Геть бар’єри та страхи: що чекає постраждалих від сексуального насильства, яке пов’язане саме з військовим конфліктом, після звернення до правоохоронців

Зазвичай, коли вчиняється злочин, то потерпіла особа намагається одразу повідомити правоохоронні органи про те, що трапилося, аби отримати захист. Та коли йдеться  про сексуальні злочини, постраждалим складно говорити про пережите насильство, а заявити про злочин взагалі видається проблемою. Попри те що сьогодні тема сексуального насильства перебуває в центрі уваги суспільства, оскільки внаслідок збройної агресії рф проти України вчиняються численні види порушення прав людей, масштаби сексуального насильства під час війни неможливо оцінити через численні фактори. На що наражаються ті, хто пережив сексуальне насильство, пов’язане саме з військовим конфліктом? Чи готова держава забезпечити надання послуг, орієнтованих на постраждалих від цього злочину? Розповідає координаторка лінії правової допомоги “ЮрФем: підтримка” та юристка Марта Змисла.

Як кваліфікується сексуальне насильство, яке пов’язане з військовим конфліктом?

Сексуальне насильство, пов’язане з військовим конфліктом (далі – СНПК), є одним із жорстоких злочинів, який не обмежується лише зґвалтуванням. Це також погрози зґвалтування, примус спостерігати за  сексуальним насильством, яке вчиняється стосовно інших, примусове оголення тощо. Це злочини, які можуть бути воєнними, злочинами проти людяності та навіть бути геноцидом. А це означає, що розслідувати такі злочини можуть як на національному, так і міжнародному рівні.

Чи є у світових інституцій якась статистика щодо цього виду злочину?

Згідно з доповіддю Управління Верховного комісара ООН з прав людини «Щодо ситуації з правами людини в Україні» за період з 01.01.2022 року по 31.07.2022 року моніторингова місія зафіксувала в Україні 9 випадків зґвалтування, 15 випадків сексуального насильства як методу катування або жорстокого поводження щодо чоловіків та 11 випадків примусу до публічного роздягання як чоловіків, так і жінок, які вважалися «порушниками закону».

У представленому звіті зазначається, що через активні бойові дії, небезпеку на територіях, які перебувають під контролем військових рф, а також травму та стигматизацію постраждалі від СНПК часто не хочуть та навіть не можуть говорити про пережите насильство, а тому неможливо сформувати висновки про масштаби цього явища в Україні.

За даними спеціальної представниці з питань сексуального насильства в умовах конфлікту Праміли Паттен вже зафіксовано понад 150 випадків сексуального насильства під час війни в Україні. За даними офісу Генерального прокурора України зафіксовано вже понад 115 фактів сексуального насильства, пов’язаного з конфліктом.

Окрім цього, українські правозахисні організації також документують воєнні злочини. Зокрема, ми в межах нашої ініціативи «ЮрФем: підтримка» подали дві заяви про вчинення СНПК в інтересах постраждалих, які звернулися по допомогу. Ці дані показують, що кількість злочинів сексуального насильства, пов’язаного з конфліктом, що зареєстровані правоохоронними органами, може бути значно меншою, ніж їх реальна кількість.

В Україні недостатньо розвинута система послуг для постраждалих від сексуального насильства, пов’язаного з війною

Якими можуть бути причини таких істотних статистичних розбіжностей?

Причини цього можуть бути різні, починаючи від неможливості чи неготовності тих, хто пережили сексуальне насильство, офіційно повідомляти про такі злочини, закінчуючи  недостатньо розвиненою системою послуг для постраждалих від сексуального насильства, пов’язаного з військовим конфліктом. Крім того, важливе значення має те, як про проблему СНПК говорять у ЗМІ, та чи поширюють медіа інформацію про можливість отримання допомоги.

Чоловіки, жінки та діти, які пережили сексуальне насильство на тимчасово окупованих територіях, маючи можливість евакуюватися або після деокупації територій нашими Збройними силами України, в першу чергу, думають не про те, як повідомити про вчинений щодо них злочин, а про медичну допомогу та елементарні базові потреби такі, як: їжа, одяг, тепло, а також шукають кошти, щоб прогодувати сім’ю та самим вижити. Пріоритетною необхідністю також є отримання психологічної допомоги, адже самостійно впоратись  із пережитою травмою дуже складно.

