Оксана ХромоваУ 1951 році п’ятнадцятирічний австралієць на ім’я Джеймс Гаррісон щойно пережив надто серйозну операцію. Життя йому врятували донори. Хтось зовсім незнайомий поділився з ним своєю кров’ю. І ця подія назавжди змінила не тільки власну долю хлопця, а й мільйонів інших людей.
Гаррісон пообіцяв собі: щойно йому виповниться 18 і йому можна буде здавати кров, він стане донором. Але тоді він і гадки не мав, що в його жилах тече щось зовсім незвичайне і що його плазма врятує мільйони дитячих життів.
Унікальна плазма донора
Через кілька років після того, як Гаррісон почав здавати кров, австралійські лікарі помітили, що його плазма особлива. Вона містила рідкісні й надзвичайно цінні антитіла до резус-фактора. Ці антитіла виявилися ключовими у боротьбі з хворобою, яка десятиліттями коштувала життя немовлятам у перші дні життя.
Йдеться про гемолітичну хворобу новонароджених. Її спричиняє резус-конфлікт між матір’ю (негативний резус-фактор) і дитиною (позитивний резус). Імунна система жінки може почати атакувати клітини крові плода, спричиняючи викидень, важкі ураження або смерть новонародженого.
До 1960-х років із цим майже нічого не могли вдіяти. Немовлят втрачали тисячами. І саме кров Гаррісона допомогла змінити ситуацію.
Як це працювало?
Австралійські вчені разом із лікарями створили спеціальний препарат — анти-D імуноглобулін. Його почали виробляти з плазми крові донорів, які мали потрібні антитіла. Але таких людей одиниці. І Джеймс Гаррісон став головним і найстабільнішим донором цієї програми.
Його кров не лише містила потрібні антитіла, а й була ідеально сумісною для виробництва. З плазми виготовляли десятки тисяч доз анти-D-препарату. А Джеймса назвали “людиною з золотою рукою”, адже кожна доза його крові могла буквально запобігти трагедії.
60 років донацій
Джеймс Гаррісон здавав кров регулярно, кожні два тижні протягом шістдесяти років. У сумі він зробив понад 1100 донацій, встановивши світовий рекорд, який увійшов до Книги рекордів Гіннесса. Щоразу, коли він приходив до центру переливання крові, медсестри зустрічали його, як легенду. Але він залишався скромним і зворушливо вдячним за шанс допомагати.
«Я не вчений. Я не лікар. Я просто хочу, щоб якомога більше дітей жили», — казав він в одному з інтерв’ю.
Коли Джеймсу виповнився 81 рік, йому довелося зупинити донації. За правилами, в Австралії неможливо бути донором після цього віку. Остання донація була емоційною: лікарі, діти, батьки — всі, кому він допоміг, — дякували й обіймали його, дехто плакав.
Врятовані діти
У світі є лише кілька донорів із такою плазмою, як у Гаррісона. Але саме завдяки йому в Австралії з 1967 року було врятовано понад 2,5 млн немовлят. Це не перебільшення — настільки ефективним виявився анти-D-препарат, отриманий із його крові. І не тільки в Австралії. Завдяки міжнародним обмінам дози анти-D із його плазми потрапляли до лікарень інших країн.
До речі, донорство Гаррісона торкнулось і його родини. Донька Джеймса одного разу також потребувала анти-D після народження своїх синів, яких врятував той самий препарат, зроблений із крові її батька.
“Людина з золотою рукою”
Джеймс Гаррісон не мав надможливостей чи величезного капіталу. Але у нього була добра воля, сталість і вдячність за те, що він сам колись отримав допомогу. Так бажання віддячити може запустити хвилю змін, які торкнуться мільйонів. Видатного донора неодноразово номінували на відзнаки, йому аплодували стоячи. Але, здається, для самого Гаррісона найкращою нагородою були історії врятованих дітей.
У багатьох країнах, зокрема і в Україні, проблема донорства досі стоїть гостро. Кров потрібна постійно: для травмованих, для онкохворих, для породіль, для новонароджених. І все ще бракує людей, які готові регулярно здавати кров.
«Це найменше, що я міг зробити. Хтось врятував мені життя. Я просто хотів врятувати чиєсь інше», — Джеймс Гаррісон
Історія Джеймса Гаррісона нагадує: не треба бути супергероєм, щоб зробити надзвичайне. Треба просто бути людиною, яка не проходить повз інших.