Оксана Хромова19 серпня світ відзначає День гуманітарних працівників. Тож з нагоди цієї дати ми знайомимо вас з кейс-менеджерками ГО «Дівчата», які щодня працюють з непростими запитами й невтомно змінюють їхні життя на краще.
Катерина Мунтян — кейс-менеджерка у проєкті «Посилення доступу та надання послуг для підтримки СРЗ та протидії ГЗН серед жінок і дівчат, які постраждали від конфлікту на Сході та Півдні України». За спиною у Катерини власний складний досвід: окупація рідного міста, розлука з рідними, пошук себе у новій сфері під час повномасштабної війни. Однак вона свідомо обрала шлях допомоги та підтримки для інших.
«Я народилася у Дніпрі, але після заміжжя переїхала до Бердянська — і це моє рідне місто. Там вже багато років проживала, там була і кар’єра, і бізнес. Я працювала в Бердянському морському торговельному порту, була уповноваженою особою з публічних закупівель, тобто відповідала за колосальні мільйонні закупівлі. Також у нас з чоловіком був невеликий бізнес. Після 24 лютого ми довго були в окупації — не хотіли залишати нерухомість, бізнес, адже довго працювали над цим, наживали.
Але якось зустріли знайомих, які попередили: окупаційна влада цікавиться вашою сім’єю, розпитує про вас. Ми відразу ж зібрали речі першої необхідності і виїхали, адже був високий ризик навіть потрапити на підвал. Адже ми працювали у порту, у нас був доступ до інформації, яка може цікавити ворогів, наприклад, фінансової. Тож нам довелося залишити майже все. І моя мама також залишилася в окупації».
Допомога крізь життя
Катерина ділиться, що до гуманітарної роботи прийшла через волонтерство: спочатку допомагала літнім людям у шелтерах, супроводжувала їх в оформленні пенсії та інших виплат, допомагала з отриманням соціальних послуг. До команди ГО «Дівчата» Катерина приєдналася після декретної відпустки. Наразі жінка з сім’єю мешкає у Запоріжжі, що розташоване близько до зони активних бойових дій, однак виїжджати далі не планує:
«Тут залишатимусь, хоч, може, й бомби наді мною літатимуть. Я просто ближче до дому. Не уявляю, щоб поїхати кудись далі, наприклад, у Львівську область. Там мені буде важко, а тут я тримаюсь — тут всього 200 км до дому».
Я вважаю, що ми кожному колосально допомогли — вони ожили
Серед людей, яким допомагає Катерина, дуже багато чоловіків — майже половина із 45 кейсів за пів року. Більшість з них — колишні цивільні полонені, постраждалі від сексуально насильства, пов’язаного з конфліктом (СНПК). Кейс-менеджерка зауважує, що зараз значно більше чоловіків готові нарешті говорити про свій досвід, звертатися по допомогу:
«Три роки майже всі мовчали. А потім потихеньку заговорили… Все почалося з першого — потім він розповів іншому, і вони почали до мене приходити, розповідати, що з ними відбувалося. Уявіть, як важко чоловікові розказати про пережите у полоні сексуальне насильство. Вони соромляться, бо я фахівчиня-жінка. Але приходять, починають ділитися. Кажуть: ми хочемо бути почутими. Бо такий страх руйнує життя.
Важливі зміни
Я вважаю, що ми кожному колосально допомогли — вони ожили. Є такі випадки, де помітно максимально позитивні зміни. Наприклад, людина не могла спати, попрацювала з психологом — і сон відновився. Є люди, які заливали пережите алкоголем, а після звернення до нас закодувалися, почали працювати. Є багато таких, що нарешті знайшли кохану людину. Стосунки у сім’ях налагодилися, у когось дитина народилася. І це все завдяки нашій підтримці».
