Грейс Келлі: “Я була живою істотою, а не казковим персонажем”

Історія її життя багато в чому нагадує казку. І хоча Грейс Келлі мало була схожа на Попелюшку, її шлях від актриси до княгині іноді здається неймовірним. Шкода тільки, що фінал історії відрізнявся від традиційних казкових епілогів, де обов’язковими були слова: «Вони жили довго й щасливо і померли в один день».

Без особливих талантів

Грейс Патриція Келлі народилася у заможній американській родині. Її батько був олімпійським чемпіоном з академічного веслування. Після завершення спортивної кар’єри став успішним промисловцем і зробив непоганий статок на будівництві. Мати, Маргарет Маєр, у молодості була фотомоделлю. А потім вийшла заміж і виховувала чотирьох дітей.

На майбутнє юної Грейс батьки не покладали особливих надій — талантами вона не вирізнялася. Проте дочка вже тоді мріяла вирватися з дому та забути про суворі сімейні правила. Хто б міг тоді подумати, що їхня слухняна дівчинка стане знаменитою на весь світ.

Після суворої католицької освіти у коледжі Грейс поїхала до Нью-Йорка, де одночасно вивчала хімію та акторську майстерність. Вона покладала великі надії саме на Академію драматичного мистецтва. Невдовзі почала роботу фотомоделлю — отримати контракт для неї було не складно. У Грейс була ідеальна фігура і гарне обличчя: тонкі риси, порцелянова шкіра та очі дивовижного кольору.

Вроджене почуття стилю та уміння подати себе лише доповнювали образ. Дівчина не скаржилася на відсутність роботи і цілком могла утримувати себе, демонструючи батькам самостійність. У двадцятирічному віці їй вдалося пробитися на Бродвей, де в одній із п’єс вона зіграла першу роль.

Кінокар’єра

Наступні два роки її активно запрошували до телепрограм і на зйомки для журналів. А у 1951 році вона потрапила з епізодичною роллю у фільм «14 годин». Втім, її нетривала кінокар’єра розпочалася лише через рік. Тоді вона знялася у фільмі «Рівно опівдні» з голлівудською зіркою Гері Купером.

Невдовзі після фільму «Могамбо» її номіновали на “Оскар” як найкращу актрису другого плану. А через два роки вона отримала заповітну статуетку за роль у картині «Сільська дівчина».

Для Альфреда Гічкока вона стала справжньою музою. Режисер зняв її у трьох картинах, дві з яких вважаються одними з найкращих у його творчості. Хто знає, скільки ще кінонагород змогла б отримати Грейс Келлі, якби не зустріч з князем Монако. Її кар’єра тривала лише чотири роки, але у списку «100 найбільших зірок кіно» Американського інституту кіномистецтва актриса посідає 13-й рядок.

“Вулкан під снігом”

Так називав актрису Альфред Гічкок.

«За її холодністю ховається неймовірний жар пристрастей», — казав він.

І цей жар був здатний запалити почуття будь-якого чоловіка попри її зворушливу, іноді відсторонену зовнішність. Першим лицарем, що став жертвою її чарівності, був викладач Академії драматичного мистецтва Дон Річардсон. Але перший роман закінчився досить швидко. Згодом Грейс збиралася вийти заміж за відомого модельєра Олега Кассіні. Проте цьому чинили опір батьки дівчини — мовляв, набагато старший і розлучений чоловік був не найкращою парою для доньки.

У 1949 році у Келлі почався недовгий, але пристрасний роман із шахом Ірану Мохаммедом Реза Пехлеві, який закінчився пропозицією руки та серця. Грейс спочатку дала згоду, але невдовзі передумала — вони з шахом були надто різними. До того ж вона не була впевнена, що зможе стати його єдиною та неповторною дружиною. На згадку про шлюб, що не відбувся, у Келлі залишилися дорогі подарунки нареченого — золота косметичка з діамантами, золотий годинник і коштовна брошка у вигляді пташки у клітці.

