Нещодавно театральна сцена знову засвідчила свою невичерпну креативність та інноваційність завдяки виставі «Д.І.М.» від Insha Dance Company, яка стала справжнім втіленням творчого пошуку та експерименту. Хореограф-постановник Ілля Мірошніченко та композитор Віктор Рекало, маючи значний досвід у своїх галузях, взялися за створення цього незвичайного проєкту, не маючи можливості зустрітися особисто. Їхня співпраця відбувалася в онлайн-форматі, що є яскравим свідченням того, як сучасні технології змінюють процес творчості.
«Д.І.М.» — це вже третя версія вистави, кожна з яких відкривала нові грані та інтерпретації задуму. Від самого початку роботи над проєктом, коли була започаткована перша резиденція для розробки хореографічної лексики, лише дует і тріо з первинних 30 хвилин матеріалу змогли дійти до фінальної версії. Також проєкт відрізняється трьома різними комплектами костюмів, створених спеціально для цієї вистави, що є ще одним свідченням її еволюції та множинності інтерпретацій.
Цікавим фактом є те, що концепція вистави і її перша назва «M.H.O.T.F. або Мій Дім На Двох Ногах» збіглися з датою створення вірша Сергія Жадана «чекають вечора люди, схожі на равликів», який ідеально відображає загальний настрій проєкту. Це відкриття, зроблене напередодні прем’єри, лише підкреслило унікальний зв’язок між різними видами мистецтва та їхньою здатністю «ловити на одну хвилю».
Останні новини
- Афіша тижня: що подивитися, послухати та куди сходити 29 квітня-5 травня
- Як прикрасити дім до Великодня: найкращі ідеї святкового декору своїми руками
- Slow Food: Філософія смаку та усвідомленого споживання
- Жінки, які змінюють світ: три надихаючі екоактивістки
- «Дивимося кіно з любов’ю». У Києві відбудеться перший феміністичний кінофестиваль «Гаккебуш» Новости на главной
Театральний проєкт став не лише майданчиком для творчої самореалізації учасників, але й мав терапевтичний ефект, особливо в контексті повномасштабного вторгнення, після якого багато хто з танцівників сумнівався, що коли-небудь знову стануть на сцену.
Програмки для вистави M.H.O.T.F. та Д.І.М. були створені у вигляді закладок для книг, щоб залишати практичну користь і не використовувати папір дарма. У випадку з виставою Д.І.М. було також інформаційне партнерство з видавництвом «Наш Формат».
У процесі створення хореографічної лексики одним із завдань було рухом відобразити кожне слово декількох речень. Тож в усій виставі (де повністю, а де лише частково) існують танцювальні інтерпретації фраз:
«Увага! Відбій повітряної тривоги!»
«Нумерація вагонів починається з західної сторони вокзалу»
«Я ніколи не повернусь до того самого дому»
«Все буде добре»
Хореограф-постановник Ілля Мірошніченко і композитор Віктор Рекало не бачились наживо — робота над музикою для вистави проходила онлайн.
Ілля Мірошніченко:
«Ми з Віктором дійсно досі ще не мали можливості особистої зустрічі. Тож вся наша комунікація відбувалася виключно в месенджерах. Можливо, доля навмисно нас розділила фізично, щоб наше фокусування зійшлося на спільній роботі.
Віктор по відео ознайомився зі всіма нашими танцювальними роботами, а я слухав його музику на ютубі. Так ми і починали працювати.
Далі ми з артистами почали без музики працювати в режимі «пошуку» тілесних рішень і форм. Ці результати відправлялись Віктору, а він намагався «ловити» настрій, енергію, сенси руху і фантазував з цими знаннями у своїй музиці.
Я створював для нього детальне лібрето вистави, і назви кожної сцени вистави стали назвами музичних частин твору Віктора.
Також мало місце моє наспівування якихось окремих частин в голосових повідомленнях для якомога точнішого висвітлення свого бажання у музиці.
Віктор максимально точно писав музику. Він ніби передбачав наш наступний крок і цим спонукав нас працювати.
Іноді я просив якусь музику з його сюїти для віолончелі «Сім простих світанків». З артистами ми ставили хореографію, а потім щоб переконати Віктора у необхідності використання певних музичних частин я накладав музику з його відео на наші відео з репетицій».
Віктор Рекало:
«Наша з Іллею комунікація як на початковому етапі створення вистави, так і в процесі безпосередньої роботи над усіма постановками відбувалася в текстовому вигляді у месенджерах. Це давало можливість дуже точно фіксувати важливі формотворчі моменти. Тому, хоч партитура і вийшла дуже чуттєвою та емоційною, всередині вона справді структурована під артистичні потреби танцівників.
Також ми працювали з відеоматеріалами репетицій та музичними семплами — так можна оперативніше вносити зміни до музики в процесі кристалізації задуму. На завершальному етапі підготовки танцівники використовували музичну фонограму, спеціально записану музикантами на студії, і вже потім — робота безпосередньо зі струнним квінтетом».
