Леся Сайко
Ніч. Через напівосвітлений галасливий тунель поспішає людина, у якої в руках шкіряний портфель. Перед входом до офіційної будівлі він, не зупиняючись, надягає головний убір католицького священника — червону дзукету. Поправляючи її у ліфті, він помітно нервує, його лоб — суцільні зморшки. Двері ліфта відчиняються, і священник опиняється у коридорі з мармуровими стінами.
Червоним килимом він поспішає до дверей у кінці коридору, яка веде до приміщення, заповненого людьми. Тривога, що висить у повітрі, посилюється з кожним кроком священника і досягає свого апогею в момент, коли він нарешті опиняється у кімнаті. У центрі стоїть ліжко. На ліжку лежить величний старець із заплющеними очима. З обох боків ліжка його оточують чотири кардинали, що стоять перед ним на колінах. Один із них відповідає на німе запитання новоприбулого священника словами: «Він із Богом».
Про що
Тож майже без слів, ніби фігури на шаховій дошці, розставляються герої для художнього кінооповідання про процес обрання Римського папи. Як тільки зі старця знімають «рибальський перстень» — один з атрибутів Папи Римського — і виголошуються слова «Папа помер, його трон порожній», кімнату покійного папи запечатують червоною печаткою. І лише тоді, на тлі білого болоньєвого мішка, у який поміщається тіло покійного папи, з’являється назва фільму, написана великим шрифтом на весь екран: КОНКЛАВ.
Протягом двох годин глядачам надається можливість зазирнути за куліси Ватикану і не лише стати свідками таємничого процесу, а й відчути напруження боротьби між основними кандидатами, у кожного з яких є свої скелети у шафах. Не варто забувати й черниць, яким «Бог також дав очі й вуха».
Конклав: історія створення
Фільм “Конклав” (Conclave (Велика Британія, США, 2024, детективний трилер) знятий німецьким режисером Едвардом Бергером за однойменною книгою англійського письменника Роберта Гарріса.
Після успіху фільму «На Західному фронті без змін», який у 2023 році був нагороджений «Оскаром» як найкращий іноземний художній фільм, Бергер вирішив цього разу звернутися до жанру альтернативної історії.
Хоча фільм і книга засновані на історичних традиціях і реальних правилах обрання Римського папи, самі герої вигадані. Але вигадані, а головне, зіграні настільки талановито, що часом під час перегляду про це зовсім забуваєш. Тим більше, що небагато з нас можуть назвати хоча б одного реального з 235 кардиналів, які беруть участь у конклаві.
Для того, щоб у Сикстинській капелі прозвучала фраза «Habemus Papam» — «у нас є Папа», необхідно, щоб кандидат, а ним може бути будь-який кардинал, що голосує, набрав 2/3 голосів.
До речі, оскільки Ватикан ніколи не дає дозволу на зйомки фільмів на своїй території, Сикстинську капелу довелося будувати заново, а знамениту стелю, розписану Мікеланджело, навіть згенерували як комп’ютерну копію.
Актори
Попри те, що картина захоплює своїм майже детективним розвитком сюжету та по-справжньому величною атмосферою, у якій він відбувається, головним досягненням у ній, безсумнівно, є блискучі акторські роботи. Завдяки їм картина чудово дивиться навіть під час повторного перегляду.
Англійський актор Рейф Файнс зіграв у фільмі головну роль. Саме його кардиналу Лоуренсу, якого глядачі бачать на самому початку картини, випадає відповідальність за проведення Конклаву. Сам він переживає кризу віри й тому його не цікавить найвища посада. Перед початком Конклаву він закликає пам’ятати, що впевненість є смертельним ворогом єдності та толерантності:
«Там, де є впевненість, немає сумнівів. У відсутності сумнівів немає місця чуду. А без дива немає віри»
Лоуренс підтримує прогресивного американського кандидата, кардинала Белліні, якого зіграв американський актор Стенлі Туччі. Головним противником Белліні є консервативний італійський кандидат кардинал Тедеско – справжній диявол у кардинальській мантії. У цій ролі знявся відомий італійський актор Серджо Кастеллітто. На трон претендують також канадський кардинал Трамбле, у його ролі знявся американський актор Джон Літгоу, і нігерійський кардинал Адейємі, якого зіграв англійський актор Люсіан Мсаматі.
За всім, що відбувається, уважно спостерігає сестра Агнес. Ізабелла Росселліні, яка виросла в Римі й навчалася в католицькій школі, добре знайома з черницями. Можливо, саме тому їй вдалося створити такий яскравий екранний образ, що, попри те, що її героїня промовляє за весь фільм усього кілька фраз, уже зараз зрозуміло, що 72-річну акторку, без сумніву, буде номіновано на «Оскар» як найкращу акторку другого плану.
Поворот сюжету
Варто згадати ще одного актора, який зіграв роль архієпископа Бенітеса, що служить в Афганістані. Так само як і його герой, про існування якого було відомо небагатьом, Карлос Дієс, який створив його унікальний образ на екрані, теж був нікому не відомий. Хоча б тому, що актором він став порівняно недавно, після того, як багато років пропрацював архітектором. І це теж можна вважати дивом, адже після цього фільму в нього, напевно, буде дуже багато цікавих пропозицій. Дієс створив героя, відповідального за один із найкрутіших твістів в історії кінематографа.
Але не лише цим поворотом цікавий фільм. Найбільше він цікавий як алегорія на сучасний світ і питання про перспективу його розвитку. Якщо в одній із промов, виголошеній у картині, що «церква — це те, що ми з нею зробимо», замінити слово «церква» на «світ», то можна уявити, що саме хотіли сказати її творці, розповідаючи цю захопливу історію.