Протягом всього життя вона вчила людство придивлятися до світу, який здавався далеким і незрозумілим. Джейн Гудолл прожила 91 рік, досліджуючи шимпанзе та подорожуючи світом, і залишила після себе не лише десятки книжок і сотні статей, а насамперед інший спосіб бачити наше місце серед живого. Два дні тому під час туру з виступами видатна науковиця тихо померла уві сні. Для багатьох її учнів немов закінчилася довга й важлива розмова з природою, яку вона вела від імені мільйонів тварин.

Життя в Африці

Коли у 1960 році молода англійка приїхала до Танзанії, мало хто міг уявити, що це стане початком нового розділу в історії науки. У національному парку вона годинами сиділа в тиші, вивчаючи диких шимпанзе. Її метод був далеким від класичних академічних підходів: не лабораторні експерименти, а живе спостереження. Саме завдяки цьому вона першою описала те, що сьогодні здається очевидним — шимпанзе не лише подібні до людей, а й мають власну складну культуру. Вони створюють і використовують інструменти, формують соціальні ієрархії, здатні на співчуття й агресію.

Ці відкриття зробили Гудолл відомою в усьому світі й водночас піддали сумніву усталені уявлення про «винятковість» людини. Вона показала, що грань між нами і тваринами тонша, ніж ми звикли думати. І саме тому ми зобов’язані нести відповідальність за тих, хто не має голосу.

Від вченої до активістки

З роками її роль змінилася. Вона перестала бути лише дослідницею й перетворилася на публічну постать, яка закликала до глобальних змін. Гудолл подорожувала світом, виступала на конференціях, у парламентах і навіть на майданчиках поп-культури. Вона вміла говорити простою мовою про складне, і саме тому її слухали люди, далекі від науки. У своїх виступах вона не залякувала катастрофами. Просто переконувала, що кожна дрібниця, від повторного використання речей до турботи про місцеву природу, має значення.

Обкладинка Vogue як знак часу

Рік тому Джейн Гудолл з’явилася на обкладинці філіппінського Vogue. Замість молодих моделей читачі побачили літню жінку, яка все життя працювала не для слави, а заради тварин і планети. Її образ у журналі був тихим, але промовистим: справжній авторитет не зникає з роками, а стає ще відчутнішим.