Геть бар’єри та страхи: що чекає постраждалих від сексуального насильства, яке пов’язане саме з військовим конфліктом, після звернення до правоохоронців

Зазвичай, коли вчиняється злочин, то потерпіла особа намагається одразу повідомити правоохоронців про те, що трапилося, аби отримати захист. Та коли йдеться про сексуальні злочини, постраждалим складно говорити про пережите насильство, а заявити про злочин взагалі видається проблемою. Попри те що сьогодні тема сексуального насильства перебуває в центрі уваги суспільства, оскільки внаслідок збройної агресії рф проти України вчиняються численні види порушення прав людей, масштаби сексуального насильства під час війни неможливо оцінити через численні факти. На що наражаються ті, хто пережив сексуальне насильство, пов’язане з військовим конфліктом? Чи готова держава забезпечити надання послуг, орієнтованих на постраждалих від цього злочину? Розповідає координаторка лінії правової допомоги “ЮрФем: підтримка” та юристка Марта Змисла.

Як кваліфікується сексуальне насильство, яке пов’язане з військовим конфліктом?

Сексуальне насильство, пов’язане з військовим конфліктом (далі — СНПК), є одним із жорстоких злочинів, який не обмежується лише зґвалтуванням. Це також погрози зґвалтування, примус спостерігати за  сексуальним насильством, яке вчиняється стосовно інших, примусове оголення тощо. Це злочини, які можуть бути воєнними, злочинами проти людяності та навіть геноцидом. А це означає, що розслідувати такі злочини можуть як на національному, так і міжнародному рівні.

Чи є у світових інституцій статистика щодо цього виду злочину?

Згідно з доповіддю Управління Верховного комісара ООН з прав людини «Щодо ситуації з правами людини в Україні», за період з 01.01.2022 по 31.07.2022 моніторингова місія зафіксувала в Україні 9 випадків зґвалтування, 15 випадків сексуального насильства як методу катування або жорстокого поводження щодо чоловіків та 11 випадків примусу до публічного роздягання як чоловіків, так і жінок, які вважалися «порушниками закону».

У представленому звіті зазначається, що через активні бойові дії, небезпеку на територіях, які перебувають під контролем військових рф, а також травму та стигматизацію постраждалі від СНПК часто не хочуть та навіть не можуть говорити про пережите насильство, а тому неможливо сформувати висновки про масштаби цього явища в Україні.

За даними спеціальної представниці з питань сексуального насильства в умовах конфлікту Праміли Паттен, вже зафіксовано понад 150 випадків сексуального насильства під час війни в Україні. За даними офісу генерального прокурора України зафіксовано вже понад 115 фактів сексуального насильства, пов’язаного з конфліктом.

Окрім цього, українські правозахисні організації також документують воєнні злочини. Зокрема, ми у межах нашої ініціативи «ЮрФем: підтримка» подали дві заяви про вчинення СНПК в інтересах постраждалих, які звернулися по допомогу. Ці дані показують, що кількість злочинів сексуального насильства, пов’язаного з конфліктом, що зареєстровані правоохоронними органами, може бути значно меншою, ніж їхня реальна кількість.

В Україні недостатньо розвинута система послуг для постраждалих від сексуального насильства, пов’язаного з війною

Якими можуть бути причини таких істотних статистичних розбіжностей?

Причини цього можуть бути різні — від неможливості чи неготовності тих, хто пережили сексуальне насильство, офіційно повідомляти про такі злочини до недостатньо розвиненої системи послуг для постраждалих від сексуального насильства, пов’язаного з військовим конфліктом. Крім того, важливе значення має те, як про проблему СНПК говорять у ЗМІ та чи поширюють медіа інформацію про можливість отримання допомоги.

Чоловіки, жінки та діти, які пережили сексуальне насильство на тимчасово окупованих територіях, маючи можливість евакуюватися або після деокупації територій Збройними силами України, насамперед думають не про те, як повідомити про вчинений щодо них злочин, а про медичну допомогу та елементарні базові потреби, як-от їжа, одяг, тепло, а також шукають кошти, щоб прогодувати сім’ю та самим вижити. Пріоритетною потребою також є отримання психологічної допомоги, адже самостійно впоратись  із пережитою травмою дуже складно.

