Що насправді ховається за відчуттям радості? Чи існує вона лише у наших думках, чи закодована в самому геномі? Чи можемо ми впливати на це диво — робити радість частиною свого життя кожного дня? Сьогодні ми поговоримо з людиною, яка розкриває таємниці генетики, нейробіології та епігенетики, щоб показати: радість — це не випадковість, а мистецтво і наука одночасно.

Про ключі, що “вмикають” справжню, глибоку радість” розповідає Людмила Турова, практикуюча лікарка, фахівчиня зі складних медичних спеціальностей, серед яких клінічна генетика, нейрогенетика, імуногенетика та імунологія, алергологія, нутрігенетика й перинатологія. Сьогодні наша розмова про те, чи існує генетична “формула” радості, і як ми можемо використати ці знання.

Природа чи виховання: чи народжуємось ми з “установкою” на радість?

WoMo: Людмило, давайте почнемо з вічного питання: чи народжуємось ми з певною “установкою” на радість, чи це більше результат виховання та життєвого досвіду?

Людмила Турова: Це одне з найдавніших біопсихологічних протиставлень. Сучасна наука підтверджує, що “установка” на радість є результатом складної взаємодії генетичних факторів (природи), нейробіології, дитячого досвіду та середовища (виховання). Тож, це не вибір “або-або”, а скоріше “і-і”. Ми маємо певну генетичну схильність, але як вона проявиться, залежить від багатьох чинників.

WoMo: Дуже цікаво! Тож, якщо говорити про генетичну складову, які саме гени впливають на нашу здатність відчувати радість? І наскільки активно?

Людмила Турова: Хоча ми не можемо назвати один конкретний “ген щастя”, є кілька генів, варіації яких значно впливають на нашу емоційну регуляцію та схильність до позитивних емоцій:

 – Ген транспортеру серотоніну SLC6A4 (5-HTTLPR): Це один із найбільш вивчених генів у контексті емоційного стану. Наявність короткої алелі (пояснить в дужках …) цього гену асоціюється з підвищеною чутливістю до стресу, що може впливати на сприйняття радості. Натомість, довга алель пов’язана зі стабільнішою емоційною регуляцією.

 – Ген DRD4 (дофаміновий рецептор D4): Варіації цього гену пов’язані з пошуком новизни, енергійністю та реакцією на позитивні стимули. Люди з певними алелями DRD4 можуть бути більш схильними до ризику та пошуку нових вражень, що для них може бути джерелом радості.

 – Ген COMT: Цей ген регулює метаболізм дофаміну, ключового нейромедіатора (що це поясніть в дужках), що впливає на нашу здатність відчувати задоволення та радість у відповідь на соціальні й сенсорні стимули.

Все це знайшло підтвердження у дослідженні, яке охопило понад 298 тисяч осіб. Його результати були опубліковані в Nature Genetics у 2016 році. Також наукова робота Baselmans & Bartels (2018) у Nature Human Behaviour показала, що до 35% варіацій у рівні суб’єктивного сприйнятті благополуччя пояснюється генетикою.

Читайте також: Дамо собі раду, щоб відчувати радість

Дитячий досвід і раннє виховання: активація потенціалів

WoMo: Отже, генетика дає нам певні схильності. Але як дитячий досвід, або те, що ви називаєте “втручанням”, впливає на ці генетичні потенціали?

Людмила Турова: Хоча ми можемо мати генетичну схильність до радості або до тривожності, саме дитячий досвід “активує” або “знижує/глушить” ці потенціали. Це яскравий прояв епігенетичної регуляції. Епігенетика — це зміни в експресії (прояву та  поведінки) генів, які не передбачають зміни послідовності ДНК, але впливають на те, як гени “читаються”.

Наприклад:

• Діти, які виростали в атмосфері безпеки, тілесного контакту, підтримки та передбачуваності, мають вищу стійкість до стресу і більшу базову “налаштованість” на позитив у дорослому віці. Це пояснюється тим, що сприятливе середовище допомагає “вмикати” гени, що сприяють стійкості.
•  Навпаки, токсичний стрес у дитинстві (емоційна холодність, нестабільність, насильство) може змінити епігенетичні мітки на генах, що регулюють викид кортизолу (гормону стресу), серотоніну та дофаміну. Це може призвести до підвищеної вразливості до стресу та зниження здатності відчувати радість у подальшому житті.