Більшість жінок звертаються із запитами щодо пережитого ГЗН. Катерина згадує кейс, в якому відбувся один із найбільш кричущих випадків насильства. Але завдяки швидкому реагуванню жінці вдалося допомогти:
«Мобільна бригада дізналася про цей випадок. Була вагітна дівчина на пізньому терміні. Її дуже сильно побив чоловік. Бригада перенаправила до мене, а я відразу зреагувала. Ми забрали постраждалу від кривдника, забезпечили набором породіллі. Вона народила здорового хлопчика. Уже після виписки з пологового ми забезпечили її всією необхідною допомогою: психологічною, юридичною, фінансовою. Ця дівчина багато пережила і ніколи не мала на кого спертися: алкоголізм батьків, тепер у дорослому віці ГЗН. А зараз вона в безпеці, аж розквітла. Працює з психологом, радіє своїй дитині».
Я буду робити все від себе залежне
Щоденна робота кейс-менеджерки непроста, адже через себе доводиться пропускати досвід десятків людей, що пережили полон, різні види насильства, складні життєві обставини. Катерина ділиться, що її надихає вдячність людей, а найскладнішим є стикатися з тими, хто не відчувають цієї вдячності, а, навпаки, ставляться до отриманих послуг зневажливо. Однак таких людей дуже мало, зауважує кейс-менеджерка.
«Як я відновлююся? Я беру сина, іду з ним гуляти. І кайфую від того, як він росте, як сміється, белькоче — мені більше нічого не треба. Це так добре, що є можливість так відволіктись, переключитися на сім’ю, тим паче коли маленька дитина. А ще я багато читаю. Психологію не люблю, романи не люблю, а ось трилери люблю. Це, мабуть, дуже добре переключає від реальності, в якій ми живемо, на щось таке вигадане, гостросюжетне».
«Я адаптувалася до реалій і абсолютно нормально працюю. Дуже страшно, вибухи — вийшла в коридор, перечекала і далі працюю. Мені здається, усе найстрашніше я вже пережила — уже страшніше нікуди. Живу далі, рухаюся, розвиваюся. Я не пригнічена пережитим».
Про жіночі запити
Запитуємо Катерину, які послуги є найбільш затребуваними та які бар’єри для звернення по допомогу вона досі помічає у людей:
«У жінок постійно одні й ті ж запити — розлучення, аліменти. Багато звертаються щодо обмежувальних приписів для кривдника — я перенаправляю їх до юристів. Лише вчора було 5 таких звернень. Дуже багато запитів на фінансову допомогу. Особливо, якщо люди ВПО, то їм потрібно все: одяг, побутова техніка, гаджети для дітей. Завжди шукаю організації, куди їх можна перенаправляти для такої допомоги. Чоловіки звертаються з проханням допомогти в отриманні статусу цивільного полоненого. Також їм потрібна психологічна допомога.
Бар’єри також різні. Для чоловіків це сором, вони багато ще соромляться. А жінки, які перебувають у колі насильства, не можуть з нього вирватися. Але ми проводимо багато інформування, різні активності, на яких розказуємо про насильство і як розірвати це коло — вони дізнаються і наважуються звернутися».
Кейс-менеджерка ділиться, що їй хотілося б передати світові послання від імені всіх українок:
«Хочу сказати, що ми, українці, дуже трудолюбиві — тому ми піднімемо Україну, врятуємо людей, всіх поставимо на ноги. Ми будемо квітнути, процвітати, переможемо однозначно. Я за себе можу сказати, що працюватиму не покладаючи рук, доки це буде потрібно. І поки я в роботі, поки до мене звертаються, я жодній людині не відмовляю. Я хочу по максимуму всім допомогти. Я думаю, більшість в Україні теж так може сказати: що я буду робити все від себе залежне для нашої перемоги».
Допомога, яку надає кейс-менеджерка, та підготовка матеріалу стали можливими завдяки проєкту: «Посилення доступу та надання послуг для підтримки СРЗ та протидії ГЗН серед жінок і дівчат, які постраждали від конфлікту на Сході та Півдні України» спільно з міжнародною гуманітарною організацією CARE за підтримки Федерального міністерства закордонних справ Німеччини.