Леся СайкоДарія Кудімова, ведуча ранкового шоу «Прокидайся» на телеканалі «Ми-Україна+», — приклад талановитої жінки, яка зуміла побудувала успішну кар’єру на телебачені. Вона вміє заряджати на активний та продуктивний день українців і ніколи не зраджує особистим цінностям.
В інтерв’ю для WoMo Дарія Кудімова розповіла про 13-річну кар’єру медійниці, джерело мотивації та натхнення, критику та поділилася планами на майбутнє й власним досвідом роботи в прямому ефірі.
Дарія, ваша кар’єра в медіа почалася з політичної журналістики. Які головні цінності та уроки ви винесли з тієї сфери і як вони допомагають вам зараз у розважальному жанрі?
Загалом вона почалася не з політичної журналістики, але ви праві, що глядачу я відома саме завдяки новинам, аналітичним програмам, політичним ток-шоу, різним інформаційним проєктам. В цих жанрах я працювала останні 13 років, до того, як прийшла на ранкове шоу “Прокидайся”. Щодо уроків, у нас медійників кажуть: якщо ти працював в новинах, то зможеш працювати в будь-якому іншому форматі. Це про темп, про командну роботу, про структурність та оперативну ситуативність водночас. Це про те, що ти – “многостаночник” і вмієш все. А щодо цінностей, то вони не залежать від сфери діяльності, — вони або є, або їх нема. І прищеплюються вони, як правило, значно раніше, ніж людина починає працювати. Я ніколи не йду “на компроміс із совістю”. Не озвучую в етері меседжі, які суперечать моїй особистій позиції, чи виходять за межі звичайної порядності та людяності. Коли на початку 2014-го керівник каналу, де я тоді працювала, прийшов в ньюзрум і попросив сепаратистів на сході Україні називати “ополченцями”, я зрозуміла, що не зможу там працювати й пішла. Хоча це була моя перша “серйозна” робота і важлива редакторська посада.
Для мене важливо любити те, що я роблю і робити, те що люблю. Мені пощастило, моя телевізійна кар’єра складалася саме так.
Ви ведуча ранкового шоу, яке багато хто дивиться, готуючись до нового дня. Як ви вважаєте, яка роль ранкових програм у житті людей, особливо в сучасному світі?
Налаштувати на день. Як би банально це не звучало, але саме це головне. Ти можеш не спати всю ніч через обстріли, можеш бути виснаженим і втомленим, не в гуморі. Можливо, у тебе взагалі буде один із найскладніших твоїх днів. Але ти точно маєш цей день, і це вже круто. Дати глядачу це відчуття, що ти живеш своє життя з усіма його складнощами та радощами, — це важливо. Налаштувати зранку людину так, щоб вона свій день провела максимально ефективно. А твоя задача, як ведучої, окрім всього іншого, зробити ці налаштування на день максимально приємними та надихаючими.
Відомо, що ви активно працюєте над новими проєктами й часто розповідаєте про них в соціальних мережах. Як, на вашу думку, змінився медіапростір під впливом соціальних мереж, і як це вплинуло на ваш стиль роботи?
Окрім телебачення, багато часу зараз приділяю театру. Вбачаю у цьому можливість трохи розслабити людей в нинішніх реаліях, подарувати хоча б пару годин позитивних емоцій, зарядитися добром. До того ж театр регулярно допомагає підрозділам на передовій, бойовим медикам, цивільним на прифронтових територіях, співпрацює з різними благодійними фондами. Тому для мене, це мистецтво, яке рятує, в усіх сенсах цього слова.
Звісно, соцмережі, це важливий інструмент для медійної особи, але, напевно, я в цьому не зразок комунікації. Бо соцмережі для мене — не робота, не бізнес, і не заробіток. Це не про мій особистий бренд, а про мене, якою я є. Я можу поділитися своїми особистими страхами, переживаннями, перемогами, мріями або маленькими радостями. Тим, чого якраз не передбачає формат ТБ.
Окрім кар’єри на телебаченні, ви також активно розвиваєтесь як особистість. Які книжки, подкасти чи інші ресурси допомагають вам у саморозвитку і підтримці натхнення?
Враховуючи, що я багато років постійно перебуваю в різних інформаційних потоках, і сама ці потоки створюю, то час від часу, дозволяю собі побути в інформаційному вакуумі. Це стосується навіть неробочого і розважального контенту. Такі дні, коли ти не хочеш ані читати, ані дивитися нічого. З початком повномасштабної війни, взагалі “не читається” нічого, окрім художньої літератури. Публіцистика, історичні, мотиваційні книжки — чекають. Та сама історія з кіно: хочеться дивитися щось максимально легке, добре або філософське. Але, звісно, по роботі доводиться дивитися і документальне, зокрема. Щодо подкастів, то їх слухаю не часто, при чому під настрій можу послухати й щось геть “дівчаче”, про психологію та стосунки, і серйозні історичні ефіри.
Напевно, що найбільше підтримують натхнення і спонукають рухатися далі — це люди. Спілкування з ними, обмін енергією, досвідом, знаннями. У мене величезне коло знайомих із різних сфер діяльності. І у кожної людини точно є чому повчитися і чим надихнутися для особистісного розвитку.
Робота в прямому ефірі вимагає постійної зосередженості. Як ви підтримуєте свою енергію і мотивацію, аби завжди бути готовою до ефірів?
