Леся СайкоДжессіка Тенді – ім’я, яке назавжди вписано в історію світового кінематографа. Вона була не просто акторкою, а справжньою легендою, чия кар’єра тривала понад шість десятиліть і була відзначена численними нагородами. Її талант, наполегливість та унікальний життєвий шлях роблять її однією з найцікавіших постатей у світі мистецтва.
Ранні роки та становлення на сцені
Джессіка Тенді народилася в Лондоні у сім’ї, де мистецтво не було основною професією: її батько був комівояжером, а мати очолювала школу для дітей з інвалідністю. Проте з ранніх років у Джессіки проявився акторський талант, який вона почала відточувати у престижній Академії акторської майстерності сера Бена Гріта.
Тенді швидко здобула визнання як талановита виконавиця класичних ролей. На лондонській сцені вона грала з такими майстрами, як Лоуренс Олів’є та Джон Гілгуд. Зокрема, вона зіграла Офелію в “Гамлеті” (1934) та Корделію в “Королі Лірі” (1940) у постановках з Гілгудом.
У 1930-х роках у Вест-Енді Джессіка конкурувала за ролі з іншими видатними акторками того часу, такими як Пеггі Ешкрофт та Селія Джонсон. Після розлучення з першим чоловіком, актором Джеком Гокінсом, та з наближенням Другої світової війни, вона прийняла рішення переїхати до США.
Бродвей та “Трамвай “Бажання””
Переїзд до Америки став поворотним моментом у її кар’єрі. Тут вона познайомилася з канадським актором Г’юмом Кроніном, за якого вийшла заміж у 1942 році. Їхній шлюб, що тривав понад 50 років, став легендою.
Хоча Тенді і знімалася в кіно, її справжнім домом залишався театр. У 1947 році вона отримала роль, яка назавжди змінила її життя – Бланш Дюбуа в п’єсі Теннессі Вільямса “Трамвай “Бажання””. Її виступ, що демонстрував неймовірну складність та глибину персонажа, приніс їй першу премію “Тоні” та світове визнання. Проте роль у кіноверсії п’єси дісталася Вів’єн Лі, що стало великим розчаруванням для Тенді.
Джессіка та Г’юм разом стали символом театрального світу. Їх порівнювали з легендарним дуетом Альфреда Ланта і Лінн Фонтанн. Вони разом знялися в більш ніж 100 театральних постановках та кількох фільмах. Серед їхніх спільних бродвейських робіт – “Джин-гра” (1977), за яку Тенді отримала ще одну премію “Тоні”, та “Foxfire” (1983), що приніс їй третю “Тоні”.
Пізній кінокар’єрний злет
Хоча Тенді знімалася в кіно з 1930-х років, її по-справжньому успішна кінокар’єра розпочалася в зрілому віці, після 70 років.
Після ролі у фільмі Альфреда Гічкока “Птахи” (1963), де вона зіграла владну і холодну матір головного героя, Тенді повернулася до кіно лише у 1980-х роках. Цей “другий акт” її кар’єри виявився надзвичайно успішним.
Крім “Шофера міс Дейзі” та “Смажених зелених помідорів”, Тенді також знялася у фантастичній стрічці “Кокон” (1985) разом зі своїм чоловіком Г’юмом Кроніном, де вона зіграла роль Альми Фінлі, яка повернула собі молодість. Її роль у фільмі “Батарейки не додаються” (1987) також отримала високі відгуки.
Спадщина та визнання
За свої багаторічні досягнення Джессіка Тенді отримала безліч нагород:
Чотири премії “Тоні”: Вона стала однією з найвизнаніших актрис в історії Бродвею.
“Оскар” та інші нагороди: Окрім “Оскара” у 1990 році, вона також була лауреатом премій “Золотий глобус” та BAFTA за роль у “Шофері міс Дейзі”. У 1994 році, незадовго до смерті, вона та Г’юм Кронін отримали спеціальну премію “Тоні” за життєві досягнення.
Сила духу: До кінця свого життя, попри хворобу, Тенді продовжувала зніматися. Її остання робота, фільм “Без дурнів”, вийшла в 1994 році, вже після її смерті, і стала гідним фіналом її блискучої кар’єри.
Джессіка Тенді була непересічною постаттю, чий творчий шлях був наповнений як тріумфами, так і випробуваннями. Вона була не лише видатна акторка кіно, а й справжня королева сцени, яка блискуче виконувала як класичні, так і сучасні ролі. Її життя і кар’єра – це історія про наполегливість, відданість мистецтву та унікальний творчий тандем, що став легендою.