Богдан, чоловік 36-річної киянки Наталії Зарицької — один із захисників Азовсталі. Пара разом три роки — стільки ж Богдан присвятив службі в лавах полку Азов. У свій день народження на Богдан освідчився Наталі і пара побралася через Telegram: командир склав акт і надіслав фото до київського РАГСу, поки юристка полку робила інші необхідні документи просто у підвалах Азовсталі.
Щодня ми працюємо на інфофронті, виствілюючи подвиги українських жінок та впливаючи на світову спільноту інформаційно.
Ми просимо нас підтримати, аби ми й надалі могли виконувати нашу місію на шляху до української перемоги
Підтримати womo.uaТепер Зарицька очолила раду дружин і матерів захисників «Жінки зі сталі» і намагається повернути чоловіка та його побратимів додому — російські військові взяли українців у полон і, за деякими даними, вивезли у в’язниці на непідконтрольні території.
Про це Наталія Зарицька, дружина бійця полку Азов, розповіла в інтерв’ю НВ.
Майже весь час їхнього знайомства Богдан служив, і це були здебільшого дистанційні стосунки. До повномасштабної війни він був на службі у Маріуполі — це був останній раз, коли вона бачила чоловіка. До війни вони обоє були морально готові. Жінка занепокоїлася вже коли чоловік почав писати, що їх беруть в оточення.
“Спочатку ми листувалися в месенджері, але згодом зв’язок обірвався на два тижні. Якомусь журналісту тоді вдалось вийти з Маріуполя, і від нього була звістка, що завод дуже сильно пробомбили і з ймовірністю 99% мій чоловік загинув. Але я продовжувала писати Богдану повідомлення у те пекло: щовечора, щоранку, щодня і щоночі. Вони, звісно, залишалися непрочитаними. Аж раптом дзвінок, щоправда голос вдалося почути лише з п’ятої спроби — його глушила постійна робота артилерії”, — розповідає жінка.
Останні новини
- Jerry Heil та alyona alyona дадуть концерти у Львові та Києві після повернення з Євробачення: деталі
- Український бренд Katsurina представив літню колекцію жіночого одягу: фото
- Український бренд DZHUS презентував колекцію архітектурного одягу: фото
- Стали відомі переможці Конкурсу соціальних ініціатив «Відповідальна країна 2.0»
- Перші: як Рита Леві-Монтальчині стала «імператоркою клітин», довгожителькою та довічним сенатором Італії Новости на главной
Потім стало зрозуміло, що виходити на зв’язок — ризик для життя, бо для цього треба було дістатись конкретної точки з інтернетом і забратись на гору. Понад два тижні вони не спілкувалися.
“…потім з’явився Starlink, і мені завантажило під дві сотні повідомлень. Це була своєрідна хроніка війни: маючи досвід спілкування на дистанції з поганим інтернетом, ми звикли зазначати дату й час на початку кожного повідомлення. У них Богдан описував події, місця, людей, зізнавався у коханні та надсилав відео. Мені у пам’ять врізалось одне: «Мала, по мені сьогодні прилетіла ракета, впала до ніг і не розірвалась. Я знаю, що це ти, так працює любов», — ділиться Наталя.
Найбільше її підкосило надіслане на початку квітня фото — перше за тривалий час. На ньому було видно, що чоловік схуд кілограмів на 20. .
У травні Богдан написав, що на заводі сотні важкохворих, а більше половини з них не могли рухатися самостійно, бо не мали кінцівок. Їх відпилювали наживо без знеболювального, бо інакше людина могла померти або сконати від ран.
Сам Богдан потрапив під обстріл касетними бомбами, але, на щастя, зміг сховатись у воронках, які наробили росіяни до того. Ще по ним гатили важкими протибункерними бомбами та якимось різновидом фосфорних, які випалювали все довкола. Чоловік писав, що за один такий вибух загинуло десь 70 осіб — просто згоріли до кісток. Загалом всі побратими, з якими він жив в кімнаті після переведення в Маріуполь, загинули.
Коли надійшов наказ про складання зброї, то чоловік Наталі виходив одним з перших. Після того зв’язок обірвався, і вона досі не знає, де Богдан і у якому стані.
“В день виходу Богдан написав мені, що ймовірно це буде Оленівка — в’язниця на території так званої ДНР. Але чи дістався він того місця, чи не перевезли хлопців далі та чи живий він взагалі — наразі мені достеменно невідомо. Я передивилася кожне відео і кожну фотографію, яку викладали російські джерела, але чоловіка на них не знайшла. Та ми розуміємо, що людей там не 10 і не 100, не всі були зафільмовані. Отже станом на сьогодні офіційно підтвердженої інформації все ще немає”, — розповіла Наталя.
Каже, що була звістка від дружини командира, але це не є достовірна інформації. Днями померла мама Богдана, а Наталя навіть не знає як його про це сповістити.
“До цього всього Богдан написав мені прощального листа і сказав читати або після підтвердженої звістки про загибель, або через три місяці після того, як з ним обірветься зв’язок. Ось на цьому шляху третина часу вже минула: останній раз він писав 17 травня в день виходу з заводу Азовсталі: «Мала, люблю тебе, біжу»”, — каже Наталя.
Вона вважає, що найбільш реальний спосіб визволення “азовців” з полону — це обмін на полонених росіян. При цьому вона попереджає: в Україні активізувалися злодії, які розсилають жінкам військовополонених повідомлення, де продають місце у черзі на обмін, обіцяють повернути чоловіка з полону за викуп або, наприклад, за 200 тис. грн, які потрібні начебто на військове обладнання. Цими випадками вже займається поліція.