Зазвичай, коли мені ставили такі питання на лекціях, то я наводила приклад лікарів, які можуть оперувати багато годин поспіль, пілотів літаків, які відповідають за життя сотень людей. Нині наші військові, вони мають бути зосередженими значно довше, ніж кілька годин прямого ефіру. Я до того, що є професії, представники яких точно можуть краще розповісти про майстерність зосередженості. Хоча, звісно, у кожній роботі є свої особливості, труднощі та виклики. Особисто для мене, найкращою мотивацією є відповідальність, і як журналістки, яка виконує важливу соціальну місію (як би пафосно це не звучало), і як ведучої, якій довіряють. Що б не відбувалося поза кадром, у глядача є тільки ведучий і його обличчя, з яким буде асоціюватися все, що відбувається в кадрі. Тому, чим краще ти підготуєшся до ефіру, чим ретельніше вивчиш усі можливі аспекти тем, про які розповідаєш глядачам, тим менше шансів на халепи в прямому ефірі. Коли чітко усвідомлюєш, для чого і для кого ти це робиш, то проблем із мотивацією та енергією немає.
З вашого досвіду, як публічна особа, яка регулярно спілкується з аудиторією, як ви справляєтеся з критикою та невдоволенням? Що ви радите людям, які також працюють на публіці?
Я відкрита до критики, якщо це про конструктив та діалог. Я готова пояснювати свою позицію таким читачам та глядачам, вести з ними дискусію. Але якщо це хейт заради хайпу чи образливі коментарі щодо зовнішності, поведінки, манери говорити тощо, то, як показує практика, краще не реагувати. Деякі просто підживлюються таким “спілкуванням”, і кожна відповідь дає їм можливість “розвивати діалог”. А от ігнор таких вкидів змушує людей шукати для себе “розваг” деінде мережею.
Ви часто говорите про важливість здорового способу життя. Як би ви порадили зайнятим жінкам і мамам знайти баланс між роботою та здоровим способом життя?
Дивіться, це ж не про вибір між одним та іншим. Якщо ти приділяєш час спорту, своєму здоров’ю, то ти не забираєш його від роботи чи сім’ї. Це не так працює. Твоє фізичне та моральне здоров’я — це обов’язкова умова всього іншого: ти не віддаси силу та енергію, якої в тебе нема. Ні дітям, ні партнеру, ні роботі, ні новому проєкту, ні улюбленій справі. Це як в літаку: спочатку надягніть кисневу маску на себе, а потім на дитину. Здоровий спосіб життя не потребує багато часу. Достатньо усвідомлення, який ресурс тобі це дає, які можливості, і як ти хочеш і можеш їх використати. І тоді точно знайдеться 10 хвилин зранку на просту ранкову гімнастику та сили прогулятися пішки.
Що вас найбільше надихає у вашій роботі? Які моменти чи історії особливо запам’яталися за останні роки?
І знову таки — люди. Їхні історії. Історії про любов, яка перемагає все. Про добро, яке творить дива. Про професіоналізм, самовідданість, людяність, турботу. Протягом останніх років таких історій, на жаль через трагічні обставини, дуже багато. З останнього вражаючого, це ортопед-травматолог Ярослав, який продовжив оперувати свого пацієнта у Дніпрі, попри обстріл та уламки у власному тілі. А в сусідній операційній в той час був його колега нейрохірург Богдан, який теж продовжував рятувати людину. Восьмирічна Саша з Одеси, яка продовжує професійно займатися гімнастикою після ампутації ноги через російську ракету. Професор львівського університету, який читає лекції своїм студентам з окопу на позиціях. Таких надихаючих прикладів безліч і серед військових, і серед цивільних. Це те, що дає сили рухатися далі й вірити у добро.
Чи є проєкт вашої мрії, який ви ще не встигли реалізувати? Якщо так, то про що він?
Ой, насправді, дуже багато. Нові театральні вистави та можливість їх грати на некласичних сценах: для військових та цивільних, які сьогодні не мають доступу до звичайного театру. Хотілося б попрацювати із кінематографом, долучитися до створення актуального і важливого кіно. Виховуючи двох дітей, бачу величезну потребу в різноманітних освітніх проєктах для молоді та підлітків: щодо популяризації українського контенту, інформаційної гігієни, медіаграмотності тощо. Навряд зараз можу назвати це проєктами, бо для цього потрібно не тільки бажання, але й план реалізації:) Тож, поки, через брак часу, на рівні мрій, ідей, бажання та готовності долучитися.
Нещодавно відбулась подія PR-марафон, де ви були ведучою заходу. Що таке, на вашу думку, PR для брендів?
Те, що формує обличчя цього бренду, несе його цінності, перш за все. Те, завдяки чому бренд отримує клієнта або втрачає. Це і можливість, і виклик. Особливо зараз, коли кожне слово може стати причиною загальносуспільного осуду чи навіть кенселінгу. Та як медійник, я для pr зараз вбачаю величезну соціальну місію, яку можна реалізувати через вдалі кампанії та кейси. І як правильно зауважила представниця однієї з компаній на марафоні, ми з повномасштабною війною перестали називати це благодійністю, в нинішніх умовах це — наша соціальна відповідальність перед країною. І чим більше бізнесів та людей це усвідомлюють і реалізують, тим більше шансів в усіх нас вистояти й перемогти.