“Я прагнув любові. Та отримав лише презирство. Я був сам. Навіть у Сатани були супутники. А в мене — нікого.”

Днями у видавництві READBERRY вийшов графічний роман «Франкенштайн», що вже спричинив резонанс серед поціновувачів готики, хорору та класики, яка не старіє.

Ілюстрації до видання створив Жорж Бесс — французький художник, автор графічних романів і карикатурист, володар численних престижних нагород. Після візуально вражальної адаптації «Дракули» Бремa Стокера він звернувся до ще одного стовпа готичного горору — до історії Франкенштайна, твору, який шокував світ у 1818 році та започаткував жанр наукової фантастики.

Це вишукана графічна адаптація класичного роману Мері Шеллі з усією його філософською глибиною, болем і трагічними питаннями про життя, смерть, людину і межі її самовпевненості.

Творець і творіння. Штучне життя

Ці теми кожне покоління перечитує та переосмислює по-новому. У час, коли штучний інтелект навчається думати замість нас, «Франкенштайн» знову звучить як пророцтво. Історія створеного, і зрадженого, оживає у графічному романі Жоржа Бесса, перетворюючись на візуальну драму про відповідальність, відчуження і біль покинутої дитини.

Класика, яка дихає по-новому

В основі лежить сюжет класичного роману Мері Шеллі, написаного понад 200 років тому. Молодий науковець Віктор Франкенштайн, одержимий ідеєю створити життя, збирає людину — буквально — із вкрадених частин тіл. Йому вдається вдихнути у своє творіння життя. Але побачивши результат — жахливу, потворну істоту, — він відмовляється від неї.

Колись невинна істота, змучена ізоляцією, самотністю та почуттям покинутості, звертається до зла і розпочинає криваву помсту проти свого батька та творця, лікаря Франкенштайна.

«Коли я побачив їхні звірства і різанину, я відвернувся від людини і звернувся всередину себе, я навіть не був людиною, я не знав свого творіння і свого Творця, я не мав минулого, я був порожнечею, і я мав огидно потворний вигляд»

Перша частина історії подається зі слів Віктора Франкенштайна. Друга — здебільшого відбувається з погляду монстра, і розділи, що обертаються навколо нього, досить сумні. Дві протилежні POV додають оповіді динаміки та можливості краще зрозуміти мотивацію та логіку обох сторін конфлікту. 

Дивлячись, як усі довкола погано ставилися до монстра, незважаючи на те, яким добрим він був до інших, відчуваєш щире співчуття до нього. Монстр Франкенштайна нічим не відрізнявся від невинної дитини, яку покинули батьки, залишивши страждати і вмирати на самоті, ще й був за це покараний. І врешті з’являється усвідомлення, що саме монстр був справжньою жертвою цієї історії.

Він не демон. Він дитина, яка не просила народитися. І яку змусили страждати лише за те, як вона виглядає.

«Я знайшов лише презирство і приниження. Ви думаєте, що будете щасливі, докторе Франкенштайне, поки я знемагатиму в стражданнях? Ви можете розтоптати інші мої бажання, але не моє бажання помсти. Помста буде для мене дорожчою за сонячне світло, дорожчою за їжу і питво, і ви пошкодуєте про біль, якого мені завдали»

Жорстка краса графіки

У графічному романі Жоржа Бесса все працює на драму: чорно-біла палітра, виразні контрасти, емоційна насиченість облич і просторів. Малюнки не просто ілюструють текст, вони промовляють. Тут не потрібно уявляти монстра, адже його погляд буквально пронизує.

У чорному та білому немає півтонів, а тільки істини. І жодної надії на щасливий кінець. Але насправді це не історія жахів, це трагедія самотності, апогей болю та остракізму, сповідь істоти, що прагнула любові від людей, хоча сама і не була людиною, та була створена швидше супроти, аніж задля. 

«Ангел, вигнаний з неба, звичайно, перетворюється на підступного сатану, я бачив себе двійником сатани, насправді навіть у сатани були супутники, але я був зовсім самотній і з моєю потворною і страшною зовнішністю був виключений з будь-якого щастя»

Актуальність, що ріже по живому

Сьогодні «Франкенштайн» не просто історія про монстра — це історія про втрату контролю над власними діями, про відповідальність за тих, кого створюємо, про відкинутих іншими й тими, хто мав би бути близьким.

Дитина, яку покинули, може стати вбивцею. Штучний інтелект, якому не задали меж, може обернутися проти творця. Людина, позбавлена любові, — втратить людяність.

Монстр Франкенштайна — не зло. Він дзеркало, у якому ми бачимо власну байдужість, гординю, страх.

Фінал книги болючий. Але чесний. Бо ця історія не про боротьбу добра і зла, а про людський вибір. І його ціну.

Для кого ця книга

• Для тих, хто втомився від поверхневих історій і прагне глибини.
• Для батьків, які хочуть краще розуміти дітей, що «закрилися».
• Для підлітків, які шукають відповіді на питання «Хто я?» і «Чому мене не приймають?».
• І для кожного з нас — хто бодай раз був самотнім.