Про ці першочергові потреби постраждалих від СНПК йдеться у доповіді  Управління Верховного комісара ООН з прав людини «Щодо ситуації з правами людини в Україні», де зазначено, що постраждалі від сексуального насильства мають необхідність отримати належні медичні та психологічні послуги безпечно, конфіденційно та швидко. Отримавши медичну, соціальну допомогу, а також фінансову підтримку, люди почуваються у більшій безпеці та за підтримки адвокатів/ток чи самостійно можуть звернутися до правоохоронців та повідомити про злочин.

Чому постраждалі не хочуть звертатися до правоохоронців, навіть коли йдеться про примус спостерігати за  сексуальним насильством, яке вчиняється щодо інших, чи примусове оголення?

Ми зіткнулися з небажанням постраждалих звертатися до правоохоронних органів через негативне уявлення про розслідування сексуального насильства. Довготривале розслідування, участь потерпілих у багатьох слідчих діях, необхідність по декілька разів різним людям розповідати про те, що трапилося, — це ті, страхи, які впливають на небажання свідчити про злочин, який людина пережила.

Ба більше, потерпілі можуть неабияк переживати за свою власну безпеку, а також за збереження конфіденційної інформації про них. Зокрема, люди можуть вагатися повідомляти правоохоронців про сексуальне насильство через страх переслідувань, помсти, повторного насильства, поширення та отримання сторонніми особами персональних даних про них або будь-якої іншої інформації, за допомогою якої їх зможуть ідентифікувати.

Ще однією перепоною, яка перешкоджає зверненню постраждалих до правоохоронців, є стигматизація, яка може існувати на рівні громади, родини, знайомих. Через сформовані упередження та міфи у суспільстві щодо теми сексуальних злочинів постраждалі від сексуального насильства можуть не звертатися по допомогу. Стигматизація проявляється на рівні фраз чи поведінки людей, яка зводиться до звинувачення постраждалих у тому, що трапилося. До прикладу, люди можуть засуджувати та говорити, що постраждала чи постраждалий сам(а) винний(а), бо не евакуювалася, відчинила двері, не дала достатньої відсічі кривднику, не подумала про заходи безпеки, своєю поведінкою спровокувала акт насильства тощо.

Але  постраждалі в жодному випадку не винні в тому, що трапилося, а перекладання провини на нних — це знецінення  проблеми сексуального насильства. Як наслідок,  люди, які пережили насильство, стоять перед вибором: повідомляти правоохоронців про злочин чи краще утриматись та залишитись в тіні, сам на сам із проблемою, щодо якої у суспільстві панує стільки розголосу.

Існує можливість взяти показання у потерпілих в режимі відеоконференції

Які міфи про розслідування сексуального насильства уже варто розвінчати?

Під час розслідування сексуального насильства правоохоронці застосовують підходи, в яких інтереси потерпілих є першочерговими. Є чимало можливостей для того, аби забезпечити участь потерпілих у кримінальному провадженні з мінімізацією травматичних наслідків для них.

Можна взяти показання у потерпілих в режимі відеоконференції у тому місці, де вони почуваються безпечно. Так людина буде в безпеці та уникне поїздок до правоохоронців.

Щоб не змушувати потерпілих переповідати обставини злочину декілька разів на різних етапах розслідування чи судового розгляду справи, існує можливість взяти показання одразу ж у судовому засіданні, навіть під час продовження розслідування справи правоохоронцями.

Така практика може застосовуватись, коли існує вірогідність, що потерпіла може згодом забути певні обставини злочину, його хронологію, а також перебуває у такому психологічному стані, коли вкрай важко розповідати декілька разів одну й ту саму історію вчинення злочину.

А якщо потерпіла особа перебуває за межами України, то взяти показання можуть правоохоронці іншої держави на підставі доручення національних правоохоронних органів України, що здійснюється у межах міжнародної співпраці.

У потерпілих дітей показання беруть за методикою «Зелена кімната»

А якщо йдеться про потерпілих дітей?

Щодо участі потерпілих дітей в кримінальному провадженні, то тут застосовується принцип забезпечення найкращих інтересів дитини. Показання у дітей беруть у спеціальних кімнатах, які облаштовані з урахування їхніх вікових та психологічних особливостей. Під час свідчень дитини зазвичай застосовують методику «Зелена кімната», яка покликана провести опитування дитини в атмосфері, яка для неї найбільш прийнятна. Зокрема, це передбачає, що приміщення, в якому опитують дитину, облаштоване з урахуванням дитячої психології. До прикладу, відповідний колір стін, меблі, іграшки, книги — усе це разом дозволяє дитині розслабитися та не бути тривожною.