Про ці першочергові потреби, які є необхідними для постраждалих від СНПК, згадується в доповіді  Управління Верховного комісара ООН з прав людини «Щодо ситуації з правами людини в Україні» де, зазначено, що постраждалі від сексуального насильства мають необхідність отримати належні медичні та психологічні послуги безпечно, конфіденційно та швидко. Отримавши медичну, соціальну допомогу, а також фінансову підтримку, люди почуваються у більшій безпеці та за підтримки адвокатів/ток чи самостійно можуть звернутися у правоохоронні органи та повідомити про вчинений злочин.

Чим викликане небажанням постраждалих звертатися до правоохоронних органів, навіть коли йдеться про примус спостерігати за  сексуальним насильством, яке вчиняється стосовно інших, чи примусове оголення?

Ми зіштовхуємося із небажанням постраждалих звертатися до правоохоронних органів через наявне негативне уявлення про розслідування сексуального насильства. Довготривале розслідування, участь потерпілих у багатьох слідчих діях, необхідність по декілька разів, різним людям розповідати про те, що трапилося, — це ті, страхи, які впливають на небажання свідчити про злочин, який людина пережила.

Ба більше, потерпілі можуть неабияк переживати за свою власну безпеку, а також за збереження конфіденційної інформації про них. Зокрема, люди можуть вагатися повідомляти правоохоронні органи про сексуальне насильство через страх переслідувань, помсти, повторного насильства, розповсюдження та отримання сторонніми особами персональних даних про них або будь-якої іншої інформації, за допомогою якої їх зможуть ідентифікувати.

Ще однією перепоною, яка перешкоджає зверненню постраждалих до правоохоронних органів, є стигматизація, яка може існувати на рівні громади, родини, знайомих.  Через сформовані упередження та міфи в суспільстві щодо теми сексуальних злочинів постраждалі від сексуального насильства можуть не звертатися по допомогу. Стигматизація проявляється на рівні фраз чи поведінки людей, яка зводиться до звинувачення постраждалих у тому, що трапилося. До прикладу, люди можуть засуджувати та говорити, що постраждала чи постраждалий сам(а) винний(а) — не евакуювалася, відчинила двері, не дала достатньої відсічі кривднику, не подумала про заходи безпеки, своєю поведінкою спровокувала акт насильства тощо.

Але  постраждала в жодному випадку не винна в тому, що трапилося, а перекладання вини на неї — це знецінення  проблеми сексуального насильства. Як  наслідок,  люди, які пережили досвід насильства, стоять перед вибором: повідомляти правоохоронні органи про злочин чи краще утриматись та залишитись в тіні, сам на сам з проблемою, навколо якої в суспільстві панує стільки розголосу.

Існує можливість взяття показань у потерпілих в режимі відеоконференції

Які міфи про розслідування сексуального насильства вже варто розвінчати?

Не все насправді є так, як видається на перший погляд. Розслідування сексуального насильства здійснюється правоохоронними органами із застосуванням підходів, в яких  інтереси потерпілих є першочерговими. На сьогодні є чимало можливостей для того, аби забезпечити участь потерпілих в кримінальному провадженні з мінімізацією будь-яких травматичних наслідків для них.

Передусім, існує можливість взяття показань у потерпілих в режимі відеоконференції, що може відбуватися в тому місці, де особа відчуває себе в безпеці. Так людина може залишатись в безпеці та  уникати поїздок до правоохоронних органів.

Щоб не змушувати потерпілих переповідати обставини злочину декілька разів на різних етапах розслідування чи судового розгляду справи, існує можливість взяття показань одразу ж у судовому засіданні, навіть під час продовження розслідування справи правоохоронними органами.

Така практика може застосовуватись, коли існує вірогідність, що потерпіла може через сплив часу забути певні обставини злочину, його хронологію, а також перебуває у такому психологічному стані, коли вкрай важко розповідати декілька разів одну й ту ж історію вчинення злочину.

Більше того, якщо потерпіла особа знаходиться за межами України, то взяття показань може бути здійснено правоохоронними органами іноземної держави на підставі доручення національних правоохоронних органів України, що здійснюється у рамках міжнародного співробітництва.

У потерпілих дітей показання беруть за методикою «Зелена кімната»

А якщо йдеться про потерпілих дітей?

Що стосується участі потерпілих дітей в кримінальному провадженні, то тут застосовується принцип «забезпечення найкращих інтересів дитини». Як правило, взяття показань у дітей здійснюється у спеціально облаштованих кімнатах, які організовані з врахування їхніх вікових та психологічних особливостей. Окрім цього, при взятті показань зазвичай застосовується методика «Зелена кімната», яка покликана провести опитування дитини в атмосфері, яка для неї найбільш прийнятна. Зокрема, це передбачає, що приміщення в якому проводитися опитування дитина облаштоване з врахуванням дитячої психології. До прикладу, відповідний колір стін, меблі, іграшки, книги — все це в сукупності дозволяє дитині розслабитися та не бути тривожною.

