Наче Макс дуже цього жадав.
— Ну навряд прям жадав, — скривилась Лана. — Але ж якщо отой сміховинний анонімний рукопис, — вона округлила очі, — написав таки Макс, то виходить, він напророчив власну смерть.
Про авторку:
Катерина Зінов’єва — українська авторка, сценаристка та тележурналістка. Працювала кореспонденткою УНІАН і репортеркою ICTV, висвітлювала події в зоні бойових дій, лауреатка професійних журналістських премій. У своїх текстах поєднує досвід роботи з реальністю і глибокий інтерес до психології людини. Авторка роману «Дім з вежею через дорогу» та трилера «Зубри».
Ми запитали авторку, що для неї стало головною темою цього роману.
«Це історія не лише про письменників, а про їхні болі, страхи й амбіції — ті самі, які знайомі кожному, хто будує кар’єру, не лише творчу. Але для мене важливо розрізняти визнання і прийняття. Визнання — це про премії, рейтинги й зовнішній успіх. А прийняття — про відчуття, що тебе бачать і розуміють. І дуже часто для письменника саме це важливіше. Амбіції рухають нас уперед — і це нормально. Але питання завжди в ціні, яку ми готові за це заплатити. І герої “Зубрів” відповідають на нього по-своєму».