Варто також наголосити, що допит дітей може проводитися у присутності психолога чи педагога, які запобігатимуть ситуаціям, що можуть нашкодити дитині або мати будь-який інший негативний вплив на неї. Під час розслідування сексуального насильства, пов’язаного з військовим конфліктом, також приділяється особлива увага питанню конфіденційності. Відомості про потерпілу можуть бути засекречені, тобто будь-які анкетні дані, місце проживання та загалом будь-яка інформація, за допомогою якої особу можна було б ідентифікувати, не буде відображатися у відкритому доступі.

Крім того, конфіденційність потерпілих може бути забезпечена закритим судовим розглядом справи. Це унеможливить участь у такому засіданні сторонніх осіб та поширення ухвалених рішень у відкритий реєстр.

Присутність окупанта виключає згоду на статевий акт

Чи повинні потерпілі від сексуального насильства, пов’язаного з військовим конфліктом, у суді доводити, що злочин вчинено всупереч їхній згоді?

Потерпілі від сексуального насильства, пов’язаного з військовим конфліктом, не зобов’язані доводити, що стосовно них вчинено акт насильства всупереч їхній згоді! Присутність військових ворожої сторони, зброї, військової техніки, обмеження свободи пересування цивільних осіб є тими примусовими обставинами, які виключають згоду на статевий акт, а також презюмують, що людина зазнала сексуального насильства під час перебування у таких умовах.

Своєю чергою потерпілі не повинні проходити експертизи для доведення факту сексуального насильства. Звісно, якщо є будь-які медичні документи, в яких зафіксовано стан фізичного здоров’я потерпілої після пережитого насильства, то це буде додатковим доказом для доведення заявленого злочину, але їх наявність не є обов’язковою.

Для розслідування злочину сексуального насильства, пов’язаного з військовим конфліктом, байдуже, коли потерпілі звернуться до правоохоронців та повідомлять про те, що трапилося. Оскільки цей злочин є міжнародним, на нього не поширюються строки давності притягнення до відповідальності. Це означає, що навіть коли мине декілька років з дня вчинення злочину, людина може повідомити правоохоронців і за її заявою розпочнеться досудове розслідування, а винному не вдасться уникнути відповідальності. Таким чином, інтереси потерпілих під час розслідування такого злочину є пріоритетними.

Чи варто в такому разі потерпілим залучати ще й адвокатів?

Звісно, щоб кримінальне провадження, в якому беруть участь потерпілі від СНПК, відбувалося у найкращий спосіб, постраждалим необхідно заручитися підтримкою адвокатки/та, який/яка зможе ефективно застосовувати процесуальні механізми, аби захистити та гарантувати потерпілим участь у кримінальному провадженні без надмірного тягаря для неї.

Як бути, якщо людина не має коштів для сплати гонорарів?

Лінія правової допомоги “ЮрФем: підтримка”, яку створила Асоціація жінок-юристок України «ЮрФем», покликана надавати на безоплатній основі комплексну юридичну  допомогу постраждалим від сексуального насильства, пов’язаного з військовим конфліктом. Створена ініціатива об’єднує адвокатів/ок, які можуть надати юридичну консультацію, скласти всі необхідні заяви у правоохоронні органи, а також забезпечити захист та представництво потерпілих на всіх етапах кримінального провадження.

Чи передбачена під час співпраці підтримка психолога, аби уникнути зайвої ретравматизації?

Паралельно з юридичною допомогою “ЮрФем: підтримка” разом зі своїми партнерами надає психологічну допомогу постраждалим у будь-який зручний спосіб. Зокрема, у формі онлайн-консультацій, особистих зустрічей тощо. Для нас важливо надати допомогу людям, які її потребують. Хочемо, щоб постраждалі знали, що юридичну та психологічну допомогу можна отримати у будь-який час. Для цього  достатньо зателефонувати за номером 068 145 55 90, написати у Viber, Telegram, Signal або заповнити заявку на нашому сайті. Допомога завжди поруч та може бути надана в будь-який час.

Тетяна Марінова