Варто також зазначити, що допит дітей може проводитися у присутності психолога чи педагога, які запобігатимуть ситуаціям, що можуть нашкодити дитині або мати будь-який інший негативний вплив на неї. При розслідуванні сексуального насильства, пов’язаного з конфліктом,  також приділяється особлива увага питанню конфіденційності. Так, в межах розслідування відомості про потерпілу можуть бути засекречені, тобто будь-які анкетні дані, місце проживання та загалом будь-яка інформація, за допомогою якої особу можна було б ідентифікувати, не буде відображатися у відкритому доступі.

Крім того, конфіденційність потерпілих може бути забезпечена закритим судовим розглядом справи. Це зробить неможливим участь в такому засіданні будь-яких сторонніх осіб та поширення ухвалених рішень у відкритий реєстр.

Присутність окупанта виключає згоду на статевий акт

Чи повинні потерпілі від сексуального насильства, пов’язаного з військовим конфліктом, у суді доводити, що злочин вчинено всупереч їхній згоді?

Також потерпілі від сексуального насильства, пов’язаного з конфліктом, зовсім не зобов’язані доводити, що стосовно них вчинено акт насильства всупереч їхній згоді! Присутність військових ворожої сторони, зброї, військової техніки, обмеження свободи пересування цивільних осіб є тими примусовими обставинами, які виключають згоду на статевий акт, а також презюмують, що людина зазнала сексуального насильства при перебуванні у таких умовах.

Своєю чергою потерпілі не повинні проходити експертизи для доведення факту сексуального насильства. Звісно, якщо є будь-які медичні документи, в яких зафіксовано стан фізичного здоров’я потерпілої після пережитого випадку насильства, то це буде виступати додатковою доказовою базою для доведення заявленого злочину, але їх наявність не є обов’язковою.

Для розслідування злочину сексуального насильства, пов’язаного з військовим конфліктом, не має значення, коли потерпілі звернуться до правоохоронних органів та повідомить про те, що трапилося. Оскільки, це злочин є міжнародним, на нього не поширюються строки давності притягнення до відповідальності. Це означає, що навіть якщо минуло декілька років з дня вчинення злочину, людина може повідомити правоохоронні органи, і за її заявою розпочнеться досудове розслідування, а винному не вдасться уникнути відповідальності. Таким чином, інтереси потерпілих при розслідуванні сексуального насильства, пов’язаного з конфліктом є пріоритетними.

Чи варто в такому випадку потерпілим залучати ще і адвокатів?

Звісно, для того, аби кримінальне провадження, в якому беруть участь потерпілі від СНПК, відбувалося у найкращий спосіб, постраждалим необхідно заручитися підтримкою адвокатки/та, який/яка зможе ефективно застосовувати процесуальні механізми, аби захистити та гарантувати потерпілим участь у кримінальному провадженні без надмірного тягаря для неї.

Як бути, якщо людина не має коштів для сплати гонорарів?

Лінія правової допомоги “ЮрФем: підтримка”, яку створила Асоціація жінок-юристок України «ЮрФем», покликана надавати на безоплатній основі комплексну юридичну  допомогу постраждалим від сексуального насильства, пов’язаного з конфліктом. Створена ініціатива об’єднує адвокатів/ок, які можуть надати юридичну консультацію, скласти всі необхідні заяви в правоохоронні органи, а також забезпечити захист та представництво потерпілих на всіх етапах кримінального провадження.

Чи передбачена під час співпраці підтримка психолога, аби уникнути зайвої ретравматизації?

Паралельно з юридичною допомогою, “ЮрФем: підтримка” разом зі своїми партнерами надає психологічну допомогу постраждалим у будь-який зручний спосіб. Зокрема, у формі онлайн-консультацій, особистих зустрічей тощо. Для нас важливо надати допомогу людям, які її потребують. Хочемо, щоб постраждалі знали, що юридичну та психологічну допомогу можна отримати в будь-який час. Для цього  достатньо зателефонувати за номером 068 145 55 90, написати у Viber, Telegram, Signal або заповнити заявку на нашому сайті. Допомога завжди поруч та може бути надана в будь-який час.

Тетяна Марінова