До Дня вдячності волонтерам: історія 19-річної волонтерки з Харківщини

1920 року у Франції серед молоді виник рух волонтерів, які організували добровільне відновлення зруйнованих під час Першої світової війни ферм. Незабаром волонтерський рух з’явився і в інших країнах. В Україні офіційно волонтерство визнали 10 грудня 2003 року. Саме у День вдячності волонтерам люди дякують усім, хто долучився до цього руху. Тому сьогодні WoMo ділиться з читачами історією 19-річної волонтерки з Харківщини.

Повномасштабне вторгнення та окупація рідного села Пришиб, що на Харківщині, змусили 19-річну Валерію Краснікову разом із родиною виїхати до Дніпропетровської області, де їх прийняли родичі. Сидіти склавши руки дівчина не могла, їй хотілося хоч якось допомагати військовим та тероборонівцям. Тож рідні допомогли Валерії знайти контакти місцевої громадської організації “Даруй добро Україна”. Волонтери ж радо прийняли у свою родину й активно залучали до плетіння сіток, виготовлення окопних свічок, роздачі гуманітарної допомоги внутрішньо переміщеним особам тощо. Згодом дівчина почала отримувати прохання про допомогу від знайомих, які боронять Україну, та відкривати збори на їхні потреби.

“Моєю мотивацією й підтримкою є вдячність військових, які завжди наголошують, що без волонтерів їм було б набагато важче. Також неймовірно надихає мужність бійців на передовій, які попри все, не здаються. Пригадую, одного разу збирала для хлопців кікімори, пледи, окопні свічки, форму та продукти. Й один з військових, для яких готувала це відправлення, подзвонив і сказав: “Ви своєю працею й допомогою дали нам шанс на життя”. Ці його слова мене тоді зворушили до сліз. І я часто саме їх згадую, коли наражаюсь на якийсь негатив щодо волонтерів”, — розповідає Валерія.

Відразу після звільнення рідного міста Валерія повернулася додому, проте волонтерити не припинила. Тим паче влітку до лав ЗСУ мобілізували її тата, тож дівчина активно взялася допомагати закривати потреби і для його підрозділу.

“Мій перший збір був на тактичні рукавички для друга і його побратимів з 14-ї бригади. Оскільки я не мала великої аудиторії в соціальних мережах, то він дуже затягнувся й кошти на 10 пар рукавичок довелося збирати два місяці. Проте опускати рук я не збиралася й почала активно шукати можливості залучитися підтримкою різних фондів чи ініціатив, так знайшла платформу Help Volunteer, яка допомогла зібрати мені майже 90 тис. грн. Паралельно почала активно звітувала про свою волонтерську діяльність у соціальних мережах й поступово зібрала невелику, але лояльну аудиторію, яка допомагає зі зборами”, — розповідає Валерія. Загалом за рік волонтерської діяльності дівчині вдалося придбати для військових старлінк, коптер, тепловізор, бінокль, перископи, берці, балаклави та форму, спальники, сушкар для ніг та закрити низку запитів на медикаменти.

Зараз до волонтерки дедалі частіше почали звертатися незнайомі військовослужбовці з проханнями про різноманітну допомогу. “Намагаюся допомогти зі всіма зверненнями, адже просто не можу відмовити. Для мене волонтерство зараз — це мій маленький та посильний внесок у нашу спільну Перемогу. Воно допомагає мені залишатися живою й переживати морально реальність війни. До того ж мене підтримують рідні та друзі”, — ділиться Валерія Краснікова.

Також волонтерство переконало дівчину, що світ не без добрих людей. Завжди знайдуться ті, хто допоможе. Головне не опускати руки після поразок та не втомлюватися просити про цю допомогу знову. Проте і з хейтом волонтери зустрічаються. В особисті повідомлення дівчині інколи прилітають меседжі від людей, які звинувачують у некомпетентності чи називають її працю даремною. Та Валерія дуже добре розуміє, для кого й навіщо все це робить.

Валерія — студентка Балаклійського педагогічного коледжу, готується до захисту диплома. Проте війна докорінно змінила її плани на майбутнє і замість того, щоб навчати непосидючих першокласників, дівчина вирішила змінити кваліфікацію й стати парамедиком.

“Волонтерство вплинуло тим, що з’явилося більше емпатії до людей. З початку вторгнення, на жаль, полягло немало наших героїв та цивільних. Ніколи раніше не хотіла бути пов’язана з медициною, але війна все змінює, змінюються й люди. Зараз дороге кожне життя наших бійців та цивільних людей. Медики витягують поранених з того світу, але кваліфікованих спеціалістів дуже бракує. Тому я вирішила змінити спеціальність, щоб згодом як медик долучитися до Збройних сил України. Думаю, що сутички з росією у нас ще будуть, навіть після того, як виженемо ворога назад на болота”, — підсумовує волонтерка Валерія Краснікова. 

Допомогти Валерії зібрати кошти на бінокль та тепловізор для 81-ї бригади можна за посиланням.