Леся Сайко10 вересня у кінотеатрах стартувала сімейна пригодницька історія «Баррі. Пес-рятівник». В її основі лежать реальні події початку XIX століття, що розгорталися високо в Альпах, на перевалі Великий Сен-Бернар. У тамтешньому монастирі ченці-августинці століттями виводили собак, які вміли шукати людей під завалами. Хлопчик Ґеорґ обирає собі найслабше цуценя з усіх. Терпіння, щоденна турбота та віра у слабшого перетворюють цього малого на легендарного Баррі — сенбернара, який урятував понад сорок людських життів.
Стрічка вже зібрала чимало відзнак: світова прем’єра відбулася на швейцарському фестивалі у Золотурні, далі був головний приз «Золотий горобець» від дитячого журі в Німеччині, показ у чеському Зліні та перемога на українському Чілдрен Кінофесті. Роль суворого пріора зіграв німецький актор Ульріх Тукур («Життя інших», «Біла стрічка»), а знімали у реальних Альпах на висоті понад дві тисячі метрів.
Читайте також: Найкрасивіші озера України, які варто відвідати восени
У центрі фільму є ще одна важлива історія — як Ґеорґ вчиться розуміти Баррі без слів: помічати його реакції, рухи й зміни у поведінці.
Як зрозуміти собаку без слів
Баррі не може розповісти, що він відчуває. Про це говорять його притиснуті вуха, поворот голови, зміна пози чи раптове завмирання. Ґеорґ поступово вчиться помічати ці сигнали й розуміти, що стоїть за поведінкою собаки.
Дитина разом із Ґеорґом стежить за Баррі й сама вчиться помічати ці деталі: погляд, жест, інтонацію, зміну поведінки. Про співпереживання фільм майже не говорить прямо. Його можна побачити в тому, як Ґеорґ ставиться до Баррі та як реагує на його потреби.
Від «Белль і Себастьяна» до Паддінгтона
Баррі легко поставити поруч із героями фільмів, у яких людина спочатку не розуміє тварину, а потім вчиться їй довіряти. Найочевидніша паралель — «Белль і Себастьян» (2013), де події теж розгортаються в Альпах. Для більшості мешканців села великий піренейський собака виглядає небезпечним, а Себастьян поступово бачить у ньому зовсім інше. Хлопчик не знає, що саме переживає пес, але вчиться розуміти його за поведінкою і з часом вибудовує з ним довіру.
Інший варіант цієї історії — «Пригоди Паддінгтона» (2014). Маленьке ведмежа потрапляє у величезне місто, мови й звичаїв якого майже не знає. Родині Браунів спершу складно зрозуміти нового мешканця свого дому, який поводиться зовсім не так, як вони очікували. Згодом за його розгубленістю й ніяковістю вони починають бачити самотність і бажання знайти нову родину.
Цей прийом є і в старіших історіях, наприклад, у «Лессі» та «Фліппері». Глядачеві не кажуть прямо, що відчуває тварина. Це потрібно зчитати з її поведінки. Ми самі вирішуємо, чому Лессі тікає, чого боїться Фліппер або що відчуває Баррі.
Читайте також: Соло-подорож без стресу: країни, де жінки почуваються найбезпечніше
Простір для тиші
«Баррі» не поспішає проговорювати кожну емоцію героя. Частину історії можна зрозуміти з того, як Ґеорґ дивиться на Баррі, як пес реагує на людей або завмирає перед небезпекою. Для дитячого кіно це важлива річ: дитині не дають готової відповіді, вона може сама її помітити. Замість пояснення словами тут працюють погляд, рух, жест або кілька секунд тиші. Іноді цього справді достатньо, щоб зрозуміти героя.