 Так дослідження McGowan et al. (2009) у Nature Neuroscience виявило, що діти, які зазнали жорстокого поводження, мали змінену метиляцію гена NR3C1, що відповідає за стресову реакцію. А наукова робота Kaufman et al. (2018) у Translational Psychiatry показала, що досвід дитинства може епігенетично модулювати гени, пов’язані з емоційною стабільністю. 

Нейропластичність: Наше “переписуване” щастя

WoMo: Отже, наші гени та ранній досвід закладають фундамент. Але чи означає це, що ми не можемо змінити свою “установку” на радість, якщо вона не була ідеальною від народження чи в дитинстві?

Людмила Турова: Зовсім ні! Навіть якщо ми не народилися з “геном радості” або мали складне дитинство, мозок залишається пластичним. Це явище називається нейропластичністю. Вченими вже доведено, що практики усвідомленості, вдячності, соціальної взаємодії та здорові звички фактично змінюють структуру мозку та нейрохімічні ланцюги, пов’язані з позитивними емоціями.

Наприклад:

• Регулярна практика вдячності активує медіальну префронтальну кору, яка пов’язана з емоційним благополуччям.
• Медитація підвищує щільність сірої речовини в гіпокампі та лобних долях, пов’язаних із емоційною регуляцією та пам’яттю.

Наукові дослідження Fredrickson et al. (2013) у PNAS показали, що позитивні емоції пов’язані з підвищенням експресії генів, що знижують запалення в організмі, що може опосередковано впливати на загальний стан благополуччя. А огляд Tang et al. (2015) у Nature Reviews Neuroscience детально описує ефекти медитації на мозок і поведінку, включаючи зміни у структурі мозку та покращення емоційної регуляції.

Практичні поради від генетика: Як культивувати свою радість?

WoMo: Людмило, враховуючи всі ці знання про генетику, епігенетику та нейропластичність, які практичні поради ви можете дати нашим читачкам, щоб вони могли свідомо культивувати свою здатність до радості?

Людмила Турова: Звісно! Пам’ятайте: генетика — не вирок, а лише стартова лінія! Ваша “установка” на радість — це результат діалогу між генами, досвідом і вашим вибором. Ось мої рекомендації:

 1. Цінуйте усвідомленість: Практикуйте усвідомленість (mindfulness), помічаючи та цінуючи маленькі радощі у повсякденному житті. Це тренує ваш мозок “помічати” позитив.

 2. Ведіть щоденник вдячності: Щодня записуйте 3-5 речей, за які ви вдячні. Ця проста практика активує ділянки мозку, пов’язані з позитивними емоціями та благополуччям.

 3 Рухайтесь: Регулярна фізична активність – це не лише для тіла. Вона стимулює вироблення ендорфінів та інших нейромедіаторів, які покращують настрій. Знайдіть вид активності, який приносить вам радість.

 3. Будуйте якісні стосунки: Спілкування з близькими, друзями, підтримка соціальних зв’язків стимулює вироблення окситоцину, “гормону любові” та довіри, що є джерелом глибокої радості.

 4. Збалансоване харчування: Ваш кишківник – це “другий мозок”, який виробляє значну частину серотоніну. Здорове харчування підтримує здорову мікробіоту, що позитивно впливає на ваш настрій.

 5. Забезпечте якісний сон (компенсуйте недосипання, як тільки маєте можливість) : Недостатній сон, особливо у жінок, негативно впливає на гормональний фон та нейрохімію мозку, знижуючи здатність радіти. Створіть комфортний ритуал відходу до сну.

 6. Опановуйте нове та розвивайтесь: Вивчайте щось нове, займайтеся творчістю. Це стимулює нейропластичність мозку та дарує відчуття задоволення від досягнень і пізнання.

Як сучасна науковиця, що вивчає епігенетику, я б сказала: “Гени завантажують пістолет, але середовище натискає на спусковий гачок — або кладе його назад до шухляди.” Ваш вибір і ваші дії мають вирішальне значення, щоб дати собі раду і попри все дозволити собі радіти життю. 

WoMo: Так, щастя – жити тут і зараз. Дякуємо вам і чекаємо на наступну зустріч.

Інтерв’ю провела Аліна Севастюк