Ще одним шанувальником, який не встояв перед чарами красуні, був знаменитий Ретт Батлер з «Віднесених вітром». Кларк Гейбл закохався в актрису, але він був старший за неї на ціле життя, до того ж чотири рази одружений. Можливо, саме з цих причин він сам перервав їхній роман. А незабаром відбулася та сама доленосна зустріч, яка назавжди змінила життя дівчини.

Весілля століття

Грейс Келлі та князь Монако Реньє III зустрілися у Каннах, де актриса очолювала делегацію голлівудських акторів на кінофестивалі. Того дня обидва були роздратовані і нічого від зустрічі не чекали. Князь побачив Келлі першим. А епізод, у якому актриса репетирувала перед дзеркалом реверанс, розтопив серце 32-річного холостяка.

З тієї зустрічі між ними почалися романтичні стосунки. Реньє знайшов актрису не лише чарівною, але й розумною та освіченою. А Грейс переконалася у тому, що князь дотепний, галантний і надзвичайно уважний до неї.

Уже за кілька місяців Реньє III просив руки Грейс у будинку її батька. А у квітні 1956 року відбулося їхнє розкішне гучне весілля. На одну лише сукню нареченої пішло сто метрів старовинного мережива, викупленого нареченим в одному з музеїв. Наречена прибула на океанському лайнері, а красень-принц зустрічав її на пірсі.

На берег вона зійшла, обсипана червоними та білими гвоздиками. То справді був сюрприз старого друга Реньє — Аристотеля Онассиса. Він же подарував нареченим розкішну яхту, на якій вони вирушили у весільну подорож. Так почалося сімейне життя колишньої акторки та новоявленої княгині Монако.

Принцеса Грейс

Певною мірою Грейс та її весілля з князем сприяли подальшому процвітанню маленького королівства. Реньє взявся за розвиток своєї держави. Він будував нові вокзали та квартали, реконструював порт та створював усі умови для респектабельного відпочинку туристів. У Монако його називали “князь-будівельник”.

Грейс одразу ж влилася у новий для неї спосіб життя — брала участь у світських заходах та займалася благодійністю. Жителі князівства не могли натішитися з молодої княгині й чекали лише звістки про народження спадкоємця. Першою за рік народилася дівчинка, і князь одразу запевнив підданих, що у них обов’язково буде хлопчик. Так і сталося — невдовзі на світ з’явився принц Альбер. Після цього жителі Монако були готові на руках носити свою улюбленицю.

Проте в особистому житті сімейства не все було гаразд. Грейс і Реньє були надто різними. Бурхливий темперамент і діяльна натура дружини постійно натикалися на абсолютний спокій та флегматичність чоловіка. Князь дедалі більше віддалявся від сім’ї. З більшим задоволенням він розглядав колекційні марки чи гуляв власним зоопарком. Грейс деякий час продовжували надходити пропозиції щодо участі у фільмах. І вона, не замислюючись, вирушила б на знімальний майданчик, якби не її статус.

«Будучи дружиною принца Реньє, я можу грати лише одну роль… Бути його принцесою», — любила відповідати Грейс журналістам на запитання про кар’єру.

Крім виховання дітей, вона займалася тим, що їй було цікаво. Створювала картини з квітів, читала вірші та мріяла відродити у Монако драматичний театр. Але її захоплення лише віддаляли подружжя одне від одного. Зрештою Грейс рятувалась від самотності у суспільстві молодих шанувальників, яких навіть із віком могла міняти як рукавички. Можливо, вони й жили б так надалі — довго, але не надто щасливо, якби не фатальний збіг обставин. У вересні 1982 року автомобіль Грейс на великій швидкості зірвався у прірву. Шансів вижити у неї не було.

Князь Реньє III понад двадцять років після смерті дружини прожив на самоті. «Зі смертю княгині, — говорив він, — у моє життя увійшла порожнеча».